Замість природних повеней — регульовані. Чим це погано? Чи з’явиться на дорозі знак «Обережно: жаби!». «Вчора раки були по три, але великі, а сьогодні — по п’ять, але вельми маленькі...». Вогонь у плавнях — ворог. А чи може він бути другом?

Про дельту Дністра вже багато написано, а все ж щоразу вдається віднайти щось нове. Ось хоча б те, що працівники Нижньодністровського національного природного парку випустили у 2010 році у заповідне урочище двох молодих пугачів, яких було репродуковано в Одеському зоопарку і попередньо адаптовано до місцевості, а недавно — ще одного. Хай зростає сім’я рідкісних пернатих! А невдовзі у парку розпочнуться роботи з розробки біотехніки розведення річкового рака.

А чи знаєте ви, коли, скажімо, вперше цього року розпустилися котики на вербі, пролунала весняна пісня синиці, почався нерест щуки чи парування раків, коли, зрештою, перша жаба вистрибнула з річки і ступила на автотрасу, щоб перетнути її і заховатися в неосяжних очеретяних заростях? Виявляється, це сталося, відповідно, 19 січня, 15 лю­того, 10 березня, 2 і 6 квітня. Щоб задовольнити свою цікавість, досить заглянути у літопис природних явищ, який ведеться у науковому відділі національного парку. Цей багатий матеріал є підмогою для вчених у наукових дослідженнях, для розробки рекомендацій, розвитку освітньо-виховної роботи та екологічного туризму.

Про збереження, відтворення та раціональне використання природних ресурсів нижнього Дністра ми й поведемо мову у цьому інтерв’ю. Наш співрозмовник — Володимир ГУБАНОВ, заступник директора з науково-дослідної роботи, начальник наукового відділу парку, кандидат біологічних наук.

— Давайте розпочнемо з найрезонанснішої теми — про порушення нормального гідрологічного режиму на Дністрі. Як неодноразово писала наша газета, цієї весни Дністровська ГЕС, всупереч домовленості, не здійснила попуску води зі свого водосховища, що поставило дельту в катастрофічне становище. Про це стало відомо Прем’єр-міністру Миколі Азарову, який доручив Міністерству екології та природних ресурсів разом з Міністерством енергетики та вугільної промисловості терміново вивчити й відреагувати на ситуацію. То чи прийшла сподівана вода?

На жаль, у необхідні строки і в потрібних обсягах води дельта Дністра так і не отримала. Через це частина риб була змушена віднереститися не в очеретяних заплавах, а безпосередньо в руслі, користь від чого невелика, а в решти, як то кажуть, ікра перегоріла.

Постраждало й птаство. Я бачив коровайок, які пролітали над національним парком, не знайшовши собі прихистку. Минали його й чаплі, не вгледівши ділянок, де було б чим поживитися. Помітно зменшилася кількість сірих гусей, качок, куликів та лисок. І все це теж пов’язане з погіршенням кормової бази.

— Що слід зробити насамперед, щоб не допустити подальшого збіднення флори і фауни пониззя Дністра?

— Передусім, треба подбати про поновлення усталеного тисячоліттями циклу життєдіяльності цієї системи. Якщо повені були тут і сто, і десять років тому, то вони мають бути і нині. І що б не говорили енергетики на своє виправдання, це не буде достатнім поясненням. Слід пам’ятати, що загальнодержавні інтереси вищі за галузеві, й екологія є таким пріоритетним інтересом. Природа не повинна страждати за жодних умов.

Щороку ми рекомендуємо адміністрації Дністровської ГЕС режим попусків води навесні. На жаль, уже протягом багатьох років наші партнери не виконують їх в обумовлені строки і в повному обсязі. Саме через це плавні висихають та деградують, руйнуються нерестилища, зникають місця, облюбовані птахами.

Друга проблема пов’язана з автотрасою Одеса — Паланка, яка з середини 1970-х розрізала велику ділянку дельти. Вона порушила природне обводнення плавнів і тепер, щоб його відновити, слід прокласти під дорогою додаткові водотоки від Дністра до плавнів.

