Щоб не стояли пусткою хати

Думку, що на молодих сьогодні мало надії, спростували жителі Петрівської сільської ради Миколаївського району, обравши торік своїм сільським головою двадцятирічного Олександра Юрійовича Даценка. Саме йому, наймолодшому із кандидатів на цю посаду, вони доручили керувати трьома селами: Петрівкою, Сиротинкою і Шевченка, де мешкають трохи більше півтисячі жителів. Сиротинку можна по праву назвати батьківщиною сільських голів. Свого часу сільраду очолювали її уродженці Олександр Кузьмич Косюга та Григорій Володимирович Калашник. До речі, обидва були головними опонентами Сашка на торішніх виборах.

Виборна програма Олександра Даценка, яку він вже більше року втілює в життя і яка націлена на залучення молоді до активного життя, піклування про людей похилого віку та поступовий благоустрій населених пунктів, імпонувала людям реальністю виконання.

– Обіцяти те, що не можеш виконати, не варто, адже кожен сільський житель знайомий з проблемами, як то кажуть, ізсередини і зрозуміє, де правда, а де утопія, – поділився думками Петрівський сільський голова Олександр Даценко. – Обіцяв лише те, що міг втілити в життя. На щастя, я знайшов підтримку не лише у своїх земляків, батьків, а й у районного керівництва. Потроху справи налагоджуються. Першого вересня за сприяння голови райдержадміністрації Олександра Чорного та голови райради Олександра Молчанова, педагогів та сільгоспвиробників при Петрівській школі відкрився дитсадок, і 15 малюків стали його першими вихованцями. Серед нагальних проблем – освітлення вулиць, ремонт сільського клубу, доріг. Щоб вдихнути в них життя, потрібно чимало коштів, яких у місцевому бюджеті немає. Тому, обговорюючи проблеми громади в межах проекту губернатора «Народний бюджет», вирішили відремонтувати колгоспну контору і перевести туди ФАП і сільраду, виділити кімнату підприємцю, який надаватиме послуги з ремонту взуття. Одне з важливих питань було вирішено прямісінько на зборах: домовлено, щоб петрівський фельдшер Ніна Василівна Магденко кілька днів на тиждень вела прийом у Сиротинці, де ще збереглося приміщення медичного закладу, а фахівця немає. Також людей хвилює відновлення автосполучення з Миколаївкою…

Сільський голова живе з батьками і зранку допомагає порати свиней, овець, птицю. Поснідавши, поспішає в Петрівку на родинних «жигулях». Шестикілометровий відтинок шляху долає швиденько, а біля сільради його вже чекають люди, які приходять до керівника на прийом зі своїми бідами та клопотами. Часто Олександр Даценко їздить до Миколаївки на практичні і необхідні для роботи наради­навчання та різноманітні засідання, вирішення та узгодження всіляких питань тощо.

– Чи вистачає часу на танці та інші розваги? – запитую у нього.

– Дуже рідко їжджу до сусідньої Скосарівки та до райцентру, якщо там щось цікаве проводиться. Нещодавно самі влаштували День села з піснями, танцями, ярмарком. Було весело і не гірше ніж в інших. Посприяли у проведенні свята фермери Сергій Макартет, Олександр Афанасьєв, Олександр Кащук і мої батьки: Юрій Михайлович і Світлана Петрівна, які всебічно допомагають вирішувати ті чи інші проблеми. До речі, мати – керівник фермерського господарства «Юліана», – відповів юнак.

– А як з амурними справами – дівчину маєш?

– Була дівчина, але не склалося, тому більше часу віддаю роботі. А ще разом з хлопцями зробили невеликий стадіон, граємо у футбол. Вже є своя волейбольна команда, тренуємося у спортзалі Петрівської школи, змагаємося з іншими командами. Потрібно ж відроджувати занепалі в селах фізкультуру і спорт. Ще захоплююся полюванням.

– Не страшно було брати на себе таку відповідальність?

– Батьки змалку привчили мене до самостійних рішень, але до їхніх порад прислухаюся і щиро їм вдячний.

До останнього родина вагалася, чи варто висувати кандидатуру сина на цю відповідальну і досить клопітну посаду, але останнє слово було за Сашком. Приємно, що він, попри свої молоді літа, виправдовує довіру людей, які кажуть, що з нього вийшов непоганий керівник.

Підтверджує думку своїх земляків вчителька історії і географії, колишній класний керівник наймолодшого сільського голови Валентина Іванівна Губа:

– Олександра Даценка люблять і шанують односельці. Він завжди активний, відповідальний, сер­йозний і поміркований. Я завжди була переконана, що він стане великою людиною, приміром, головою фермерського господарства, як його мати, і дуже рада, що Сашкова життєва стезя розпочнеться саме з посади сільського голови. Безумовно, молодий та енергійний керівник зможе зробити для громади, для рідного села чимало доброго. Сашко завжди казав, що ніколи не виїде з рідних країв.

А ще Петрівський сільський голова мріє, щоб не стояли пусткою хати. Він близько бере до серця, що в селі Шевченка залишилося лише сім стареньких жителів. На його думку, лише створення комфортних умов для сільських жителів та робочих місць для молоді вдихнуть нове життя у вимираючі села.

