Лише ледащо не говорить сьогодні про найголовнішу з численних реформ, задуманих керівництвом країни, – земельну. І це абсолютно природньо. Адже думки відомого реформатора часів Російської імперії Петра Столипіна про те, що «земля – запорука нашої сили сьогодні і наша сила в майбутньому» лишаються актуальними. Надто для України, якій належить третина світових запасів чорноземів.

Нам не потрібен конкурс гаманців

Охочих мати якомога більший шматок цього «пирога» – году­вальника завжди було хоч гать гати. Угіддя, особливо сіль­сько­господарського при­значення, в останні роки бралися в оренду (оскільки на офіційний їх продаж допоки накладено мораторій) всілякими правдами й неправдами. Покласти край різноманітним лівим оборудкам, створити прозорий ринок у цій сфері покликані, на думку реформаторів, Закони України «Про Державний земельний кадастр» і, найголовніший, «Про ри­нок земель». З першим особливих проблем не виникло. І, як наслідок, він почне працювати з першого січня наступного року. А до 1 січня 2013 року буде завершено його камеральне наповнення. Хоча остаточний кадастр землі, з повною характеристикою кожного її сантиметра, з’явиться не раніше 2020 року, підкреслив керівник державного агентства земельних ресурсів Сергій Тимченко.

Що ж стосується проекту Закону «Про ринок земель», то він викликав бурхливу реакцію в суспільстві, а відтак – відправлений Верховною Радою на суттєве доопрацювання. Людей, зокрема, селян, навіть зараз, після його прийняття Парла­ментом у першому читанні, не влаштовують чимало положень документу у плані їх двозначності, нечіткості формувань, підміни одних понять іншими. Скажімо, у законопроекті аукціон позиці­онується як головна форма про­ведення земельних торгів. Хоча це лиш один з варіантів купівлі­продажу чого­небудь. І, як на мене, коли мова йде про вільний продаж земель сільськогосподарського призначення, – не найкращий. А, між тим, регламентаційним ас­пектам проведення саме аукціонів відводиться ледь не третина законопроекту. Хоча, як вважають юристи, саме ця третина не має нічого спільного із земельним законодавством, оскільки знаходиться у площині законодавства з аукціонної діяль­ності.

До того ж, будемо відвертими, аукціон – це конкурс гаманців. У кого вони товщі – тому зем­ля, виставлена на продаж, й дістанеться. Коли ж брати за осно­ву головні завдання реформи – підвищення ефективності вико­ристання природного ресурс­ного потенціалу українських зе­мель сільськогосподарського призна­чення і, на цій базі, зміцнення стратегічної продовольчої безпеки держави – то слід, певне, говорити про конкурс зовсім іншого виду. До складу комісій, що його про­водитимуть, мають входити справжні професіонали, до того ж патріоти держави у кращому значенні цього поняття. Серед них – грунтознавці, агрономи, агрохіміки, екологи тощо. Претендент на право придбання землі повинен дати їм чіткі, аргументовані відповіді на те, як він господарюватиме на придбаних угіддях; вестиме сівозміни, поповнюватиме родючий шар ґрунту, користуватиметься зрошенням, коли воно є, яким набором техніки оброблятиме поля, яким культурам надаватиме перевагу і чому, скільки людей буде задіяно у виробничому процесі, якими будуть умови оплати їхньої праці і т.д. і т.п. Лише за таких умов незалежного, якщо хочете, комп’ютерного тестування (і це має бути чітко прописано у Законі «Про ринок земель») земля під час майбутнього продажу потрапить у надійні, господарські руки.

Копійчина сьогодні, виснаження – завтра

Адже на сьогодні, як засвідчує практика, чимало орендарів сільгоспугідь порушують вимоги чинного земельного законо­давства України. Лише у нас на Одещині за 9 місяців поточного року з 2134 перевірок, проведених фахівцями обласного управління Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель, різноманітні порушення виявлено у 1562 випадках. Най­більше їх допущено у Комін­тернівському, Білгород­Дніст­ровському, Фрунзівському, Бе­ре­­зівському, Роздільнянському районах. Зрозуміло, не від хоро­шого життя на десятках а то й сотнях тисяч гектарів з року в рік порушуються сівозміни. Замість рекомендованих вченими 10 відсотків, соняшник у багатьох господарствах займає до 20 відсотків посівних площ. Теж саме можна сказати про ріпак. З одного боку, ці культури дають можливість сільгосппідприємствам мати хоч сякі­такі обігові кошти на придбання паливно­мастильних матеріалів, насіння, запасних частин. А з ін­шого, при недотриманні сівозмін, виснажуються грунти, збіднюється шар гумусу, запаси поживних речовин. Мінеральні добрива здатні рятувати ситуацію до пори до часу. Можна поправити її за рахунок органіки. Але таку розкіш на сьогоднішній день (раніше це було закономірністю) можуть собі дозволити не біль­ше двох­трьох господарств на район, де зберегли поголів’я тва­рин, зокрема, великої рогатої худоби. До таких належать «Маяк» і «Чорногірське» Березівського, «Маяк» та «Новоандріївське» Ширяївського, «Зеленогірське» і «Об­рій» Любашівського, «Сво­бода» Ізмаїльського, «Дружба» Саратського, «Бургуджі» Арцизь­кого та ще кілька госпо­дарств деяких інших районів.

Усім зрозуміло, що функці­онування ринку земель, в тім числі і сільськогосподарського при­значення – необхідна умова сучасного розвитку агро­промис­лового сектору економіки. Вод­но­час люди, які на землі трудяться, переконані, що вона не може бути і не повинна перетворюватися в майбутньому на предмет наживи. Отож, завдання майбутнього Закону «Про ринок земель» – запов­нити «білі плями» у цих питаннях, врегулювати правові норми у стосунках продавець – покупець, закласти надійне підґрунтя для збереження власності на землю українським селянством за умо­ви обов’язкового збереження родю­чості ґрунтів.