Але це не одне завдання, яке слід розв’язати. Справа в тому, що кожного року на тій дорозі під колесами автомашин гине чимало земноводних, молоді птахів і ссавців, зокрема ті ж горностай і річкова видра, занесені до Червоної книги. Тому ми готуємо звернення до ДАІ з вимогою на тих ділянках траси, на яких помічено масову міграцію тварин, обмежити швидкість машин. А в районі митниці встановимо стенд, який допоміг би водіям повніше усвідомити значення дельти, бути гранично уважними, особливо навесні, коли шосе прагнуть подолати великі групи амфібій, а птахи стають на крило. Якщо вже заповідні місця й автотраса приречені на співіснування, то треба, щоб воно було по можливості мирним.

— Як би ви оцінили рибні запаси дельти?

— Відверто кажучи, стан рибного господарства області для мене тема досить болюча! Свого часу довелося бути начальником відділу рибного господарства управління сільського господарства і заступником начальника обласної рибінспекції. Якщо порівняти нинішню ситуацію з минулою, то слід констатувати, що загалом рибні запаси збідніли. Практично повністю втрачені осетрові. Якщо стерлядь ще можна спробувати відновити, то з білугою, севрюгою, шипом ми, схоже, на жаль, розпрощалися назавжди. Правда, інколи поодинокі екземпляри білуги і севрюги заходять у лиман, але це вже не робить погоди. Адже нерестовища, які раніше існували у середній течії Дністра, для них вже недосяжні.

Крім осетрових, не стало чехоні — чудової на смак рибки у солоному виді, якої колись виловлювали у лимані до 200 тонн за рік. Зникли в’язь та ще кілька видів риби. Зараз промисел базується лише на 11 — 12 видах. Причому, чим вища цінність риби, тим її менше. В уловах переважають лящ, карась, плоскирка, тараня, окунь і щука, а в окремі роки — чорноморський оселедець. Але все це добро, доставлене до причалу, не дає істинної картини. Через те, що в рибній галузі існують найнижчі в країні зарплати, ще до причалу відбувається перерозподіл улову, і цінні види риби, як-от сом, судак, короп, рибалки часто приховують і передають на базар.

— А яка сьогодні ситуація з рибними господарствами?

— Колись на лимані працювали 4 рибколгоспи — «Червоний рибалка», «Червоний придністровець», «Вітчизна», «Зоря», які виловлювали біля тисячі тонн риби та були вельми продуктивними, а отже бюджетоутворюючими. Це і за їхній рахунок утримувалися сільські школи, дитсадки, лікарні... Проте сьогодні тут утворилося багато приватних підприємств, до роботи яких є безліч питань. Ну як підприємство може бути рентабельним, якщо воно виловлює 3 — 5 тонн риби за рік? Це очевидне окозамилювання. Адже виручених коштів не вистачить, щоб прогодувати директора, бухгалтера та решту промисловиків, а ще ж треба придбати необхідні матеріали, бензин тощо. Отже, частина улову просто розкрадається.

Я взагалі не прихильник колгоспного ладу, але рибколгоспи займалися не лише виловом риби, а й зарибляли водойми, чистили ставки, навіть займалися меліорацією... А сьогодні що? А сьогодні — частина дрібних підприємців, які не спроможні все те робити у необхідних обсягах.

— Певно, і загалом по області та Україні ситуація не з кращих...

— Судіть самі. На Одещині у відносно благополучні роки виловлювалося 26 — 30 тисяч тонн риби, а якщо рахувати з тим, що добувала «Антарктика», то виходили й усі 60 тисяч. Нині ж загальний улов на водоймах області складає 10 — 12 тисяч тонн. Ще трохи додає «Антарктика».

Така ж і всеукраїнська статистика. У 80-ті роки в країні щороку мали більше мільйона тонн риби (разом з океанськими і морськими уловами), а сьогодні — десь 250 — 300 тисяч тонн.

