У своєму блозі заступник голови Одеської обласної ради Олексій Гончаренко висловив думку щодо майбутньої системи виборів до парламенту. Наводимо текст блогу політика.

Абрам говорить Яші: «Усі захоплюються цим Паваротті, а мені він не подобається!»

Яша запитує: «А ти чув Паваротті?»

Абрам відповідає: « Ні, але мені Ізя наспівав».

До парламентських виборів залишається рівно рік. І зараз у суспільстві точиться дискусія про систему виборів. І найбільше вона нагадує мені наведений у якості епіграфа анекдот. Усі дружно лають змішану систему через мажоритарну складову. Але що їм не подобається у мажоритарних виборах – я не розумію. Споганити можна будь­яку систему, що Україна вже не раз успішно доводила. Проте система ж у цьому не винна.

Розберімо докладніше аргументи проти мажоритарної складової:

Аргумент №1. На мажоритарних виборах «багаті Буратіно» будуть скуповувати голоси – ремонтами, гречкою або безпосередньо.

Чи можливе таке? Звичайно! Але, по­перше, люди не такі дурні, як хтось хоче показати. І система «один пайок – один голос» взагалі не працює. Багато хто бере, користується ремонтом – а голосують так, як вважають за потрібне. По­друге, усе пізнається у порівнянні. Як на мене, нехай краще кандидати йдуть до людей і щось їм роблять, ніж ідуть до партійного боса і просто купують місце у списку.

Аргумент № 2. Європа вимагає не вводити мажоритарну складову.

Найстарішою безперервною демократією світу є Об’єднане Королівство або, як прийнято говорити у нас, Велика Британія. Як там обирають членів Палати громад? На мажоритарних округах. Причому взагалі без партійних списків. При цьому, оскільки прем’єром може стати тільки член парламенту, то навіть лідер партії повинен піти в округ і там довести свою спроможність.

А у США членів обох палат Конгресу – і Палати представників, і Сенату – обирають прямим голосуванням у мажоритарних округах.

Список прикладів можна продовжувати. Тож і другий аргумент цілком не переконливий.

Зате мажоритарні вибори дають цілу низку конкретних переваг.

З’являється хоча б теоретичний механізм відповідальності депутата перед виборцями. Коли політик став депутатом завдяки голосам людей, а не завдяки близькості до партійних босів, з’являється шанс, що й у своїй діяльності він намагатиметься не розчарувати саме виборців.

Сам факт проходження кандидата по мажоритарному округу і подальший його зв’язок з виборцями округу дасть парламентарям і громадянам змогу «звірити годинники». Це реально наблизить політиків до тих проблем, якими живуть люди. А це дуже важливо. Сьогодні в Україні між владою та людьми – прірва і її потрібно зменшувати усіма можливими способами.

Мажоритарні вибори забезпечують представництво регіональних лідерів у парламенті. Особливо це важливо для країни з однопалатним парламентом – тобто для такої країни, як Україна.

Мажоритарні вибори дають змогу забезпечити зміну осіб у парламенті. Це взагалі одна з найбільших проблем України. На якого політика, що з провладного, що з опозиційного табору, не подивися – усі вже по кілька разів були депутатами, міністрами, губернаторами і знову депутатами. Як загалом Україні, так і українському парламенту потрібна «свіжа кров». І це можуть забезпечити тільки мажоритарні вибори.

Аргументи « за» мажоритарні вибори настільки важливі, що виникає запитання: «А можливо, тоді краще 100­відсоткова мажоритарна система?» Але це вступає в суперечність із необхідністю розвитку партійної системи. І тому змішана система виборів є компромісом, який дасть змогу розбудовувати українські партії, не перетворюючи парламент на закритий довічний клуб мешканців Печерських пагорбів.