Село Усатове Біляївського району – практично передмістя Одеси. Саме тут на початку 90­х років уже минулого століття розташувався обласний центр профілактики та боротьби зі СНІДом. «Чума ХХ століття» плавно перекочувала до століття ХХI, а тим часом багато фахівців центру ніяк не могли вирішити своє житлове питання. Втім, тепер у них є для цього цілком реальні шанси. Обнадіяв працівників установи візит до Усатового голови Одеської облради Миколи Пундика, про який ми вже повідомляли нашим читачам.

Кілька слів про сам центр «Анти­СНІД». Розрахований він на 50 пацієнтів, середній термін перебування на ліжку – 33 дні. Хоча, звичайно, кожен випадок індивідуальний і залежить від супутніх патологій. Наприклад, за наявності додаткового діагнозу – туберку­льозу лише основна фаза лікування займає два місяці. Штат працівників – 36 чоловік. Деякі з них мешкають у службових приміщеннях. І хочуть їх приватизувати. Три житлові будинки, про які йдеться, перебувають на балансі центру – комунальної установи облради.

– Ви розумієте, люди працюють у такій специфічній медустанові, що управління з майнових відносин Одеської облради не могло не піти їм назустріч, – сказав Микола Пундик. – Зараз для цього з'явився абсолютно законний механізм, і ми повинні його використати. Схема така: є домовленість із місцевим сільським головою, він звертається до облради, до управління з майнових відносин, із проханням передати йому на баланс ці три будиночки. Облрада на сесії ухвалює таке рішення, у свою чергу сесія Усатівської сільради ухвалює рішення визнати ці будинки житловими, взяти їх на баланс, присвоїти кадастровий номер тощо. Після цього люди можуть прописуватися та приватизувати приміщення. Така абсолютно законна схема передбачена указом про приватизацію гуртожитків, який підписав наш Президент Віктор Федорович Янукович.

– Звичайно, ми ухвалимо рішення сесії звернутися до облради, – підтверджує серйозність намірів Усатівський сільський голова Юрій Маковейчук. – Одержимо згоду, приймемо будинки на баланс. Там, звісно, потрібно зробити техпаспорт та інші документи, але жодних зволікань не буде, щоб люди повірили: влада йде їм назустріч.

Радість майбутніх власників житла після таких обіцянок цілком зрозуміла. Тим більше що два десятки років вони вкладали свої кошти у підтримку та ремонт приміщень – і без будь­яких гарантій. Один з наших співрозмовників – Юрій Калюцький, колишній заступник головного лікаря з економічних питань. Він працював тут іще тоді, коли дана медустанова була шкірно­венерологічним диспансером, брав безпосередню участь у створенні «Центру АнтиСНІД». Зараз Юрій поміняв роботу, але його дружина вже багато років працює у центрі інженером­програмістом.

– Становище цих будиночків цілком можна було охарактеризувати так: повна розруха, – згадує Калюцький. – Зокрема, від мого будинку залишалися практично самі стіни. Там жили бомжі, його розтаскували – розкрадали… Ми звернулися до головлікаря із проханням виділити нам ці будиночки під відновлення. Відновлювали їх дуже довго. Хотілося б зробити ще краще, але немає статусу. А якщо ти вкладаєш кошти ні в що, то… Як мене раніше застерігали: у будь­яку мить можуть просто забрати. Особисто я займався цим питанням близько семи років. Писав листи із проханням про приватизацію. Нам відмовляли: неможливо, не можна… І слава богу, що сьогодні є така можливість.

А як же ставиться до цієї ідеї безпосереднє керівництво обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом? Чи не лякає їх перспектива розпрощатися зі службовим житлом? Завідувач стаціонарного відділення центру Віктор Гойдик запевняє, що ні.

– Там живуть наші працівники, які тут трудяться. Живуть уже тривалий час. По суті, вони самі утримують та ремонтують ці будинки, доглядають їх. Це буде їхньою власністю. Я гадаю, вони цього заслужили, стільки років пропрацювавши у таких тяжких умовах…

До речі, крім поточної діяльності, обласний центр «АнтиСНІД» сьогодні успішно реалізує три пілотні проекти (з допомогою держави та доброчинного фонду «Баварський дім»). Це телефонне консультування з питань ВІЛ­інфекції, допомога хворим вдома (з виїздом лікарських бригад) і телемедицина – зв'язок за скайпом у реальному часі з усіма районними лікарнями області. Причому всі проекти впроваджувалися силами наявних працівників – без розширення штатів. Що стосується проблеми житла, якій і була присвячена наша розповідь, то в найліпшому разі бюрократичні питання займуть півтора­два місяці, тобто до кінця нинішнього року. Але навіть якщо вони затягнуться трохи довше, остаточний результат того вартий – впевнені нинішні мешканці без адреси.