Тим часом умови для розвитку рибної галузі у нас напрочуд сприятливі. Великих рибогосподарських водойм та ставків — хоч греблю гати. І фермери наче потяглися до них. Але ставки не доглянуті, рідко хто береться за вирощування цінних видів риб. Здебільшого віддають перевагу товстолобику, якому, по суті, й кормів не треба — він може прохарчуватися й водоростями. Товстолобик — це непогано. Але він має досягати ваги хоча б 4 — 5 кіло­грамів. Дрібний — абсолютно нецікавий. Однак продають саме таких. Це що означає? Що справжніх господарів водних угідь мало. Переважно промисел орієнтований на сьогочасну вигоду, а як там буде далі — нікого не цікавить.

— А що говорить з цього приводу законодавство?

— Закон, який два десятиріччя чекала рибна галузь, «Про рибне господарство, промислове рибальство та водні живі ресурси» прийнятий лише у липні цього року. Будемо сподіватися, що коли він запрацює, то ситуація зміниться на краще.

— Як дбають про збереження рибних запасів працівники національного парку?

— Спільно з Одеським центром науково-дослідного інституту морського рибного господарства й океанографії та його колегами з Молдови ми вивчаємо шляхи міграції риби. З допомогою ехолокації визначили всі ями у пониззі Дністра до кордону з Молдовою, в яких скупчується на зиму риба. На кінець осені перевіримо, скільки її зайшло туди і якої саме. Це дасть нові знання про рибні запаси Дністра, а відповідно і рекомендації щодо їх охорони.

Головною ж проблемою залишається нестача природних нерестовищ. У цих умовах варто збільшити фінансування на штучне зариблення річки й лиману. І не лише товстолобиком, амуром, що робилося й раніше, а й іншими видами.

— З рибою більш-менш зрозуміло, а яка ситуація з раками?

— Наслідуючи відомого гумориста, можна сказати, що «вчора вони були по три, але дуже великі, а сьогодні — по п’ять, але вельми маленькі». Великий рак уже коштує всі десять гривень. Дешевше на Марс злітати, ніж часто ласувати раками. І вже точно, що вони дешевші за кордоном.

Раніше у Дністровському лимані виловлювали щороку 200 тонн раків. Частину їх експортували до Фінляндії. Сьогодні ліміт на вилов раків тут становить три тонни, хоча виловлюють їх у значно більших обсягах у всі періоди року. Діючі обмеження запроваджені задля збільшення запасів раків. Але от біда: для браконьєрів ніяких лімітів не існує. Прикро й те, що рядовий покупець теж не переймається цими проблемами. Якщо, наприклад, у Німеччині табу на вилов і вживання раків у період їх линьки, парування та виношування ікри, то німці їх і не ловлять, і не купують. У нас же ці вимоги ігноруються.

— Багато хто, подорожуючи автотрасою з Одеси до Києва, ближче до столиці бачив, що раків там продають відрами. При цьому пояснюють, мовляв, вирощують їх вдома. Чи можна їх розводити в домашніх умовах?

— Скажу так: можна, але не в тій кількості, що реалізується. Це просто прикриття для браконьєрів, які, найімовірніше, масово виловлюють раків на ставках вінницьких цукрозаводів та інших природних водоймах, що розташовані неподалік. Інакше раків вдома вирощували б скрізь, а не тільки там.

Втім, біотехнологія з отримання молоді штучного рака у контрольованих умовах існує. Її розробив відомий фахівець з цього питання, київський учений Семен Бродський. Це завдяки його розробкам ми й взялися за створення розплідника річкового рака.

— Цьогорічної весни увагу громадськості сколихнули й пожежі у дністровських плавнях. Чи було затримано тих, хто підпалював очерети?

— Досі винуватців не знайдено. Можна, звичайно, думати-гадати, кому були вигідні ті підпали. Можливо, рибалкам, щоб збільшити площі нерестових. Може, пастухам, щоб розширити випаси... Так чи інакше, але з 13 лютого по 13 березня у плавнях було зареєстровано 22 випадки пожеж.

