Відкриття стадіонів, аеропортів, готелів стало звичним явищем як в Україні, так і в сусідній Польщі. Втім, приготування до грандіозної події за назвою «Євро­2012» передбачає й інші аспекти. Почастішали візити польських делегацій до нас – і навпаки. Це називається народною дипломатією. Останнім часом і українські журналісти стали частіше відвідувати сусідню країну – в межах приготувань до «Євро» та за підтримки Генерального консульства Республіки Польща в Одесі. Серед них і наша кореспондентка Христина Вієр.

Цього разу ми побачили Вармін­сько­Мазурський регіон, розташований на півночі країни. Його ще називають краєм тисячі озер, хоча насправді їх понад чотири тисячі.

Де ваші «ferrari»?

Це запитання адресую водієві нашого автобуса. Згадую одеські пробки, коли з вікна маршрутки можна помилуватися короткостроковим сусідством біля світлофора гордості вітчизняного автопрому – «запорожця» та заморської тюнінгованої красуні.

– Ми купуємо машини серед­нього класу: вони зручні, вмісткі, економічні, коштують недорого. І обслуговуватимуть цілу родину багато років. – Так міркують і бізнесмени, і звичайні люди.

Як же польські «круті» обходяться без задоволення шиканути блискучими боками розкішної тачки перед друзями, колегами та простими громадянами?!

Мости для тварин? Нам би для людей

Від Варшави до міста Ольштина, в якому ми зупинилися, – чотири години їзди. Попри те, що в місті не відбуватиметься жоден футбольний матч чемпіонату Європи, – дорога хороша. Поляки вважають, що туристи, які подорожують по країні, не мусять вбачати різниці. Можна й педаль газу «притоптати»! А втім, водій подеколи зменшує швидкість.

Причина – дорожні знаки із зо­браженням оленя та позначенням рекомендованої швидкості.

Зазвичай олені та інші тварини не переходять асфальтовану дорогу, бо вчувають небезпеку. Але кілька разів вони все­таки ставали причиною автокатастроф. Захисники природи в таких випадках б’ють на сполох. Тому в місцях, де зафіксовано найбільше скупчення тварин, розташовані такі знаки.

Навряд чи хтось бачив такі застереження на українських дорогах. Зазвичай спостерігається інша картина, сумніша. На узбіччях, а то й по самій трасі, можна помітити збитих звірят.

Більше того, у Польщі для великої живності вибудували спеціальні мости з високими огорожами. Ці переходи максимально наближені до природного довкілля. Настили засипали землею та посадили траву. Щоб високі сталеві ґрати не бентежили оленів та інших тварин, посаджено живу огорожу та невеликі дерева.

А у нас досі відбудовують мости для людей та транспорту після повені в липні 2008 року. Наприклад, уже три роки 15 будинків у Княжпільській сільраді (Львівська область) залишаються відокремленими від цілого світу – стихія зруйнувала міст. Досі не відремонтовано два мости на трасі Мшанець – Стрілки, яка сполучає 14 населених пунктів із райцентром. У Чернівецькій області кілька разів відбудовували міст через річку Черемош. Спочатку він не витримав напору води, потім – натиску великовантажівки. І таких прикладів по Україні дуже багато.

Безробіття породжує сирітство. Знайомо…

– У Вармінсько­Мазурському регіоні чимало проблем, – розповідає на зустрічі з українськими журналістами голова канцелярії сеймика (аналог нашої обласної ради) Віктор Лейк. – Рівень безробіття у нас становить 18%. Саме тому після вступу до Євросоюзу в Польщі спостерігався масовий відтік молоді до інших його країн. У 2004 році виїхало близько восьмисот тисяч чоловік. У наступні роки – ще п’ятсот тисяч. Більшість із них не повертаються на батьківщину, полишивши своїх дітей на бабусь і дідусів. Це породило ще одну проблему – сирітство. Так, при живих батьках, бо контакт із дітьми раз на півроку або на рік не можна назвати повноцінним спілкуванням і вихованням.

Близько сорока відсотків випускників вищих шкіл залишаються без роботи. Це ще одна гостра соціальна проблема. До минулого року в країні функціонувала ефективна система стажувань. Молода людина стажувалася на підприємстві, а платила за це служба зайнятості. Виплата була невелика, але ліпше одержувати бодай якісь гроші, ніж бути безробітним. Із цьо­го року програма вже не діє. Але держава шукає компенсаторів.

– В регіоні під патронатом Євро­комісії регулярно проходять конференції на тему «Підприємництво молоді», – додає директорка департаменту міжнародної співпраці маршалківської управи м. Ольштина Віолетта Сокол. – За підсумками цих заходів можна судити про те, що молодь готова перекваліфікуватися, здобувати додаткову освіту, новий фах.

Також молода людина може написати проект на будь­яку з тем, на якій розуміється, і відправити на розгляд Єврокомісії. Якщо проект добре підготовлений, соціально значущий або потенційно прибутковий, Євросоюз виділяє грант на його реалізацію. Таким чином чимало молодих поляків відкрили свій бізнес.

