«Доброго ранку, В'єтнаме!» Назва цієї гумористичної радіопередачі середини 90­х тепер втратила свій єхидний зміст. Країна в Південно­Східній Азії упевнено розвивається й може дати фору іншим державам. У кожному разі, так вважає перший секретар ЦК Комуністичної партії України, народний депутат Петро Симоненко, який взяв участь у роботі столичного медіа­клубу «На власний погляд» Українського журналістського фонду. Петро Миколайович, серед іншого, розповів представникам регіональних ЗМІ і про свої враження від поїздки до В'єтнаму.

Так, папуаси ми?

Виявляється, кожна із шістдесяти в'єтнамських провінцій уже залучила кілька мільярдів доларів іноземних інвестицій.

– Уявіть собі: на порожньому місці через три­чотири роки виростає новий завод! – захоплювався в'єтнамськими товаришами головний комуніст України. – Навіть у провінції прокладені прекрасні дороги. В'єтнам добуває 45 мільйонів тонн вугілля, з них сімнадцять ідуть на експорт. Скажу відверто: якщо ми не змінимо нашу країну, то навіть в'єтнамці через кілька років будуть вважати нас за папуасів!

Порівняння українців з жителями далекого Берега Миклухо­Маклая викликало пожвавлення серед моїх колег. Звучно, звучно висловився Петро Миколайович. Та це й не дивує – адже кожному з нас роздали програму КПУ. У яскравій такій обкладинці. Коротко характеризуючи її, П. Симоненко акцентував на трьох ідеях: багатоукладній економіці, поверненні керованості народним господарством і підтримці вітчизняної науки та виробництва.

Тут же політик став запевняти нас, що комуністи нікого не тягнуть у минуле, ніяких експропріацій не буде. Але з фашизацією країни борються нещадно. Правий екстремізм, за словами Петра Миколайовича, вигідний великому капіталу. Мовляв, воротили спрямовують народний гнів у потрібне їм русло. Але ця згубна політика може закінчитися непередбачуваними явищами.

Рівність тону стала зраджувати товариша Симоненка, коли мова зайшла про зовнішню політику. Справу Тимошенко він назвав ширмою для втручання Заходу у внутрішні справи України. Адже ЮВТ відчинила двері імпорту, транснаціональні корпорації добре нажилися на українцях.

– Нехай Європа спочатку вибачиться перед нами! – гарячкував Петро Миколайович. – Наші мерзотники продають жінок і дітей для сексуальних утіх, а їхні мерзотники купують! І нехай європейці повернуть вивезені з України мільярди доларів!

Припустімо, що так. Але про які іноземні інвестиції в українську економіку може йти мова при такому стрімкому антизахідному підході? І чому інші православні слов'янські народи, близькі нам за духом і культурою, – болгари, серби, хорвати – зробили вибір на користь євроінтеграції, а ми «боронь боже» (про це запитав один з журналістів)? Симоненко парирував: а болгари не жили з нами в одній державі. Росіяни жили й допомагали нам, наприклад, будувати літаки на Харківському авіазаводі – 700 «тушок» в епоху СРСР.

– А за двадцять років ми і семи не побудували! – вагомо аргументував Петро Миколайович.

Говорячи про грузинські та польські економічні дива, народний депутат поставив риторичне запитання: чому із чотирьох мільйонів грузинів батьківщину залишили два з половиною мільйони і що Польща збирається робити з держборгом у 150 мільярдів доларів? Звичайно, П. Симоненко справляє враження політика, що володіє інформацією і уміє дискутувати. Якби не одне «але»: при згадуванні імені колишнього першого секретаря Полтавського обкому КПУ, Героя Соціалістичної Праці, нині покійного Федора Моргуна політик вибухнув, назвав Моргуна мерзотником і зрадником. Петро Миколайович у ці хвилини дуже нагадував безкомпромісних комісарів громадянської війни – у шкірянці і з маузером у руці.

Ось така «багатоукладність».

Аналогові й цифрові

Президент України Віктор Янукович не раз заявляв, що з розумінням ставиться до критики дій влади і чекає конструктивних пропозицій від опозиції.

Ось так – спокійно, конструктивно, без «майданізації» – виклала свої думки ще одна учасниця засідання медіа­клубу, народний депутат України (фракція «БЮТ»­Батьківщина») Наталія Королевська.

Почала вона із цікавого прикладу. На зустрічі парламентаріїв із представниками легкої промисловості обговорювалося питання балансу між інтересами середнього та малого бізнесу. Протягом року на території України обсяг продажів виробів легпрому становить 80 мільярдів гривень. Солідна цифра. Але лише 15 млрд – вітчизняного виробництва. Як бути? Легпромівці вимагають поставити заслін на шляху імпорту. А що тоді буде з малим бізнесом – реалізаторами, які торгують привізним товаром? Думати потрібно.

Відсутність збалансованості у всій економіці і ясного бачення реформ – головні проблеми країни, вважає Наталія Юріївна. При цьому вона відзначила, що програма модернізації, озвучена Президентом, виписана грамотно. Складніше з реалізацією наміченого.

І тут промовець навела цікаве порівняння. Використовуючи терміни зі сфери телекомунікацій, бюрократію радянського походження вона назвала «аналоговою», а реформаторів нового типу – «цифровими». Це не означає, що перші погані. Просто вони об'єктивно вичерпали свій ресурс і потребують заміни.

Другий момент – вибір технологій. Наталія Королівська вважає, що успішні реформатори не думають про особисте збагачення і тому здатні зламати корупційні схеми в державі, пов'язані з адміністративними послугами і фіскальними функціями. По­третє, у вигляді головного ресурсу країни слід визначити золотовалютні резерви (вони поменшали на 3 млрд доларів за останні місяці), землю і газотранспортну систему, продавати які в кризовий період, на думку парламентарія, не можна за жодних умов.

Переконливо говорила Н. Коро­лев­ська. Так, приватна ініціатива – одна з основ демократичної держави. Але ось бізнесмени наші двадцять років скаржаться на тиск, просять преференцій і при цьому успішно приховують доходи. А більшість українців тим часом мовчить і терпить, як висловився Глава держави. Поки що терпить.

Із представниками регіональних мас­медіа також поспілкувалися міністр екології та природних ресурсів Микола Злочевський, експерт медіа­ринку Ганна Добривечір, представники профспілок. Міністр окреслив основний пріоритет свого відомства – очистити Україну від небезпечних хімікатів, накопичених ще з радянських часів, а також зафіксував інформацію про екологічні проблеми, озвучену журналістами.

І все б нічого, та ваш кореспондент випадково почув на вулиці розмову двох молодих киян: «… краще відібрали б у нас це «Євро», а то у збірній нікому грати.» Заклики позбавити нас чемпіонату звучали з вуст політиків і політологів – у вигляді покарання за справу Тимошенко. Ось так – в'єтнамці будують дороги в джунглях, забезпечуючи інфраструктуру для інвестицій, а деякі українці готові плюнути на вкладені в підготовку до спортивного форуму бюджетні мільярди. Можливо, правий Петро Симоненко – нам місце… набагато південніше В'єтнаму, ближче до екватора?