У П'ЯТНИЦЮ, 4 ЛИСТОПАДА, у Березівці мала відбутися звичайна сесія районної ради. Особисто для мене вона була цікава тим, що на неї серед інших виносилося питання про редактора районної газети «Степовий маяк» В'ячеслава Вірича: депутати мали розглянути подання прокурора Березівського району О.С. Васютинського про усунення порушень вимог Закону України про друковані засоби масової інформації в діяльності газети «Степовий маяк» і КП «Редакція газети «Степовий маяк». Я знав, що ініціатором прокурорської, як і інших перевірок газети, заснованої районною радою і райдержадміністрацією, був не хто інший, як сам голова рай-держадміністрації В.П. Арнаут. Мав я інформацію і про те, що конфлікт головного чиновника району з редактором газети зайшов так далеко, що годі сподіватися на мирний розв'язок ситуації. З усього було видно, що керівник і цього району заразився газетним синдромом, і над Вячеславом Віричем готується вже традиційна для Одеської області розправа.

Але ситуація у Березівці того дня повернулася дуже круто, і в порядок денний сесії райради було внесено питання про недовіру голові районної державної адміністрації В.П. Арнауту. Загальна думка така: надоїв людям непрофесіоналізм чиновника. Результати голосування засвідчили: 29 депутатів — усі, хто брав участь у голосуванні — висловилися за недовіру Арнауту.

Далі був розгляд інших питань сесії. Коли голова районної ради О.А. Богоміл закрив сесію, з'явилася інформація, що до Березівки їдуть голова Одеської облдержадміністрації Едуард Матвій-чук і голова Одеської облради Микола Пундик. Вони зібрали актив місцевої організації. Партії регіонів, яка має переважаючу більшість у райраді, і вмовили депутатів переголосувати прийняте рішення, запевнивши їх, що Арнаут сам напише заяву про звільнення за власним бажанням. Навіщо, мовляв, цю історію розголошувати на всю Україну.

Не буду здогадуватися, як велике обласне начальство розпорядилося оформити усе це документально, бо того дня сесія райради вже була оголошена закритою, а про нову ніхто не повідомляв, але депутати все ж відмінили своє попереднє рішення. Тепер сподіваються, що одеські губернатор і спікер не обмануть їх, і Василь Арнаут все ж написав заяву про звільнення, і незабаром з цього приводу з'явиться указ Президента.

ПРО ТЕ, ЩО І ЧОМУ ТАК

сталося в Березівському районі, треба розповідати в науку іншим чиновникам. «Прес-кур'єр» постарається це зробити в наступних номерах, а сьогодні, як і було передбачено, хочемо зупинитися на ситуації довкола районної газети «Степовий маяк» і її редактора В'ячеслава Вірича.

Кілька слів про самого редактора. Молодий, 1977 року народження, у журналістиці з 1995-го, починав кореспондентом «Степового маяка». Закінчив факультет соціології Одеського національного університету імені Мечникова. Обов'язки редактора почав виконувати після смерті батька в 2007 році, який очолював редакцію з 1988. На посаду призначений рішенням сесії районної ради 26 вересня 2008 р. Тричі нагороджувався почесними грамотами губернатора Одещини (за підписами С.Р. Гриневець-кого, М.Д. Сердюка, Е.Л. Матвій-чука). Друкується у журналі «Журналіст України», в газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України», «Молодь України», «Сільські вісті», «Чорноморські новини».

ПОЧАТОК КОНФЛІКТУ З НОВИМ головою райдержадміністраціі В.П. Арнаутом, переведеним до Березівки з Красноокнянсько-го району, має конкретну дату: 18 листопада 2010 року. Саме того дня голова райдержадміністрації зателефонував редактору газети і став вимагати від нього затримати публікацію в газеті результатів виборів до райради і повідомлення про першу сесію. Ці матеріали були надані редакції районною ТВК для оприлюднення відповідно до законодавства. Редактор відмовився виконувати телефонну вказівку. Розбиратися в ситуації в район тоді приїхали радники губернатора. В результаті публікації офіційних повідомлень з'явилися своєчасно, як того і вимагав закон, але з того часу стосунки між Арнаутом і Віричем зіпсувалися. Редактора перестали запрошувати на наради і колегії райдержадміністрації, почалися проблеми з фінансуванням газети. Вірич звертається з листом в облдержадміністрацію. Кошти були виділені, але Арнаут сприймає це за образу і вирішує розібратися з неугодним редактором. Доходить до того, що він, голова райдержадміністрації — співзаснов-ник газети — доручає прокуратурі району перевірити достовірність документації газети і редакції. В результаті Вячеславу Віричу було оголошено догану... за порушення в документації, допущені власне засновниками газети — районною радою і оайпеожапміністоаиією — ше задовго до призначення нині діючого редактора. Потім за дорученням голови райдержадміністрації редакцію перевірила інспекція праці.

