Селянське життя не солодке. Це добре знає із власного досвіду керівник фермерського господарства Іван Ілліч Гонтарюк.

У вісімдесятих роках він приїхав до Фрунзівського району із Чернівецької області – у складі будівельної бригади споруджував Будинок культури в селі Леніне. Відтоді й залишився в нашому краї, створив тут сім’ю і присвятив своє життя праці на землі.

Спочатку на базі колгоспу імені Фрунзе, що в Йосипівській сільраді, організував вирощування сорго та виробництво віників. Тоді, в радянські часи, це було досить таки прибутковим бізнесом. Продукція користувалася значним попитом у всьому Радянському Союзі, тож повнісінькі вагони з товаром безперервно курсували до замовників. Виробництво віників приносило солідні заробітки і колгоспу, і шістдесятьом працівникам, задіяним на виробництві, і, звичайно ж, родині Івана Ілліча. На той час ніяка інша галузь сільського господарства не давала такого хорошого фінансового результату. Так тривало декілька років, поки не настали тривожні дев’яності. Перетинати кордон із продукцією ставало все проблематичніше, та й галопуюча інфляція «з’їла» майже всі заощадження. Довелося Івану Гонтарюку думати про інші шляхи заробітку.

…Тривалим і болючим був процес створення селянсько­фермерського господарства, бо майже два роки довелося добиватися виділення земельного наділу.

Та все ж Іван Ілліч рук не опустив. Зараз СФГ «Гонтарюк» – одне з ус­пішних сільгосппідприємств району, в обробітку якого 800 гектарів ріллі. 250 пайовиків довірили фермеру доглядати свої земельні ділянки, де переважно вирощуються зернові культури. У господарстві є необхідна ґрунтообробна та збиральна техніка, 14 осіб мають постійну роботу, що вельми важливо в умовах суцільного сільського безробіття. Фермер не цурається й соціальних проблем. Уже не один рік І. Гонтарюк допомагає місцевому навчально­виховному комплексу. Лише в цьому році розмір спонсорської підтримки для школи склав близько п’яти тисяч гривень, стільки ж фермер пожертвував на будівництво нового храму в районному центрі. А скільки ще зроблено великих і малих справ у попередні роки!..

– Знаєте, у мене таке враження, що тільки той, хто живе у глибинці, і переймається долею села, – говорить І. Гонтарюк. – Бо як ще можна пояснити оце гнітюче спустошення сіл, оці постійні палиці в колеса сільгоспвиробникам? Сьогодні, коли аграрії отримали непоганий урожай, вони не мають можливості реалізувати продукцію за нормальними цінами. Вже вкотре виявляється, що виростити збіжжя – одна справа, а зовсім інша – вигідно його продати. Звідусіль хліборобам доводять: необхідно переходити на сучасніші технології вирощування зернових, що передбачають більшу кількість різноманітних добрив, застосування заходів захисту рослин від шкідників і хвороб, технічне переозброєння тощо. Але ніхто не зважає на те, за які кошти ми все це будемо робити, як ми взагалі виживаємо в нинішніх умовах. От, наприклад, моє господарство років зо п’ять тому серйозно постраждало від градобою, було знищено майже 60 відсотків урожаю. У зв’язку з цим виникли труднощі з поверненням позики, а тут ще й сумнозвісний доларовий стрибок «допоміг», що врешті­решт призвело до подвоєння суми боргу. Тож відтоді ми ніяк не можемо стати на ноги та розрахуватися з боргами. До речі, схоже становище не лише в моєму господарстві, а й у багатьох інших колег у районі. Всі вже давно зрозуміли, що допомоги сільгоспвиробникові немає звідки чекати. На превеликий жаль, доводиться розраховувати тільки на власні сили. І це головний урок, який ми засвоїли не лише цього року, а й за всі часи діяльності фермерського господарства.

Ох, і не солодко живеться селянинові, вже вкотре переконується Іван Гонтарюк. Хто зна, до чого призведе впровадження ринку землі, про який сьогодні вперто говорять на всіх рівнях. У фермера з цього приводу серйозні побоювання. На його глибоке переконання, земля є безцінною, а тому має перебувати у власності держави, яка й надавала б її в оренду справжнім господарям. А ті, у свою чергу, забезпечували б національну продовольчу програму в повному обсязі. До проведення земельної реформи треба поставитися вкрай прискіпливо і врахувати все до дрібниць, аби потім не сталося лиха, що відкине наше сільське господарство на багато кроків назад. Куди тоді вже податися селянинові? На це питання у фермера поки що немає відповіді.