Недобра звістка пролетіла минулого жовтня над Старосіллям. На межі закриття опинився дитячий дошкільний заклад, який щодня відвідують 70 – 75 дітлахів. Причина? Під кінець року у сільради закінчилися гроші на харчування дітей і зарплату вихователям. Для Саратської райради ця гостра ситуація була прогнозованою. З різним ступенем серйозності вона повторювалася і в інших дошкільних закладах, розташованих на територіях заможніших сільрад. Відомо, значна частина бюджетних асигнувань на селі потрібна для дитячих садків.

– Раніше ми журилися через невелику відвідуваність. До дитсадка ходило лише 30 – 40 дітей, – розповідає Старосільський сільський голова Володимир Миколайович Топал. – А у його капремонт вкладено чималі кошти. Цей типовий дитсадок, розрахований на 85 місць, нещодавно відремонтували й ґрунтовно утеплили за допомогою металопластикових вікон і дверей. Цього року відвідуваність стала майже 100%. Наші односельці, пригнічені тотальним безробіттям, намагаються поліпшити життя своїх дітей в облагородженому, теплому і затишному дитячому закладі. Тут дітей доглянуть, нагодують і прищеплять їм необхідні життєві навички. Все, що діється, легко пояснити, адже ціни на продукти харчування зросли. Жити стало набагато складніше.

Для розрахунків за дитсадівські продукти у Старосіллі використовували будь­яку легітимну можливість сільського бюджету. Витратили навіть гроші на освітлення й новорічні свята. Але й при цьому довелося цілий місяць брати продукти в борг. Незабаром сільрада зайшла у фінансовий тупик. Добре що виручила районна влада. Гроші у сумі 130 тисяч гривень виділили на листопадовій сесії, надавши можливість дотягти до кінця фінансового року. Хіба міг передбачати Володимир Топал, який працював колись два скликання поспіль секретарем сільради, що на головній посаді йому доведеться трудитися в таких непростих умовах?

– Якщо загалом говорити про сільський бюджет, то це проблема із проблем, – роз’яснює він, – До чого ми йдемо? Грошей украй бракує навіть із урахуванням дотації вирівнювання. Можна впевнено стверджувати, що й наступного року знову доведеться зіштовхнутися з такими ж складнощами.

Ніколи ще розхожий вислів «українське село – чорна діра бюджету» не звучало таким остаточним вироком. Причини цього багато хто знаходить у Бюджетному кодексі, ухваленому в 2011 році. Згідно з новим законом, відбулося передання податків і сплат за землю на рівень сільрад. Крім того, Кодекс вніс деякі зміни в надання трансфертів (фінансової допомоги бюджету вищого рівня – нижчому). Передбачалося, що новації дадуть сільрадам гроші не тільки на статті захищені (зарплата, медикаменти тощо), але й забезпечать гідне наповнення так званого другого бюджетного кошика для розвитку необхідних сфер життєдіяльності. Від перспективи самостійно розпоряджатися грішми, відібраними у районних бюджетів, у деяких некомпетентних сільських голів почалася ейфорія. На жаль, нова бюджетна стежка виявилася скелястою, а часом і непрохідною. Життєві реалії показали, що коефіцієнти, прийняті для розрахунків трансфертів з держбюджету, забезпечували 50 – 60% потреб на захищені статті.

Щоб звести кінці з кінцями, Старо­сільській сільраді потрібно близько мільйона двохсот тисяч гривень на рік. Самостійно сільрада добуває максимум 180 тисяч: тут наймізерніший земельний пай по всьому району, а колишній потужний колгосп ім. Чапаєва – надія і оплот старосільців, зруйнований дощенту. Нині сільгосппідприємство в приватних руках і практично не подає ознак життя. Дотація вирівнювання, що надходить для старосільців, обчислюється 788 тисячами гривень. У підсумку грошей сільраді хронічно бракує. Про розв’язання насущних проблем мова зовсім не йде. Відповіді на запитання, як виходити з патової ситуації, не знайдено.

Невдовзі після ухвалення нового бюджетного кодексу «підрахували­розплакалися» багато інших сільрад. А голова Саратської райради Віктор Степанович Чемерис із прикрістю з’ясував, що в нових умовах бюджетної роботи, крім двох слабких дотаційних сільрад, фінансових ін’єкцій потребують ще близько десяти. Зокрема Зорянська, Плахтіївська, Світлодолинська, Кулев­чанська, Розовська, Долин­ська та інші, які раніше особливого бюджетного занепокоєння не проявляли! Засмучує й те, що практично всі сільради для затикання дір за захищеними статтями змушені використовувати гроші, призначені на розвиток села. Адже як говорилося, забезпеченість із держбюджету на захищені статті сягає близько 50 – 60%.

На запитання про ситуацію, що склалася, Віктор Чемерис відповідає без зволікання:

– У даному напрямі ми маємо говорити про завдання державного рівня. Його основа полягає в перегляді затверджених коефіцієнтів і наданні можливості сільрадам накопичувати й використовувати фінанси бюджету розвитку. До речі, у результаті ухваленого Бюджетного кодексу на поточний рік наш районний бюджет поменшав лише на 8%. Зате проблем у сільрад виявилося набагато більше. Для того, щоб привести у відповідність бюджетні рівняння, необхідно з урахуванням місцевих доходів забезпечити стовідсоткову фінансову потребу щодо першого кошика. Переглянути й дати можливість використати за призначенням доходи, оговорені в другому бюджетному кошику. Причому ці асигнування у випадку дитсадка мусять враховувати існуючі тверді вимоги: наявність вищої освіти у педагога, штатної одиниці психолога, логопеда тощо, а також пільги працівників дошкільного виховання. Аналогічна ситуація й щодо апарату сільської ради, який має бути сформований залежно від чисельності населення. Тоді вже на рівні району було б легше вирішувати питання скорочення управлінських витрат, скажімо, шляхом утворення навчально­виховних комплексів з єдиним методкабінетом. Постійні спроби райбюджету полегшити долю сільських рад щодо утримання об’єктів соціальної сфери перспектив не мають. За існуючого Бюджетного кодексу районний бюджет навряд чи зможе витримати таке навантаження, оскільки практично не має жодних резервів. Його складова на 99,9% – це податки на доходи громадян. При цьому 55% – складова бюджетної сфери, яка, як відомо, перебуває в процесі оптимізації, тому очікувати зростання цих надходжень не випадає. 40% – податки працівників сільського господарства, де також інтенсивно відбувається заміна людей багатофункціональними технічними ресурсами. Решта 5% надходжень до райбюджету припадають на інші структури. Вважаю, у ситуації, що склалася, можно­владцям є про що подумати.