Сьогодні важко переоцінити роль сільських та селищних голів у консолідації громад, вирішенні багато­гранних питань, пов’язаних з поліпшенням життя населення. Саме передусім до них, по суті головних представників усіх гілок влади на місцях, щодня йдуть люди зі своїми проблемами та проханнями. Від їхньої активності, професіоналізму, вміння об’єднати людей навколо добрих справ залежить втілення реформ, що провадяться на селі, авторитет органів місцевого самоврядування. Це підтверджують і матеріали, що публікуються на цій сторінці.

Тихе слово Володимира Тихонова

Володимир Прокопович Ти­хонов (на знімку) вже п’яте скликання поспіль очолює постійну комісію Кілійської ра­йонної ради з питань бюджету та фінансово­економічної політики.

Найскладніше в наш час – наповнити скарбницю. І тут, щоб мати моральне право вимагати, потрібно самому бути порядним платником податків. В.П. Тихонов, як керівник СВК «Дружба» (с. Мирне), незважаючи на всі складнощі роботи в сільському господарстві, з року в рік домагається позитивних фінансових результатів, забезпечує роботою близько двохсот чоловік, і це дає можливість підприємству робити значний внесок у бюджет.

Непросте завдання – розподіл казенних грошей. Проблем, на жаль, більше, ніж можливостей, тому дуже важливо неупереджено визначити найважливіші об’єкти для фінансування. Володимир Прокопович, проводячи засідання бюджетної комісії, завжди наполягає на тому, що необхідно вислухати кожного: у чужій думці, навіть якщо вона йде «врозріз», може виявитися «цінне зерно».

Сьогодні не часто можна зустріти керівника, який ставиться до всіх людей довкола себе з такою трепетною увагою, як В.П. Тихонов. У Кілійській районній газеті «Наш час» постійно публікуються вітання, адресовані трудівникам та ветеранам СВК «Дружба». А якщо славний хлібороб іде з життя, то й у цьому разі йому услід неодімнно прозвучать добрі слова в газеті.

– Якось я стала свідком того, як у селі Мирному відзначали професійне свято листонош, – ділиться начальник відділу культури Кілійської райдержадміністрації Лідія Федорівна Опаріна. – Їх усіх­то там двоє, проте, організували «вогник». Володимир Прокопович Тихонов особисто прийшов привітати зв’язківців, подякувати їм за копітку працю. Хоча, здавалося б, який стосунок до пошти має керівник сільгоспкооперативу?..

У січні, коли закінчується різдвяний піст, у СВК «Дружба» влаштовують свято для тих, хто минулого року досяг пенсійного віку. Накривають щедрий стіл, підносять винуватцям урочистостей багаті подарунки, згадують, як разом працювали, як долали труднощі. І вже звичайно не забувають у Мирному про день народження Матвія Деревенчі: споряджає Володимир Прокопович машину, і їдуть цілою делегацією під Одесу вітати свого колишнього керівника.

Втім, про ветеранів праці згадують не лише по святах – Володимир Прокопович Тихонов періодично запрошує їх «проінспектувати» виробничий процес.

У багатьох селах в останні роки скаржаться на дефіцит кваліфікованих механізаторів, а в Мирному хліборобів готують зі шкільної лави.

…Не раз помічала, що Володимир Прокопович завжди говорить дуже тихо. Навіть якщо закипають пристрасті і хтось дає волю емоціям, він не підвищить голосу. Щоб почути Тихонова, доводиться прислухатися. І аргументи керівника, життєвий досвід депутата, його мудрість таки варті того…

Антоніна Бондарева, власкор «Одеських вістей», Кілійський район

Коли є не тільки булава, а й голова…

Кажуть, рівень довіри до людини визначається її добрими справами. І ця теза цілком виправдовує себе на прикладі села Івашків, що в Кодимському районі, де тутешньому сільському голові Петру Івановичу Погорілому місцеві жителі довірили справи громада вже вчетверте.

Балотуватись на посаду сільського голови у 2000 році його змусила соціально­економічна ситуація, яка склалась в селі Івашкову загрожував поділ землі бізнесовими структурами, на що він, абориген села, реагував дуже боляче. Так Петро Погорілий облишив директорство у місцевій школі, хоча не уявляв себе поза гомінким шкільним буттям.

