Коли у гості приходять друзі

Представники ДП «Одесастандартметрологія» на чолі з генеральним директором Антоном Петросовичем Гукасяном відвідали школу­інтернат № 93 і спеціальну школу № 75.

Школа­інтернат № 93 для сліпих дітей заснована в Одесі у 1887 році. Сьогодні в ній живуть і навчаються 83 вихованці, більшість з них – абсолютно сліпі внаслідок травми, хвороби або від народження. Діти, які трішки бачать, можуть розрізняти день і ніч, кольори на малій відстані, обриси великих предметів. Усі учні читають руками книжки, видані за спеціальною методикою Брайля. Навчаються діти за програмами для звичайних загальноосвітніх шкіл без скорочень або спрощень. Заступник директора з навчально­виховної роботи Світлана Гаврилівна Домогацька підкреслила, що ця школа дає повну середню освіту – від дошкільної до 12­ти класів включно. Учні люблять відвідувати концерти у філармонії та в оперному театрі. Важливу роль у їхньому духовному розвитку відіграють педагоги дитячої школи мистецтв № 5, які дають дітям різнобічну музичну освіту. Вихованці інтернату щорічно беруть найактивнішу участь у регіональному етапі Всеукраїнської виставки­конкурсу дитячого малюнка «Я хочу жити в якісному світі». У 2011 році 18 учнів школи віком від 11 до 17 років одержали дипломи конкурсу, були нагороджені призами й подарунками.

Діти з інтернату № 93 – постійні учасники Всесвітньої виставки малюнків невидющих дітей в Афінах.

Спеціальна школа № 75 для дітей, що відстають у розвитку, працює з 1929 року. Директорка школи Лариса Вікторівна Григор’єва розповіла, що тут навчаються 134 дитини – від підготовчого класу до десятого. Навчання провадиться за спеціальними та авторськими програмами. Школа є експериментальним майданчиком для всього Одеського регіону. Педагогічний колектив успішно веде пошуки розв’язання проблеми соціально­психологічної реабілітації дітей з особливими освітніми потребами засобами виробничо­трудового навчання. Істотною особливістю є те, що після завершення школи діти мають не одну, а одразу чотири спеціальності, причому на навчання не затрачаються додаткові бюджетні асигнування. Велика увага в школі приділяється позашкільній роботі, особливо спорту. Юні спортсмени здобули не одну золоту медаль з легкої атлетики і плавання на Всесвітніх Спеціальних Олімпійських іграх – міжнародних змаганнях серед людей із проблемами в психолого­інтелектуальному розвитку. Одеські олімпійці обстоювали честь рідного міста в Києві, Кишиневі, Афінах, Лодзі. Ставати призерами дітям допомагає шкільний девіз: «Я прагну до перемоги, але якщо я не зможу її здобути, нехай мені вистачить мужності на спробу».

Співробітники ДП «Оде­састан­дартметрологія» подарували вихованцям інтернату солодощі.

Спонсорами візиту виступили ЗАТ «Одесакондитер», ТОВ «Котовський хлібозавод», ТОВ «Торговий Дім Левада», депутат обласної ради Вілен Шатворян.

Наш кор.

«Невже ми ще комусь потрібні?!»

Помічник начальника Контрольно­ревізійного управління в Одеській області з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків із громадськістю Інга Дойчева – одна з учасниць практично всіх благодійних заходів, які вже багато років провадить управління. А це й десятки поїздок по одеських адресах, де потребують допомоги, і рейди до найвіддаленіших куточків області.

– Виїжджаємо на кількох автомобілях, попередньо завантаживши їх усім необхідним – продуктами харчування, дитячим одягом та іграшками, – розповідає Інга Валентинівна. – Усе це ми заздалегідь купуємо, як кажуть, скидаючись зі своїх зарплат. Кожен вносить стільки, скільки може. Пам’ятаю, як на Новорічні та Різдвяні свята ми розвозили подарунки малозабезпеченим родинам. В одному із сіл Саратського району побачили те, що й зараз, через кілька років, викликає сльози на очах. Літня самотня жінка, одержуючи мізерну пенсію, ледве зводить кінці з кінцями, та ще виховує онука. У хлопчика страшний діагноз – церебральний параліч. В оселі дуже скромна, можна сказати, убога обстановка. Дитина потребує постійно догляду, тому надовго відлучитися куди­небудь жінка не може. Коли ми вивантажили ящики з консервами, крупами, вершковим маслом, печивом, цукерками, фруктами, а ще впакування підгузників, які так потрібні для лежачої хворої дитини, жінка заплакала. Ковтаючи сльози, дякувала нам, а потім тихо додала: «Господи, невже ми ще комусь потрібні?»