Не зайвим буде відзначити, що вища освіта у наших сусідів – безкоштовна.

Про безкоштовну освіту та Болонську систему

На цьому закцентував увагу і ректор університету в місті Кор­тові Юзеф Гурневич:

– Студенти платять тільки за мешкання в гуртожитку – триста злотих на місяць.

Підтверджують це і студенти. Домінік Погос – напівполяк, напівросіянин, – приїхав до Польщі з Росії. Тут він навчається за фахом «Міжнародні відносини».

– Мені вистачає шестисот злотих на місяць. Половину я віддаю на сплату за гуртожиток, друга половина йде на кишенькові витрати. Умови в гуртожитку прекрасні.

Домінік показав нам свої «апартаменти». У блоці, що складається з пари двомісних кімнат, є кухня та санвузол. До послуг студентів комп’ютери та інтернет.

Порушив пан Юзеф і тему Болонської системи в Польщі, яка викликає палкі дискусії і в нашій країні.

– 2005 року на території всієї країни було запроваджено Болонську систему освіти. Тепер багато хто говорить про те, що ця система не виправдала сподівань. Кількість невдоволених не критична, але реально оцінити результати, які вона дає, можна буде тільки років через десять після її запровадження.

Така непомітна… чистота

Далі програма нашого перебування в Польщі передбачала відвідування готелів, стадіонів і місцевих історичних визначних пам’яток, які були б цікаві туристам і учасникам «Євро­2012». Усі об’єкти, які випало побачити, на 100% готові прийняти гостей.

Ми переїжджали з міста до міста. Наші гіди жодного разу не звернули увагу на чистоту в містах і на дорогах. Звикли, судячи з усього.

– Раніше й у нас можна було запросто побачити купи сміття. Ми поміняли своє ставлення до цьо­го. Вдалося не одразу, звісно. Але кожен почав із себе. Саме тому чистота середовища довкола нас – це нормальне явище, якого ми вже не помічаємо, – пояснює бурмістер (мер) міста Гіжицко Йоланта Петровська.

– У нас є баки для харчових від­ходів – одного кольору, а для промислових – іншого. Сучасні та дорогі очисні споруди дали змогу досягнути такої чистоти наших озер, що з них навіть утікає та риба, якій не потрібна така чиста вода. А через багатство на природні джерела ми маємо змогу пити воду просто з­під крана.

«Американські гірки» по­українськи…

Скаржаться в Польщі й на… дороги. Як не дивно.

– У нас дуже тісні та звивисті траси, – пояснює адміністративний помічник із департаменту міжнародної співпраці маршалківської управи Вармінсько­Мазурського воєводства в Ольштині Лілія Симонайц. – Їх будували ще по стежках, залишених німцями, які навмисне петляли, щоб їх важче було підстрелити з повітря.

По узбіччях швидкісних трас у Польщі можна побачити величезні шумовідбійні мури. Їх будують, якщо поруч із дорогою стоять будинки або помічено помешкання тварин.

– Ми регулярно ремонтуємо шляхи, але у зв’язку з тим, що залізниця в регіоні доживає свої останні дні, на асфальті з’являється чимала кількість великовантажівок. Вони не тільки створюють величезні пробки на вузьких трасах, але й розбивають дорогу, – констатує пані Лілія.

Схожа проблема і в Україні, хоча із залізницею у нас справи кращі. Переносимося в рідні пенати.

– Наші дороги розраховані на машини вагою 50 – 60 тонн, а по них їздять «камази» з вантажем, що перевищує цю норму в найліпшому разі удвічі, – розповідає водій рейсового автобуса Василь Степанович.

Поїздка на південь нашої області дала змогу порівняти польські та українські дороги.

Висновки не на нашу користь.

На черговому вибої бідний «спринтер» гойдануло так, що прокинувся син. Погойдавшися тако кілька хвилин, хлопченя вимовило:

– Ми приїхали на американські гірки?

Пасажири розреготалися. Лише водій із прикрістю зазначив:

– За останні два роки на ділянці від Сарати до Олександрівки Болградського району не закрили жодної ямки. А ви кажете, Європа…

Нам треба пам’ятати, що для України шлях до такої бажаної Європи починається з… доріг. Куди нас приведуть ці «американські гірки», не хочеться й замислюватися. Та й запізно щодо цього бідкатися. Вкрай потрібно щось робити. Неозброєним оком видно, що між краєм тисячі озер і Одещиною, регіоном безкрайніх степів, не можна поставити знак рівності за щаблем соціально­економічного розвитку. І, очевидно, не скоро пощастить це зробити – навіть при всіх проблемах, із якими зіштовхнулися наші сусіди.

Хоча, якщо за прикладом поляків кожен із нас почне посильно поліпшувати своє життєве середовище, то все можна владнати.