Відомо: велике село – багато й турбот. А Дмитрівка в Татарбунарському районі, у якій живе 4 300 чоловік, і є такою. 500 з них навчаються в школі, 160 – відвідують дитячий садок. Ще 50 – малята, яким немає й року. Вперше народжуваність перевищила смертність – явна ознака того, що життя в селі налагоджується. Так стверджують самі дмитрівці, з великою вдячністю відгукуючись про сільського голову Івана Георгійовича Гайдаржи, депутатів сільської, районної рад – Віктора Георгійовича Данкоглова та Григорія Васильовича Златова, безкорисливих спонсорів.

Життя в Дмитрівці справді змінюється на краще. Цілеспрямовано, за участю усієї громади виконуються передвиборні обіцянки Гайдаржи – зберегти наявні об’єкти, упорядкувати їх. Результат не забарився: в обласному конкурсі серед південних районів на кращий санітарний стан та благоустрій населених пунктів вже 2006 року перемогла Дмитрівка, а в нагороду одержала вона автомобіль. Це надихає. До розряду пріоритетних відносяться усе складніші завдання. Одне з них – капітальний ремонт Будинку культури, і 250 тис. грн на проектно­кошторисну документацію з обласного бюджету розвитку вже виділено. Увійшло до плану на 2012 рік державної програми «Питна вода для сільського населення України» завершення будівництва розвідних водогінних мереж. За допомогою агрофірми «Південна» відремонтовані групові кімнати в дитячому садку та обидві спортивні зали, фасад школи. Продуктивно працює комунальне підприємство при сільській раді.

Недивно, що до сьогоднішньої Дмитрівки повертаються її молоді люди, що раніше виїхали. Повернулася з Одеси і молода сім’я Наталі та Олександра Гроздєвих, чому дуже зраділи їхні батьки.

Разом із сільським головою ми побували у великому добротному будинку батьків Наталі. Тут вони живуть, доки ремонтують свій будинок. Олександр був у від’їзді: працює водієм. Наталя в декретній відпустці: їхній маленькій доньці трохи більше року. Поговорили. Розмова вийшла цікавою.

– З Одеси чому виїхали, через труднощі?

– Швидше через те, що Дмитрівка зовсім іншою зараз стала. Вона ніби ожила, постійно упорядковується. Усі дороги та провулки із твердим покриттям. І вулиці тепер вночі всі освітлюються. Особливо гарною була Дмитрівка у день свого 190­річчя. Свято було грандіозним.

– А як вирішували питання працевлаштування, безробіття не лякало?

– Знаєте, не працює той, хто трудитися не хоче. Можна ж справу свою відкрити, городину вирощувати, тваринництвом зайнятися. І потім, у селі кілька сільгосппідприємств – «Юг­Агротек», велика агрофірма «Південна» і ще одна – «Лідер», успішне фермерське господарство «Русєв В.В.», обслуговуючий сільгоспкооператив «Емаус». І щоб у них не знайти для себе роботу?! Як говорить Іван Георгійович, ці господарства – головні наповнювачі доходів сільської скарбниці. У кожному разі, мій чоловік працює, та й я – лише виповниться маляті два роки – теж вийду на роботу. У мене медична освіта.

– Дитину на маму залишите?

– Навіщо? У нас чудовий садок­ясла. Ми коли приїхали, саме нову групу відкрили. Її зараз наша шестирічна Віка відвідує.

– Ви молода сім’я. Крім побуту, щось цікавить?

– Дмитрівка – спортивне село, а наш стадіон – один із найкращих навіть в області – з роздягальнями, душовими, гарячою водою. У селі відмінна футбольна команда – призер багатьох районних та обласних змагань, навіть у Малих олімпійських іграх третє місце посідала.

– І борці у вас сильні.

– Так, наш Володя Дубовой – чемпіон України з вільної боротьбі. У селі багато хто захоплюється цим видом спорту. Особливо після того, як депутат обласної ради Антон Іванович Кіссе подарував два борцівські килими. Та й шахово­шашковий клуб у Дмитрівці теж відомий. Але мій чоловік – фанат футболу. Навіть я іноді ходжу на тренування з ним, подивитися їхню гру. Нам усім, особливо молодим дмитрівцям, дуже імпонує ініціатива губернатора Едуарда Леонідовича Матвійчука, який оголосив наступний рік Роком здорового способу життя. Нашій Дмитрівці, усім нам це буде лише на користь.

– Отже, не жалкуєте, що до села з Одеси повернулися?

– Жалкую, що не повернулися раніше.