Щодня по дорозі на роботу і у зворотному напрямку проходжу повз стадіон районного значення у Фрунзівці. І кожного разу мимоволі виникає запитання: коли ж нарешті наші спортсмени матимуть нормальні умови для тренувань? Бо те місце, де сьогодні підростаюче покоління грає у футбол, де тренери­ентузіасти дитячо­юнацької спортивної школи проводять заняття з молоддю, стадіоном можна назвати з великою натяжкою. Це, скоріш за все, просто поле для рухливих ігор. А ще – непоганий вигін для випасання худоби та птиці.

У радянські часи стадіон у Фрунзівці був найкращим місцем для проведення різноманітних масових заходів. Як зараз пам’ятаю урочисті паради на честь Міжнародного дня солідарності трудящих, 9 Травня, чергової річниці Жовтневої революції та інші – колони трудових колективів з транспарантами і прапорами проходили повз трибуну, де стояли керівники району та низки підприємств, установ і організацій. На стадіоні також організовувалося немало розважальних заходів, змагань і навіть народних гулянь. Все це – в далекому минулому, і спортивне містечко вже давно не приваблює до себе фрунзівчан. Адже трибуні необхідний капітальний ремонт, приміщення роздягальні стоїть без вікон і дверей, колишній тир згодився для складу зерна, бігова доріжка деформувалася, а декілька примітивних лавок говорять про те, що своїм виглядом вони ніяк не зіпсують загальної картини. Окремо слід сказати про огорожу стадіону. Зі сторони вулиці Садової вона ще збереглася у нормальному стані, хоча були люди, які просто зрізали частину металевої секції для проходу. «Завдяки» цьому швидко з’явилася доріжка через все поле, що давала пішоходам, велосипедистам і водіям мопедів добру нагоду скорочувати шлях через стадіон. Якщо так могли вчинити деякі жителі вулиці Садової, яких від спортивного містечка відділяла проїжджа частина, то уявіть собі, шановні читачі, як діяли люди, присадибні ділянки і подвір’я яких безпосередньо межували зі стадіоном. Воріт, хвірток і проходів зараз – безліч, і з’явилися вони не сьогодні, а десятки років тому.

Слід сказати, що з 2006 року, коли до Фрунзівської районної ради прийшов новий депутатський склад, а на чолі працівників органів місцевого самоврядування став Павло Степанович Шестопалюк, у районі було організовано роботу щодо передання всіх наявних об’єктів у комунальну власність територіальних громад. Стадіон у Фрунзівці відійшов у підпорядкування селищної ради. Відтоді й почалися розмови про необхідність капітального ремонту спортивного містечка. Звичайно, всі розуміють, що за кошти селищної ради виконати весь об’єм робіт неможливо. Не під силу він і районному бюджету, який сам потребує дотаційних уливань. Станом на 2007 рік приблизна кошторисна вартість ремонту становила близько 50 тисяч гривень. Здавалося б, сума невелика, але на той час ні в районній, ні в селищній скарбниці таких коштів не було. Тому вирішили зробити хоча б елементарні речі для наведення порядку на стадіоні. У першу чергу була поставлена мета обмежити рух мототранспорту, що мав можливість заїжджати з усіх сторін. Для цього плитами перекрили декілька так званих стихійних проходів. Також провели відповідну роботу з людьми, які регулярно випасали худобу та птицю. Не можна сказати, що ці заходи не принесли результату. Сьогодні на стадіон не так просто заїхати, хоча від ролі пасовища він ще не звільнився.

Потім було вирішено обгородити спортивне містечко повністю. Для цього навіть завезли кілька десятків плит, та згодом почалися розмови про неестетичність такої огорожі. Врешті­решт усе завершилося встановленням нових сучасних воріт, які стали єдиною окрасою стадіону. Окрім працівників дитячо­юнацької спортивної школи, ключі від них має також господар одного з найближчих будинків, котрий у результаті бездумної забудови своїх сусідів опинився в такому становищі, що може виїхати автомобілем лише через бігову доріжку стадіону. У цьому також і полягають труднощі із встановленням нормальної огорожі по всьому периметру. Адже зрозуміло, що людину не можна залишити відгородженою від світу. Отакі справи.

А тим часом керівники району разом із Фрунзівським селищним головою Тетяною Пустовою міркують, де би викроїти кошти на ремонт стадіону. Свою допомогу і сприяння у пошуку джерел фінансування запропонував також депутат Одеської обласної ради Олександр Пресман. Молодь і тренери ДЮСШ великі надії покладали на програму «Народний бюджет», але вирішення проблеми із спортивним містечком знову перенесли у розряд перспективних. Звичайно, в цьому є сенс, адже як у районі, так і в селищі є чимало інших життєво важливих питань. Та юні спортсмени все ж не втрачають надії, що й для них колись створять нормальні умови для занять і фізичного розвитку.