Інга Валентинівна згадала і про те, як в одному із глухих сіл Красноокнянського району відвідали багатодітну родину:

– Там замість хати були обвуглені головешки. Оселя згоріла під час пожежі, що спалахнула вночі, коли всі вже спали. Батько встиг винести чотирьох із п’яти своїх дітей. З тих пір родина, яка пережила страшну трагедію, тулилася в маленькому будиночку, де до пожежі була літня кухня. Наша допомога цим людям була просто необхідна.

Не могла не запасти в душу і ще одна історія, що трапилася у Фрунзівському районі. Після смерті матері круглими сиротами залишилися двоє дітей молодшого шкільного віку. Коли їх хотіли відправити до дитячого будинку, старша сестра заявила, що нікуди не поїде, а якщо все­таки відвезуть – одразу втече і все одно повернеться додому. Тоді секретар сільської ради вирішила взяти під опіку двох малят. Щодня вона відвідує їх, допомагає чим може. Коли ми зайшли до хати, вразила чистота, яку підтримують там його маленькі мешканці…

«ОВ» уже повідомляли читачів, що цього року співробітники КРУ надали допомогу і двом багатодітним родинам із села Троїцького Біляївського району. Тетяна Поліщук одна виховує чотирьох дітей, а в самот­нього батька Віктора Мухіна їх четверо – три хлопчики і одна дівчинка.

– Ми допомогли цим родинам не тільки тим, що привезли солодощі та іграшки. При зустрічі з ними ще в лютому місяці начальник КРУ в Одеській області Олександр Карабанов пообіцяв, що в оселі будуть проведені вода і газ. Вода й у Поліщуків, і Мухіна вже є. Сподіваємося, що й питання з газом також буде вирішене, – говорить І. Дой­чева.

Треба сказати, що Вік­тору Мухіну допомогли і з влаштуванням за улюбленою професією. Справа в тому, що за освітою він музикант. Колись завідував сільським клубом, грав у вокально­інструментальному ансамблі, керував духовим оркестром. У 90­ті роки втратив роботу. І ось тепер йому запропонували створити дитячий духовий оркестр при Будинку культури в сусід­ньому селі Граданиці. Віктор погодився, але для створення оркестру були потрібні музичні інструменти, які коштують досить дорого. У місцевому бюджеті таких грошей не було. Довелося звернутися до депутата Одеської обласної ради Марини Зінченко. І от завдяки її допомозі 20 хлопців із Граданиць і Троїцького на репетиціях оркестру опановують гру на духових інструментах.

Протягом двох останніх років колектив КРУ не залишає без уваги і підтримки Сергія Морданюка. Хлопчик залишився круглим сиротою після смерті спочатку батька, а потім і матері, яка працювала контролером­ревізором у КРВ Біляївського району. Вона мріяла, щоб син отримав вищу освіту і став доброю людиною і добрим фахівцем. До долі хлопчика, як і багатьох інших дітей, чиє життя складається не так безхмарно, як у їхніх благополучніших однолітків, не був байдужий і начальник облКРУ Олександр Карабанов. Сергій успішно закінчив цього року 11 класів і тепер навчається в одеському вузі. Таким чином, мрія матері починає збуватися.

А співробітники Конт­рольно­ревізійного управління в Одеській області на всі свята підносять подарунки вихованцям дитячого притулку «Буслик», а також дітям, які перебувають на лікуванні в дитячо­підліткових відділках Одеського протитуберкульозного диспансеру і Одеській психіатричній лікарні № 1.

– Дитинство – пора мрій і надій, це віра в казку, яку повинні дарувати дітям дорослі, – вважає Олександр Карабанов.

За словами співробітників КРУ, усі їхні добрі справи – не для «галочки» або «за рознарядкою згори». Адже що може бути дорожче у житті, ніж бачити щасливі дитячі обличчя, їхні очі, сповнені надії та радості?