У рамках оптимізації освітянської галузі голова клопочеться про відкриття двох груп дитячого садка при школі. Тут не тільки знають, як і де віднайти кошти, а й як правильно їх використати. Логіка міркувань сільського голови така: земля повинна приносити не тільки плату за паї, вона є основою аграрної економіки, остовом достатку сільської громади. Тож цілком закономірно, що в особі голови товариства «Івашківське» Михайла Погорілого Петро Іванович має не тільки брата, а й надійного економічного партнера, котрий добросовісно розраховується за оренду землі, за паї, своєчасно виплачує заробітну плату і сплачує 300 тисяч гривень різних податків. Звідси і бюджет, виконання якого на даний момент складає 111%, і розвиток території села.

– Ми все робимо по­хазяйськи, тому не розібрали жодної споруди з колишнього колгоспу, – пояснює сільський голова. – На території сільської ради працюють олійня, млин, крупорушка, цех з виробництва макаронів.

Немає комунального господарства? А воно поки що і не потрібне, вважає Петро Іванович. Бо ТОВ «Івашківське» забезпечує всіма необхідними для робіт агрегатами. Завдяки співпраці прокладено 40 кілометрів водогінної системи по селу, дорогу до кладовища, ведуться роботи з благоустрою території, всте­ляються дороги сипучим матеріалом.

Майже на кожному обійсті є домашнє господарство, корови, свині, гуси, кури.

Петро Іванович сам захоплюється спортом і сприяє його розвиткові, відродженню та збереженню культурної спадщини. Грає у футбольній команді ветеранів району, свого часу мав першість з настільного тенісу. Тільки івашківці можуть похвалитися трьома майстрами спорту – вихідцями з села. Це Станіслав Мазурукевич і нині покійні Анатолій Хлівний та Анатолій Бурдейний, котрі прославили Івашків буквально на весь світ.

У 2001 році під час проведення обласного семінару сільському голові було вручено ключі від автомобіля «Славута» як лідеру сільської ради, яка стала переможцем конкурсу серед сільських рад області. За підсумками соціально­економічного розвитку територій у 2009 році Петро Погорілий став лауреатом загальнонаціональної програми «Людина року».

Любов КУЗЬМЕНКО, власкор «Одеських вістей», Кодимський район

З довірою до людей

Інну Григорівну Татаріну вже втретє поспіль обирають Затишанським се­лищним головою. Її попередник навіть не допрацював своєї каденції, достроково вирішив піти на заслужений відпочинок. Односельці стали вмовляти жінку очолити громаду. Поки вона зважувала всі «за» і «проти», боротьба за крісло селищного голови одного з найбільших населених пунктів району розгорілася не на жарт. На посаду претендували аж восьмеро осіб. За Інну Григорівну віддала свої голоси переважна більшість затишан. Люди знали, що вона хоч і не місцева (приїхала із Хмельницької області), та всім серцем прикипіла до степового краю.

– Я справді дуже люблю Затишшя, – говорить Інна Татаріна. – Нехай це звучить пафосно, та заради його розвитку готова працювати і вдень, і вночі.

Це не порожні слова, бо з кожним роком селище, як своєрідна візитна картка краю, стає все кращим і кращим. Лицем району його назвала тому, що Затишшя – це ще й залізнична станція, яка щодня приймає сотні людей із різних куточків області, країни. Та попереду ще дуже багато роботи.

І якою б самокритичною не була Інна Григорівна, радіє її душа, адже спільними зусиллями громади вдалося упорядкувати центральну площу, місце для ринкової торгівлі. Колись центром спокійно роз’їжджав різноманітний транспорт, а базар був стихійним (продавали товар де заманеться). Тепер торгують цивілізованіше.

Особливою гордістю затишан і окрасою селища є Будинок культури. Декілька років тому його капітально відремонтували за кошти обласного, районного та місцевого бюджетів. Біля осередку культури облаш­тували дитячий майданчик, упоряд­кували території довкола пам’ятників, привели в належний вигляд пам’ятники, встановили огорожу на стадіоні, збудували сучасну автобусну зупинку.

Значні бюджетні кошти спрямовуються на розв’язання проблем водопостачання. Цього року було закуплено понад 320 тонн щебеню і підсипано найпроблем­ніші ділянки всіх без винятку вулиць. Посту­пово розвязуються проблеми з нічним освітленням.

