Як швидко спливає час… Здається, зовсім нещодавно домовлялися з Великодальницьким сільським головою Валентином Григоровичем Рибаком про чергову зустріч, а з того дня вже минуло майже півроку. І цього разу метою моєї поїздки, як і попередніх, було розповісти про нові зміни на краще в цьому селі. Нагадаю, що ось вже понад десять років пишу своєрідний літопис про те, як місцева влада, спираючись на громаду, вирішує наболілі питання, що хвилюють людей. Позаду газифікація села, водопостачання, транспорт, вивезення сміття, поліпшення медобслуговування, на контролі тепер нові локальні ситуації.

Валентин Григорович був у піднесеному настрої. Причина? У дитячому садку «Золотий ключик» цього грудневого дня відкрили восьму групу, хоча планували це зробити у січні майбутнього року. Не повірилося почутому, адже влітку був на об’єкті і бачив лише обдерті стіни та підлогу з вибоїнами. Вирішив почати знайомство з добрими змінами в житті села саме із відвідування «Золотого ключика». 26 дівчаток та хлопчиків, які поповнили дружну родину дитсадківців, відпочивали. Завідувачка Галина Іванівна Сандуленко з неприхованою гордістю показувала своє господарство, і коли я висловив захоплення побаченим, вона не стримала сліз, нагадавши про той час, коли в «Золотому ключику» було холодно, дітей відігрівали, закутуючи їх у ковдри. Тепер 198 дітей перебувають у чудових умовах. Є гаряча вода. Одних меблів лише для нової групи на 100 тисяч гривень закупили. А на черзі записано ще понад 130 дітей. І тому сільський голова тримає на особистому контролі роботи щодо підготовки приміщення для прийняття дев’ятої групи. Усього ж їх буде дванадцять. Тішить те, що народжуваність не падає.

Коли в газеті «Сільський вісник» – друкованому органі сільради, – прочитав матеріал завідувачки Великодальницького дошкільного навчального закладу «Ясла­сад «Сонечко» Т. Колісниченко, вчителя української мови та літератури Т. Потушило, психолога Г. Шатайло та інших, то ще більше переконався у висновку про те, що у Великому Дальнику багато робиться для підростаючого покоління, заради того, щоб діти розвивалися всебічно, були працьовитими, через усе життя пронесли любов до родини, школи, рідного села. І закономірно, що школярі домагаються високих результатів на районних, обласних, всеукраїнських та міжнародних змаганнях, творчих конкурсах. Досить сказати, що з юними атлетами займаються шість тренерів з різних видів спорту, причому вони одержують зарплату за рахунок залучених коштів. Нещодавно команда з Великого Дальника посіла друге місце на всеукраїнській спартакіаді спортивного товариства «Колос» серед сільських рад із усіх областей. Валентин Григорович зірвав голос, надихаючи на перемогу своїх підопічних. Їх гаряче підтримували жителі Ворохти, скандуючи: «Одеса! Одеса!..»

Після відвідування «Золотого ключика» побував у клубі четвертого кварталу (село поділене на чотири квартали і тягнеться на 15 км), який відроджують у колись занедбаній будівлі. Завідувачка Світлана Свердляковська складала програму концерту учасників художньої самодіяльності для військової частини напередодні Дня Збройних сил України. Люди займалися предметними справами і на інших об’єктах, де довелося побувати. І коли, повернувшись до сільської ради, поділився враженнями від побаченого та почутого з Валентином Григоровичем, він сказав: «Усе починається з любові до рідного краю. Великодальникці люблять своє село і трудяться на совість».

– І у Великому Дальнику, і в Червоному Переселенці дороги, у порівнянні з дорогами на території інших сільрад, досить доглянуті, без вибоїн. За рахунок чого Вам вдалося їх упорядкувати?

Валентин Григорович посміхнувся і сказав:

– По­перше, не мені цього вдалося домогтися, а усій громаді. Мені, взагалі, не подобається якання. Усе, що зроблено в селі на краще за шістнадцять років моєї роботи сільським головою, стало можливим завдяки зусиллям і колишніх, і нинішніх депутатів, усіх жителів. До слова, у нас депкорпус оновився на 60%. Жоден із тридцяти депутатів не пропускає засідання сесій. Багато вдалося нам завдяки підтримці керівників району та області. Голова райради Олександр Федорович Семенов та голова райдержадміністрації Сергій Іванович Бринза у курсі всіх наших проблем та починань. Особливо хотілося б сказати про цілеспрямовану роботу у нашому виборчому окрузі депутата обласної ради Марини Анатоліївни Зінченко. Це справжній народний представник в органі влади, який виконує не на словах, а на ділі накази виборців. Що стосується доріг, то ми поступово їх поліпшуємо. Нещодавно оновили дорожнє покриття по вулиці Леніна. Продовжуємо налагоджувати освітлення вулиць. У Червоному Переселенці запрацював ФАП, на відкриття якого жителі чекали не один десяток років.

