Дружній лист Президенту України Віктору Януковичу

Шановний Вікторе Федоровичу!

Щиро вітаю Вас із Новим роком і Різдвом Христовим, бажаю щастя, здоров’я і всіляких гараздів у державних та сімейних справах.

Оце вже вкотре пишу до Вас листа. Та мені здається, що вони за адресою не доходять, хтось їх зацікавлено перехоплює. А мені дуже хочеться поговорити з Вами, у чомусь порадіти за Вас, у чомусь — застерегти. Збирався передати лист прямо в руки, коли Ви гостювали недавно у нас в Одесі. Але не вийшло, протовпитися було неможливо. Охорона працює справно — і слава Господу. Береженого Бог береже. Мало хто поруч вештається.

Я ж Ваш давній прихильник, двічі голосував за Вас, як і вся моя численна рідня, і надалі так буде. Що б там не казали різні недоброзичливці, а я певен: Віктор Янукович — наш чоловік, вийшов з простого люду, зростав сиротиною і сам себе зробив. Тепер синам і внукам кажу, як можна круто повернути власну долю, не допускати більше ніколи ніяких збочень. Справді яскравий приклад.

Заповажав я Вас ще більше, коли, будучи вихідцем із зросійщеного Донбасу, так швидко й вправно заговорили державною, українською мовою і так вільно нею послуговуєтеся. Чув, що й онуків своїх на те напучуєте. Он тягнеться за Вами і Микола Янович, але в нього, бідолашного, поки що не дуже виходить. Та, може, натренується, навчиться, коли такий приклад поруч має. І не варт глузувати з чоловіка злим язикам.

Я цілком і повністю згоден з усім, що Ви говорите. Вірю: намічені реформи здійсняться, і ми заживемо краще. До мрій нам не звикати. Ладен потерпіти, на якийсь час затягнути пасок. І всіх за це активно агітую, переконую. От тільки побільше було б біля Вас надійних, вірних помічників-однодумців.

Тож і непокоїть мене: чи всі у вашій команді, чи, як зараз при­йнято казати, у вертикалі влади, надійні люди? Щось мені, наприклад, не дуже вселяє довіру наш, як він себе величає і всіх до того привчає, губернатор Матвійчук. Чи не працює він часом на супротивну сторону, чи не закинутий, бува, «помаранчевими», аби підірвати авторитет нашої Партії регіонів зсередини? Адже не так ще давно був у «Нашій Україні», вважався заповзятим ющенківцем — і раптом отакий поворот на 180 градусів. Щось тут не так, щось неспроста. І чи варто було покладатися на нього у нашому важливому для країни ре­гіоні?

Наша Одеса — місто не рядове. Тут багато освічених, висококультурних людей, і на цьому тлі губернатор Матвійчук — ну слів не підберу, щоб якнайточніше висловитися... Втім, судіть самі: тільки-но приїхав — й одразу дав вказівку «всьо на русском», скрізь послуговуватися тільки мовою сусідньої держави. З чого б це? Ви йому, виходить, не приклад? Від нього я ніколи не чув українського слова, хоч він, якщо чесно, не такий уже й городянин, а виходець із провінційного району Закарпаття. Навіщо ж так губу копилити?

Я вже не кажу, скільки і в яких тільки анекдотичних ситуаціях не опинявся через свою необізнаність. Прикро та й годі. А погляньте, у що він перетворив Одесу й під’їзні до неї шляхи! Розумні люди відкрито з того глузують. Скрізь суцільні цитатники його «мудрості» — на численних щитах, білбордах, транспарантах через усю вулицю, дорогу. Ну чисто вам новоявлений Мао! В одній з цитат така глибока думка-винахід: «…одесити гідні достойної зарплати». А що — харків’яни, львів’яни, донеччани того не гідні? А з тим «народним бюджетом» скільки завів метушні?! І знову аршинними літерами просто рябить оте: «Едуард Матвійчук: «Люди вирішують — влада робить!» І таку видимість власної надкипучої діяльності афішує, куди там усім іншим з вищої вертикалі — посуньтеся.

Мені безкоштовно в поштову скриньку кладуть місцеві газети Партії регіонів — міську та обласну. Спасибі благодійникам за турботу, але то газети-близнюки, де один редактор, одні й ті самі автори, одні й ті самі статті — пустослів’я. Скажіть мені: навіщо зайве витрачати партійні кошти на той по­двійний випуск? Тим паче, що ота похвальба на кожній сторінці «досягнутими успіхами», численні фотознімки їх натхненника губернатора (у нас уже є губернія?) просто дратує. Бо то, на жаль, далеко не так. У позитивних лідерах Одещина наразі не ходить. То для чого ті фанфари?

Одне слово, шановний Вікторе Федоровичу, я дедалі більше переконуюся: не на авторитет нашої партії працює цей пан. Багато хто розчарувався у своєму виборі і не без його підмоги. Боюся, що на наступних виборах змінять свої симпатії, чого б не хотілося. Я ж вірно залишаюся з Вами, шановний Вікторе Федоровичу.

Прошу взяти до уваги моє дружнє застереження. Серцем відчуваю: щось тут не так. Хто він насправді, цей пан Матвійчук?

P.S. Про себе: ще не пенсіонер, ким тільки в житті не працював — моряком, вчителем, торговельником, будівельником. А тепер от мрію при­дбати землю і зайнятися фермерством.