– Все це – результат роботи депутатського корпусу, підприємців та усіх громадян, бо без них жодні старання лише з мого боку не принесуть бажаного результату, – сказала Інна Григорівна. Зрушене з мертвої точки питання про вивезення складу отрутохімікатів, що розташований поблизу Затишшя. Якось так вийшло, що склад територіально розміщений на землях Ширяївського району, але до нашого селища – буквально кількасот метрів. Тож обидва райони відхрещувалися від нього, а в результаті страждали люди. Скільки років ми бідкалися, стукали у різні двері, надсилали листи з проханням звільнити нас від цієї міни уповільненої дії?! Про нашу проблему писали багато газет, відзняли безліч телевізійних сюжетів… Та всі зусилля привернути увагу високопосадовців були марними. Наш біль і тривогу зумів донести до обласної влади Олександр Пресман. Проблемою затишан перейнялися губернатор області Едуард Матвійчук та голова облради Микола Пундик. Зараз процес вивезення отрутохімікатів триває, тож ми маємо велику надію на вдале завершення справи.

Вже два рази Затишанська селищна рада посідала друге місце в області у щорічному конкурсі на кращий санітарний стан та благоустрій територій. А цього року громада заслужено посіла перше місце серед селищних рад Одещини!

Олена ХАРЧЕНКО, власкор «Одеських вістей», Фрунзівський район

Щоб допомогти громаді

…Перед ним стояла чітка мета — привести свою команду до перемоги. На зеленому полі Дмитро викладався на повну, чим надихав інших спортсменів, вони вірили йому… І не помилилися.

Не помилилися, які обрали Дмитра Іванова до Березівської міськради.

Дмитро місцевий. Після школи здобув вищу юридичну освіту, розпочав самостійну підприємницьку діяльність.

На запитання, чому вирішив іти в депутати, чоловік не гаючись відповів: «Аби допомогти громаді та втілити в життя ідеї, серед яких значне місце приділяється підростаючому поколінню, молоді та розвитку спорту в районі».

За рік роботи Дмитро по­казав що він переймається потребами людей, вміє бути чуйним і уважним до представників старшого покоління. Жителі вулиць Мічуріна та Гагаріна його добре знають. Депутат йде до людей, і саме у такому безпосередньому спілкуванні виявляються непоодинокі випадки, що потребують втручання. Так, одній із літніх березівчанок посприяв в обстеженні її помешкання, поклопотав про виділення матеріальної допомоги на покращення умов, лікування, закупівлю вугілля.

Роботу молодого депутата відзначив і голова міськради Валерій Григораш, він бачить перевагу молодості й активності. Адже Дмитра знають як спортсмена, який йде до перемоги, підприємця та депутата, який прагне зробити рідне місто кращим.

Наталія САМОЙЛЕНКО, власкор «Одеських вістей», Березівський район

І незамінні бувають...

Вважається, що незамінних людей немає. Але ця версія ніяк не стосується Ольги Євдокимівни Даскалеску. В усякому разі на цьому наполягає Татарбунарський міський голова Віктор Іванович Швець. Ольга Євдокимівна очолює управління майном комунальної власності міськради.

10 років вона на посаді, з якою й не кожен мужчина впорається. І усі ці роки її дружний колектив з 20 чоловік багато чого робить, щоб місто ставало все чистішим, затишнішим, гарнішим. І депутатська діяльність цієї енергійної жінки – вона секретар постійної комісії з питань житлово­комунального господарства – прямо пов’язана з особливостями основної роботи. Перелік обов’язкових справ досить великий. Та Ольга Євдокимівна за своєю ініціативою додає й нові.

Громадський колодязь на одній з вулиць упорядкували, лоток для зливу води поставили, ослінчик спорудили. І перехід від дороги до лікарні плиткою виклали. Обійшлися без витрат жодної бюджетної копійки. Як? Ольга розповідає:

– Підприємці змінюють плитку на нову. А ми стару збираємо і тачкою звозимо до себе. Так і назбирали на ці 12 метрів перехід до лікарні. А то в сльоту було не пройти.

І пам’ятний знак ліквідаторам Чорно­бильської аварії теж з її ініціативи встановили.

Питання про чистоту міста для Ольги Євдокимівни – принципово важливе. Це добре засвоїли ті, хто був оштрафований після категоричного її першого попередження. Але ніхто на неї зла не тримає. Розуміють: права. Силами колективу цього року і річку Фонтанку в центрі міста від водоростей очистили. А скільки нових квітів, декоративних дерев та чагарників з’явилося на вулицях міста!

І за паркування автотранспорту до міської скарбниці за минулий рік 120 тисяч гривень зібрали. Цього року буде не менше. Зараз упритул зайнялися вуличним освітленням. На шосту годину вогні вже горять.

Ольга Євдокимівна дуже старається все й усюди встигнути.

– Усе, що я роблю, – говорить Ольга, – я роблю для дорогих моєму серцю татарбунарців.

Таїсія БАРАНОВА, спецкор «Одеських вістей», м. Татарбунари