– Валентине Григоровичу, знаю, Ви можете навести ще чимало прикладів, які дають привід для радості. Ну, хоча б вперше освітлені вулиці Леніна та Чкалова у Червоному Переселенці, до яких нещодавно додалася вулиця Матросова, у що жителі не вірили, доки не спалахнули лампочки на стовпах. Зросла сума до 108 тисяч гривень на соціальний захист. Заміна старих водомереж. А розв’язання яких важливих для громади проблем у планах? Що мають намір зробити до мого наступного приїзду, скажімо, у червні наступного року?

– Проблем, як кажуть, завжди вистачає. У школах будемо далі замінювати вікна, санвузли. Продовжимо капітальний ремонт Великодальницької номерної лікарні, де навесні відкрили відділення «Швидкої допомоги». А ремонт терапевтичного відділення завершимо, швидше за все, до кінця цього року. Плануємо придбати новий флюорограф. Почнемо будівництво нової школи на місці старої, що стоїть нині пусткою. Уже проходить експертиза проекту. Селян хвилює відсутність очисних споруд. Лише перші кроки зроблені щодо газифікації Червоного Переселенця. На порядку денному придбання реаномобіля, благоустрій стадіону, парку, асфальтування вулиці Шевченка. Вважаю, і цього досить для висновку про те, що роботи сільському голові та депутатському корпусу попереду багато.

– Валентине Григоровичу, будуть потрібні чималі кошти. Де їх взяти?

– Звичайно ж, розраховуємо, як завжди на підтримку з району та області, будемо шукати нові джерела для наповнення місцевого бюджету.

– Який він сьогодні?

– Чотири мільйони сто шістдесят дві тисячі. Це вже сто чотири відсотки від запланованого. До кінця року, сподіваюся, цифра збільшиться.

– Вашому сільрадівському бюджету може позаздрити навіть якийсь район.

– У цьому заслуга усієї громади села. Мене потішило, що земляки зацікавлено обговорювали проект «Народного бюджету», ініційований губернатором Едуардом Леонідовичем Матвійчуком. Усі 367 місць у Будинку культури були зайняті, люди стояли в проходах. Я ще раз переконався у тому, що односільчани довіряють владі. Важливо не втратити цю довіру та не розчарувати громаду. Для цього й будемо трудитися.

– Валентине Григоровичу, зустрічаючись із жителями, цікавився тим, що їх турбує сьогодні. І усі, як і в минулий мій приїзд, в один голос заявляли: перехрестя смерті. Там ледве чи не щотижня гинуть люди, одержують травми. Потрібний світлофор.

Глибоко зітхнувши, Рибак сказав:

– Стукаємо в усі двері, чуємо обіцянки. Але поки що результату немає. Живемо надією на те, що і в ДАІ, і в службі автодоріг зрештою, ухвалять належне рішення.

– Валентине Григоровичу, можна сказати, Ви з оптимізмом дивитеся у майбутнє. А що для Вас було найпам’ятнішим у минаючому році?

Мій співрозмовник, не розмірковуючи, відповів:

– День села. Він був пройнятий єднанням наших людей, їхньою любов’ю до рідної землі. А його девізом стали слова: «Моє село – окраса України». Здавалося, що на свято зібралася велика, дружна родина. Спостерігаючи за земляками, радів разом з ними, і в душі визрівала віра в те, що багато чого нам до снаги. А ще пам’ятною була поїздка наших депутатів до Верховної Ради. Вони взяли участь у її засіданні.

Коли ми завершували зустріч, Валентин Григорович підійшов до вікна і вигукнув:

– От і ще одна радість! Дощ пішов. Сьогодні з фермерами спілкувався. Вони стурбовані станом озимих. Жартома пообіцяв їм дощик. І ти дивися, потекли небеса…

Слухаючи свого візаві, подумав, що йому нічого не чуже в селі, де він народився та ріс, куди повернувся після навчання в інституті і ось вже шістнадцять років очолює громаду, яка на минулих виборах знову виявила йому довіру переважною більшістю голосів.