ОСОБЛИВО ЗАГОСТРИВСЯ конфлікт між редактором і головою райдержадміністрації останнім часом довкола висвітлення питань газифікації сіл району. В.П. Арнаут розпочав наводити «свій порядок» і захотів витіснити з цієї сфери послуг фірму «Газ-лідер», яка давно вже працює і добре себе зарекомендувала. На апаратній нараді в райдержадміністрації діяльність фірми піддається необгрунтованій критиці, а власкор газети Одеської обласної ради «Одеські вісті» (а за сумісництвом і заввідділом «Степового маяка») Наталя Самойленко приносить В'ячеславу Віричу підготовлену з наради статтю з оезолюшєю кеоівника апаоату

райдержадміністрації Л.І. Недомовної: «Вірич В.М. Прошу надрукувати статтю, погоджену головою РДА В.П. Арнаут без жодних змін».

До журналістської і редакторської честі, В. Вірич не став зважати на цензорський припис чиновника і вніс до публікації правки, які вважав необхідними для дотримання балансу думок через відсутність на засіданні іншої сторони. В результаті публікація вийшла з деякими скороченнями. Натомість на сайті райдержадміністрації 21 жовтня і в газеті «Одеські вісті» 27 жовтня оприлюднено повну версію даної статті.

Події розвиваються далі. Газова тема вже обговорюється на іншому засіданні 26 жовтня. В «Степовому маяку» виходить стаття тієї ж Наталії Самойленко «В.П. Арнаут: «Ми за газифікацію, але згіяно з Законом». Оскільки знову без наведення думок протилежної сторони, то знову з деякими скороченнями. Після цього редактору надходить лист голови райдержадміністрації В.П. Арнаута від 27 жовтня 2011 р. №02-17-1857: «У зв'язку з тим, що Вами, без погодження з рай-держадміністрацією були внесені корективи до публікації по висвітленню питання, які розглядались на постійно діючій раді з питань охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю при РДА, у зв'язку з чим зміст статті набув іншого характеру, прошу надрукувати в наступному номері «Степового маяка» повний текст статті...» Керівник апарату райдержадміністрації Л.І. Недомовна завірила обидва аркуші, що додавалися, особистим підписом.

Щоб вирішити питання, друкувати чи не друкувати знову статтю, 28 жовтня В'ячеслав Вірич вирішив скликати розширене засідання редколегії, на яке запросили представників іншого «табору» — засновників фірми «Газлідер» і голів кооперативів по газифікації з сіл Анатолівка, Демидове, Михайло-Олександрів-ка, Шевченкове.

Після голосування переважною більшістю голосів було вирішено повторно статтю не друкувати, натомість подати матеріал із засідання редколегії. Що і було зроблено.

2 листопада в райдержадміні-страцію були запрошені сільські голови Анатоліївської, Шевченківської, Ставківської, Маринівської і Михайло-Олександрівської сільрад. Голова райдержадміністрації В.П. Арнаут у присутності прокурора району і начальника міліції погрожував сільським головам: якщо вони не напишуть доноси на голів кооперативів по газифікації, то вони самі сядуть в тюрму. Залякування не подіяло. А потім була сесія, на якій депутати висловили недовіру В.П. Арнауту. Тому самому Арнауту, про якого газета обласної ради «Одеські вісті» стверджувала, що він «за рік зробив для району більше, ніж усі його попередники разом узяті».

ВЛАДА НІКОЛИ НЕ ЛЮБИЛА і не буде любити журналістів. Але нам не слід уподібнюватися чиновникам і не варто платити їм їхньою монетою. У нас є краща можливість: писати про владу правду, цього вона найбільше боїться. Для цього маємо витримувати часом шалений тиск у найрізноманітніших ситуаціях. Це протистояння не завжди завершується нашою перемогою, про що свідчать події довкола газет у Роздільній, Комінтернівському, Іванівці, Овідіо-полі, Ананьєві, Ізмаїлі. Але здаватися не можна, інакше втратимо пресу або уподібнимося рекламним листкам, якими вже і так переповнено газетний простір. Досить, треба стояти на своєму. У цьому ще раз має переконати нас березівський приклад.