Перший камінь закладено у підмурівок музею коньячної справи. Під його розміщення відведено стародавні підвали Одеського коньячного заводу, створеного у 1863 році постачальником алкоголю до імператорського столу російським підприємцем Миколою Шустовим. З того часу це ім’я – прославлений бренд підприємства.

Свідками та учасниками уро­чистої церемонії стали пред­ставники одеських ЗМІ. До імен­ної пляшки, відлитої у формі дзвона, кожен бажаючий поклав написані на листках послання нащадкам, які будуть прочитані через 50 років. А дирекція заводу – грамоту з напуттям шанувальникам коньячного мистецтва. У присутності го­лови правління ОКЗ Дмитра Шелудька пляшку замурували в стіну.

…Над головою підіймаються високі склепіння коридора з бічними відділками, де в ХІХ столітті витримувалися імениті коньяки. Під підлогою на глибині близько 15 метрів від поверхні землі пролягає ще один такий же підвал. Зараз він не використовується че­рез небезпечне сусідство з катакомбами.

У наші дні підприємство є найбільшим у країні виробником високоякісних коньяків, зай­маючи 20% ринку алкогольної продукції.

На ОКЗ і відродили стародавні рецептури, і збагатили класичну французьку технологію коло­ритом нових смакових від­тінків, – по­південному м’я­­ких та ароматних. За заду­мом, демонстрація коньяч­них виробів у музеї повин­на супроводжуватися їх де­гус­тацією. Слава Богу, тут є що запропонувати найвимогли­вішим споживачам. Загальний розлив становить 2,3 млн пляшок на місяць.

Що ж іще побачать відвідувачі музею? Процес виробництва в мініатюрі! А запрошені жур­налісти побачили всі його етапи у форматі повного циклу.

Начальник купажного цеху Раїса Міщенко вводить нас у таєм­ниці народження коньяку. Базовою основою та «кров’ю» цього на­пою є спирт. Його одержують із урожаю, зібраного на власних виноградниках, що займають площу близько 1000 га. Це елітні сорти шардоне, піно, рислінг, совіньйон. Ви­користовується лише сік, – жодних кісточок та черешків. Далі йде так звана перекурка в аламбіку – перегінному апараті. Звичайно, у сьогоднішніх промислових масштабах він виглядає інакше, ніж сто років тому, але принцип одержання спирту з вина не змінився. За­лишилися тими ж і пропорції: з одного відра вина виходить приблизно півтора літра спир­ту. Затратність виробництва і обумовлює високу вартість товару.

Спирт, перш ніж стане сиро­виною для виготовлення коньяку, витримується не менш трьох років. Наприклад, той, що покладений в основу коньяку «Золотий Дюк», має 20 років витримки. Пляшка його коштує 120 доларів. Але, на думку працівників підприємства, нічим не поступається фран­цузькому аналогу вартістю до 7 тисяч євро.

– Завод пишається запасами спирту – деякі витримані з 1966 року. Загалом же в ємностях зберігається 700 тисяч дека­літрів. З 1 січня 2013 року в коньяках України повинно ви­ко­ристовуватися не менше 25% спиртів вітчизняного ви­робництва, – говорить Р. Мі­щенко.

Спирт зберігається в дубових бочках. Їх на підприємстві 15 тисяч штук. Найстаріша серед них, ємністю 3 тисячі літрів, збита бондарями ще за життя самого Шустова.

У цеху стоїть особливий аромат. Спирт випаровується, пояснює Р. Міщенко, ця його частина у професіоналів на­зивається «часткою янголів».

Згідно з рекомендаціями, що пролунали у дегустаційній залі, коньяк найкраще пити ввечері після легкої вечері. У кількостях, що не перевищують 50 грамів, він сприяє зняттю стресів, головних болів, приємно розслаблює та налаштовує співрозмовників на мирний лад. Можливо, це спонукувало британського політика Черчилля закуповувати щороку по 365 пляшок шустівського коньяку. Він говорив, що цей напій можна один раз скуштувати й закохатися в нього назавжди.