Подібні пожежі недавно сталися і в дунайських плавнях. І там порушили карну справу щодо пошуку паліїв. У нашому випадку пішли простішим шляхом — вину переклали на сам парк, мовляв, не вжили заходів для запобігання пожежам. Причому пожежники підходять до нас з тією міркою, як, скажімо, до парку імені М. Горького в Одесі чи якоїсь лісо­смуги. І нікого не обходить те, що парк не має спеціальних комбайнів, щоб зробити у плавнях прокоси, не має техніки, щоб перевезти скошений очерет до місця утилізації, а також те, що земля ця належить місцевим радам, а не парку.

Складається таке враження, що на нас хтось хоче тиснути за те, що ми виступаємо проти незаконної забудови заповідної території.

— Цьогорічні пожежі не перші в історії плавнів й, очевидно, не останні. Чорні дні минають і на вигорілих місцях знову з’являється зелений килим. Що каже з цього приводу наука?

— Пожежі — це завжди біда, і законом заборонено самовільне випалювання очерету. Але при правильному використанні вогню, з дотриманням всіх застережних умов, він може стати ефективним екологічним інструментом. Його традиційно застосовували місцеві мешканці, рибалки, мисливці для формування нерестовищ та відкритих плес для вилову риби та мисливства, для випасу худоби й омолодження очеретяних заростей, а в останні роки, коли розпочалася масова заготівля очерету, — з метою отримання кондиційної сировини.

Пожежі як біотехнічний захід використовувалися, зокрема, у Дунайському біосферному заповіднику. Доводилося читати, що в Єллоустонському національному парку США гасити пожежі заборонено навіть законодавством. Але, звичайно, в кожному окремому випадку це питання треба вивчати серйозно і різнобічно.

Якщо протягом 2 — 3 років не скошувати очерет, у ґрунті збирається велика кількість залишків органіки. Коли йдеться про дністровські плавні, то це десятки тисяч тонн такої речовини. От якби переробити її на паливні брикети чи пелети. Така технологія є. І сьогодні, коли проблема енергетичних ресурсів вкрай загострилася, варто було б подумати і про переробку очерету. Але особливо хочу наголосити на тому, що це можна було б робити лише в зимовий час, коли життя у плавнях майже завмирає, і з дотриманням певних обмежень.

— Ще недавно наш очерет з успіхом експортувався до Європи як покрівельний матеріал…

— Так. Але останнім часом світовий ринок став активно завойовувати китайський очерет, який потіснив український. Треба зважити й на те, що очеретяні покрівлі дуже дорогі і не кожен європеєць може собі дозволити таку розкіш.

— От якби нас слухали наші предки, які суцільно зводили хати під очеретяними чи солом’яними дахами... Та повернімося до дельти Дністра. Її називають смарагдовою перлиною півдня України, чарівним і своєрідним куточком. Але мало хто на власні очі переконався в цьому. Одесити краще знають дельту Дунаю, ніж дельту Дністра, яка під боком. Бо до Вилкового пролягли регулярні туристські маршрути. Чи з’явиться щось подібне і на Дністрі?

— У нас теж розроблені туристські стежки та маршрути, зокрема «Дністровська амазонія», «Царство птахів» та інші. Справа, так би мовити, за їх окультуренням, щоб відвідувачі почувалися комфортно, а птахи — безпечно. Хоч перші кроки у цьому напрямку вже зроблено. Цим шляхом йдуть, наприклад, власники зеленої стоянки «Блискучий ібіс» у Маяках, гостьового дому «Лагуна» та садиби «Саф’яни» у Біляївці.

Мій іспанський друг, виходець з України, професор консерваторії, піаніст Анатолій Повзун, який щорічно навідується в Одесу, після подорожі дельтою Дністра зізнався, що в Іспанії нема такого місця, щоб від’їхати від мегаполісу на відстань 60 кілометрів й опинитися у цілковитому царстві природи. Це варте уваги.