Юрій ФЕДОРЧУК, власкор «Одеських вістей»

Проблем немає там, де не працюють

Станіславка вже давно стала своєрідними «воротами» в Україну з боку Придністров’я. Цей статус стараються зберігати і примножувати з року в рік і керівництво села, і місцеві мешканці.

Майже рік тому станіславці на чергових виборах до місцевих рад обрали нового сільського голову. Найбільше голосів набрав Микола Іванович Сітарчук. Цього чоловіка добре знають в селі, він тривалий час очолював сільську амбулаторію – отож обізнаний з проблемами села в цілому і кожної родини зокрема.

Микола Іванович робить ставку на депутатів, вирішуючи будь­які питання. Останнім часом у селі встановлено 40 ламп для освітлення вулиць в нічний час, нещодавно введено в дію вежу мобільного зв’язку «Київстар», на неї так давно чекали місцеві мешканці.

Кажуть, що проблем не існує лише там, де не працюють. Вистачає їх і в Станіславці. Хоча сільський водогін діє (обслуговує 136 домоволодінь), однак його обладнання вже давно потребує капітального ремонту. Болючим питанням для сільчан є сполучення з райцентром. Маршрутний автобус, що обслуговує станіславців, розрахований лише на 13 пасажирів. Це звичайно не може задовольнити жителів села, кількість яких сягає понад 1200 чоловік.

Та найболючішим на сьогодні є питання будівництва дитячого садка, бо майже 60 діток не мають можливості спілкуватися зі своїми ровесниками, готуватися до школи.

Станіславська ЗОШ І – ІІІ ст. – один із структурних підрозділів села, де життя вирує. Тут створені усі умови для навчання та виховання – один з найкращих спортзалів, де є все необхідне оснащення, воно часто поповнюється і оновлюється, комп’ютерний клас. Є свій тір, де проводять змагання зі стрільби учні усіх загально­освітніх шкіл району. М. Зборовський не один рік працює на посаді директора школи, він зумів згуртувати навколо себе дружний висококваліфікований колектив. Тут працюють справжні майстри своєї справи.

Та незважаючи на те, що багато зроблено, у школі найближчим часом потрібно замінити вікна, лінолеум на підлозі, оновити комп’ютерний клас, придбати мультимедійну дошку.

Село може пишатися сільською амбулаторією. Для пацієнтів тут є усе найнеобхідніше, а найголовніше – амбулаторія укомплектована кваліфікованими кадрами. Суттєву підтримку для функціонування сільської «швидкої допомоги» надає амбулаторії народний депутат від Партії регіонів Л. Клімов, виділяючи щомісячно 400 гривень на транспортні витрати.

З задоволенням відвідують станіславці сільську бібліотеку. Переліку періодики, яку тут отримують, може позаздрити будь­яка бібліотека району. Понад 20 найменувань на різні смаки читачів. У цьому велика заслуга сільського голови та керівників сільгоспформувань.

Завідувачка бібліотеки­філії В. Христич має за плечима великий досвід – близько 30 років присвятила вона роботі з книжками.

У сільському клубі справи трохи гірші, оскільки зала для глядачів не опалюється взимку. Та молодь села це не лякає і вони задовольняються тими, які організовують працівники Будинку культури у фойє. А напередодні опалювального сезону Ю. Яценко та Л. Белінська самотужки заготовляють дрова. (В сьогоднішніх складних умовах господарювання культосвітні працівники дуже часто виконують обов’язки двірників та прибиральниць). І хоча працює Людмила Борисівна на 0,5 посадового окладу, її результати роботи помітні: за 2009 рік Станіславський сільський Будинок культури був визнаний серед кращих у районі. Грамотами районної ради та райдержадміністрації відзначено вокальний ансамбль «Мрія».

Як і бібліотеці, сільському Будинку культури допомагають виживати керівники сільськогосподарських підприємств В. Маєвський, П. Танасєвський. Вони матеріально підтримують різного роду культурні заходи.

Гарніше справи у сільських зв’язківців – усі вони переведені на 0,5 посадового окладу, а це значить працюють лише 3 дні на тиждень. Незручності не лише працівникам пошти, а й жителям усієї сільської громади. Але в цій ситуації винні самі сільські жителі, оскільки вони не повною мірою користуються послугами пошти (а це доставка товарів першої необхідності додому, передплата періодичних видань тощо). З цієї причини пошта не виконує планові показники, і в підсумку – скорочення штату.

На станіславських землях господарює п’ять селянсько­фермерських підприємств. Усі вони помалу розвиваються. Так, наприклад, у СФГ «Радуга» у поточному році побудовано ангар для зберігання техніки та зерносушильний комплекс, в ПП «Колос» – новий зерносклад.

Знайомлячись із роботою оцих усіх структурних підрозділів села, я для себе зробила висновок: село живе. А щодо якості та масштабів – то вже питання часу та фінансових можливостей. Кожен для себе визначає індивідуальний рівень, що відповідає прислів’ю: «Простягай ніжки по одежі». Та все ж віриться, що село з такими працьовитими людьми, багатими традиціями ще не раз заявить про себе на районному та обласному рівні. Для цього там є відповідний потенціал.