На сьогоднішній день багатьом районам можна поставити діагноз – анемія. Ті ж симптоми – слабість, блідість, задишка. Щоб стрімко підвищити гемоглобін, врятувати гаснучий організм, досвідчені медики застосовують пряме переливання крові. 300 грамів крові здорової людини повертають до життя, діють як потужний енергетик… Так і депресивному району терміново потрібне «переливання крові» – інвестиції «здорових» підприємств. Про це – наша розмова з головою Болградської райдержадміністрації, депутатом Одеської обласної ради М.М. Садаклієвим.

– Почнемо з того, що інвестиції бувають трьох типів – місцеві, державні та іноземні, – підкреслює Михайло Михайлович. – Місцевий підприємець, який відкрив маленьку майстерню на 2 робочих місця, – теж інвестор. А ще – спонсор та меценат. Наприклад, наш підприємець Сергій Димитрієв за своєї ініціативи побудував на в’їзді до Болграда дитячий стадіон і сам організував турнір між хлопцями, які живуть на околицях. А компанія «Екофарм» побудувала для дітей у парку «галявину казок» з гойдалкою. У нас, у Болградському районі, сформувалося міцне підприємницьке співтовариство з виразною назвою «Моноліт». А Фонд підтримки підприємництва – один з кращих у регіоні, ми його фінансуємо за рахунок бюджету району. Підприємці розвиваються – ми їм сприяємо.

– У наші дні підприємці чекають від влади лише одного – палиць у колеса.

– Нещодавно до нас в район приїхав інвестор із Запоріжжя, який працює разом з італійцями. Вони купують занедбані будинки, ремонтують і відкривають крамниці, готелі та інші підприємства. Інвестор заявив про свій намір організувати сервісне обслуговування автобусів та вантажівок, які проходять міжнародними маршрутами через наш прикордонний район. Приїхав насторожений, запитує в мене, які гроші треба за «вітання» платити? Говорю йому: «Нічого не треба, ласкаво просимо – працюйте». Це його ще більше спантеличило: «Не хочете нічого брати, отже, потім будете пресувати?» Шановний, у нашому районі ці «схеми» виключені! Ми намагаємося сприяти підприємцям. Виникли у переробного підприємства «Екофарм» проблеми із землею (військове відомство ще не передало міськраді) – я особисто до Генштабу дійшов, зараз готуються документи.

– Болградський район – аграрний. Чи надходять інвестиції до цієї галузі?

– Так, процес пішов. Цього року в селі Жовтневому ТОВ «Агропрайм­холдинг» здало в експлуатацію новий відгодівельний комплекс на 24 тисячі голів. У спорудження цього об’єкта вкладено 15 млн грн. Це підприємство співпрацює із сільською радою, допомагає ремонтувати Будинок культури. Таким інвесторам – зелене світло.

– До Болградського району усе частіше почали приїжджати небідні люди, які тут народилися та виросли, але зібрали капітал в інших регіонах України. Такі, як Віктор Нотевський, відомий у Києві керівник кількох будівельних фірм.

– До речі, саме Нотевський, він родом із села Калчевого, познайомив нас із керівництвом Дніпровського району Києва, і після багатьох ознайомлювальних візитів ми уклали договір про дружбу та співпрацю. Так, у листопаді в Києві пройшла презентація продукції Болградського винзаводу – зібрали директорів столичних ресторанів, провели дегустацію, були підписані контракти. Нині готується презентація болградського вина в Польщі. Кожний район має щось своє. Наша фішка – вино­град та вино.

– Я була здивована, коли побачила у вас на Дні міста три іноземні делегації. Якщо раніше свято відбувалося у форматі «концерти­виставки», то цього разу День міста став приводом для робочої зустрічі підприємців міжнародного рівня.

– Ми багато приділяємо уваги міжнародній співпраці. Дружимо з містами Генерал­Тошево та Тирговиште (Республіка Болгарія). Саме болгари допомогли нам увійти до програми «Чорне море» – «Діалог між культурами» загальною вартістю 70 тисяч євро на умовах співфінансування. Наша частка – усього 70 тисяч гривень, і ми ці гроші запланували в бюджеті. ЄС виділив нам 20 тисяч євро: у Болграді обладнана зала під прес­центр для провадження міжнародних відеоконференцій у режимі он­лайн. Вона обладнана найсучаснішим устаткуванням. У листопаді ми в Болграді провели міжнародний фестиваль за участю Румунії та Болгарії – прес­центр у нас залишився. Зараз працюємо над тим, щоб увійти ще до двох міжнародних програм, але вже пов’язаних з бізнесом. Крім цього, ми продовжуємо свою участь у програмі ЄС «Розвиток, орієнтований на громаду». Наш район непогано попрацював у першому етапі…

– 1,2 мільйона гривень надій­шло на соціальні об’єкти!

– Так, і нас включили до другого етапу програми, у ній візьмуть участь чотири села. А це означає, що надійде ще 600 – 700 тисяч гривень на упорядкування соціально значимих об’єктів. До слова, наш друг – мер міста Тирговиште очолює один з комітетів Європарламенту, він залучає до себе інвестиції і готовий нам у цьому допомогти. Цими днями зателефонував – їде до Болграда з директором курорту Албене, хочуть запросити жителів нашого району на сезонні роботи. Причому з попереднім навчанням у коледжі. На жаль, ми поки що не спроможні забезпечити всіх жителів ра­йону роботою вдома. Заробіток у Болгарії – як тимчасовий вихід із ситуації. Але молоді люди повернуться навченими фахівцями, а ми на той час обов’язково розвинемо свої підприємства зеленого туризму. У цьому плані ми налаштовані дуже рішуче, до цієї галузі підуть інвестиції.

– Та не вже! Коли приїхала перша туристична група з Одеси, Ви, голова райдержадміністрації, виступили у ролі гіда.

– Постаралися справити враження. Ми поїхали до Городнього: сільський голова показав музей, національну корчму, народну творчість, сувеніри з глини, місцеві спеції. Туристи охоче купували. Потім була місцева екзотика: зайшли до одного з дворів, господар запросив туристів до підвалу, а там – бочки, закуски… Одесити не хотіли від’їздити. Є ідея організації етнографічного туризму: сніданок в албанському селі, обід – у гагаузькому, вечеря – у болгарському. Але в нас є дві великі проблеми – дороги та дефіцит місць у готелях.

– Зараз повсюдно розгорнулася кампанія «Народний бюджет»…

– Для нас це – практика роботи, що вже склалася. Як раніше було? Якщо енергійний та тямущий голова, він край «ковдри» на своє село перетягне. Але не секрет, що багато сіл роками взагалі нічого не одержували. Щоб розподіл коштів був справедливим, ми у себе в районі домовилися так: кожна громада визначає пріоритетний об’єкт і «викроює» кошти у свій бюджет розвитку, нехай це будуть 20 тисяч гривень. А з районної скарбниці ми додамо. Таким чином у 2011 році зведений бюджет розвитку в нас склав 3,3 млн – це гроші районного, міського та сільських бюджетів.

– Назвіть кілька готових об’єктів.

– Дитячий оздоровчий табір на березі озера Ялпуг. Він два роки не працював. Створили комунальне підприємство, виділили з районної скарбниці 220 тисяч на ремонт. Цього літа у таборі оздоровили 150 дітей, знайшлися охочі відпочити сім’ями. Наступного року плануємо виділити ще 300 тисяч на пере­устаткування житлових корпусів – і будемо не лише своїх дітей оздоровлювати, але ще й путівки продавати. Ще один об’єкт – спорткомплекс. Його нам передали військовики. Ми виділили понад 300 тисяч на ремонт, діючий комплекс передали дитячо­юнацькій спортшколі – значно зросли її можливості.

– Двома словами, будь ласка, про державні інвестиції.

– Триває проектування парогазової електростанції. 70 гектарів землі виділено під встановлення сонячних батарей – проект конт­ролюється на рівні першого віце­прем’єр­міністра Андрія Клюєва. Цього року з обласного бюджету наш район одержав 10 мільйонів гривень, з яких 4 вклали в ремонт доріг, 1 мільйон – у будівництво житла для дітей­сиріт. Решта коштів пішли, переважно, на спорудження свердловин та бюветів. Багато можна зробити, коли є команда, взаєморозуміння. Є, звичайно, в нас і проблеми, я не хочу, щоб у вас склалося враження, що в районі усе гладенько. Але кожний колектив повинен бачити головну мету – збільшення виробництва. Завдання райдержадміністрації – допомогти налагодити збут.

– Отже, Ви, Михайле Михай­ловичу, – головний менеджер району?

– Саме так. Мої заступники та начальники відділів очолюють робочі групи проектів, виїжджають на всі форуми, пов’язані з інвестиціями. Ми намагаємося представити район на всіх виставках, презентаціях. Саме тому до нас приїжджають інвестори.

– От я міркую: скільки ж гостей Ви прийняли?! Це так клопітно: скласти програму перебування, зустріти хлібом­сіллю, розмістити, тричі на день нагодувати…

– З весни по осінь 2010 року лише з військового відомства ми прийняли 17 комісій. Усе їм показували, переконували, годували. Але натомість є результат – військовики до Болграда повертаються! Зараз у частині служать 200 чоловік, їхнє завдання – підготувати приміщення для збільшення контингенту. Тричі до Болграда прилітав Головнокомандувач ЗС України Григорій Педченко. У нас на полігоні пройшли навчання. Знаєте, скільки машин стояло в посадках навколо? Жителі приїхали подивитися на це видовище. У людей бойовий дух піднявся! А наші підприємці заворушилися і на місці події ще й торгівлю організували… На закінчення наведу дві цифри. Якщо раніше ми наповнювали свій бюджет лише на 10%, решту району дотувала держава, то тепер наша частка становить уже 12%. Зростання невелике, але воно намітилося, воно почалося. І ми на цьому не зупинимося.