11 грудня протестуючі чорнобильці згорнули наметове містечко в Донецьку. Через три дні внаслідок домовленості з місцевою владою представники чорнобильців Львівщини також припинили протест. Ці події дещо знизили градус напруги в суспільстві.

Позаду довгі тижні голодувань, мітингів, штурмів і репресій. Хоч на якийсь період протестувальникам вдалося домогтися поступок від влади. Але ці поступки здобуті ненадовго. У своїх спробах залатати бю­джетні дірки на користь класу експлуататорів та не втратити «своє» в скрутні часи влада й надалі вдаватиметься до урізання базових соціально-економічних прав у неоліберальному дусі, при цьому нарощуючи сили для репресій проти активістів.

Яка нова соціальна група змушена буде вийти на вулиці, захищаючи своє право на гідне ставлення з боку держави? Хто візьме на себе протестну естафету в час, коли владний марафон з обмеження соціально-економічних прав та громадянських свобод не припиняється?

Згідно з моніторингом Центру дослідження суспільства кількість протестів у листопаді зросла в півтора раза порівняно з попереднім місяцем і склала 9,8 акції на день, тоді як у жовтні аналогічний показник становив у середньому 6,5 події на день (при підрахунку не враховувалася тривалість багатоденних подій).

У листопаді тенденція до політизації протестів та їх соціально-економічна спрямованість лише посилилися. Частка протестів, що порушували соціально-економічні питання, зросла до 62% проти жовтневих 55%, а частка протестів, пов’язаних із політичною боротьбою, — до 38% проти 28%. При цьому у чотири рази збільшилася кількість протестів, які одночасно висували як політичні, так і соціально-економічні вимоги, — з 10 до 44 (майже кожен шостий з усіх протестів за листопад!). Цікаво, що в той час як у жовтні на підтримку Юлії Тимошенко відбулося 22 протести, у листопаді — лише 11. Отже, кількість політизованих протестів зросла не за рахунок резонансу навколо справи екс-прем’єрки, а через загострення соціально-економічної боротьби, що вийшла на рівень політичних вимог аж до відставки Кабінету Міністрів та розпуску Верховної Ради.

Минулого місяця політичні партії почали більше перейматися соціально-економічними питаннями, які хвилюють більшість українців. Порівняно з жовтнем партії брали участь у соціально-економічних протестах у півтора раза частіше (46% проти 31%). Найактивнішими були Радикальна партія, БЮТ та ВО «Свобода».

Характер озвучених цілей підтверджує тезу про збільшення рівня полі­тизації соціально-економічних протестів: у листопаді протестувальники критикували уряд майже вдвічі частіше — у 51% дій проти 31% у жовтні.

Кількість позитивних реакцій на протести дещо зменшилася — з 6,4 до 5,8 на 100 протестів. Незважаючи на те, що кількість репресій теж зменшилася (18:100 у жовтні проти 14:100 в листопаді), їх характер став жорсткішим. Арешти та затримання застосовуються найчастіше. У листопаді спостерігалося і зростання кількості судових заборон протестних акцій (6 випадків у жовтні та 9 у листопаді). Минулого місяця було зафіксовано також аж 9 випадків силової конфронтації між правоохоронними органами та протестувальниками (у жовтні — лише один випадок).

З огляду на майбутні урядові законодавчі ініціативи незабаром в Україні можуть дати про себе знати нові протестні групи.

Скажімо, вивести людей на вулиці може розгляд у Верховній Раді законопроекту «Про особливості діяльності закладів охорони здоров’я», який, фактично, переводить усі бю­джетні медичні заклади на ринкові механізми функціонування. Згідно зі статтею 11 цього законопроекту, «заклади охорони здоров’я мають право провадити інші види діяльності, що не належать до медичного обслуговування». Це може врятувати такі заклади від руйнації через скорочення бюджетних видатків на соціальну сферу, але водночас узаконить та збільшить сектор платних медичних послуг. З одного боку, створення ситуації, коли кожна лікарня відповідатиме за свій прибуток, спокушає ідеєю швидкого збагачення, але ставить під сумнів стратегічне благополуччя працівників медичної галузі, адже в бюджеті на наступний рік фінансування медицини скорочено на півмільярда гривень. При цьому, згідно із законопроектом, варто очікувати «оптимізації» медичних закладів, що насправді означає зменшення їх кількості. Цей законопроект безпосередньо зазіхає на доступ більшості громадян до медичних послуг, тож, з огляду на кількість груп, чиї права обмежуються цією реформою, можна очікувати об’єднаних протестів організацій медичних працівників та звичайних громадян. Варто згадати, що урядові спроби комерціалізації вищої освіти вже змушували студентів вийти на неодноразові масові акції протесту протягом останніх двох років.

Другим приводом для протесту може бути невиконання державою соціальних зобов’язань перед громадянами, як-от фактична невиплата пенсій, відмова індексації соці­альних виплат, скорочення стипендій. Виникнення протестного руху на цій основі більш ніж імовірне, адже з огляду на дефіцит бюджету владі не вдасться заспокоїти «подачками» всіх. Навіть прем’єр-міністр Микола Азаров неодноразово сам ствер­джував, що заради виплати коштів чорнобильцям, потрібно буде урізати інші статті соціальних видатків. У цьому випадку ймовірність виникнення протесту залежить від наявності організаційних ресурсів со­ціальної групи, чиї соціально-економічні права будуть обмежуватися. Наприклад, незважаючи те, що в листопаді було зафіксовано лише 8 протестних акцій за участю студентства, у разі форсування прийняття нового закону про вищу освіту можна очікувати відновлення студентських рухів, як це було у березні — червні чи навіть у жовтні минулого року, коли на вулиці багатьох міст вийшли до 12000 студентів. Нагадаємо, що протести проти освітньої політики уряду найінтенсивніше відбувалися в тих регіонах, де діяли студентські організації (незалежна студентська профспілка «Пряма дія» в Києві та ГО «Діти кризи» в Хмельницькому).

За даними квітня 2011-го чисельність пенсіонерів складала понад 13 мільйонів осіб, тож протест цієї групи громадян мав би шанси на масовість. Невиплата або ж відмова від індексації пенсій могли б спровокувати всеукраїнську кампанію. Час покаже, наскільки дієвими мобілізаторами виявиться Всеукраїнська асоціація пенсіонерів та мережа її регіональних організацій.

Про важливість організаційних можливостей для виникнення масштабного протесту свідчать також і дані про участь неурядових громадських організацій у протестах чорнобильців. Під час цих акцій у листопаді громадські організації брали участь у 59% подій, тоді як серед усіх протестів рівень участі громадських організацій був майже вдвічі менший — 33%. Без мобілізаційного ресурсу чорнобильських організацій масова всеукраїнська кампанія була б неможливою.

Вірогідність виникнення протесту щодо загальносоціальних питань видається ще ймовірнішою, якщо зважати на гарантоване підвищення ціни на газ з боку Росії в 2012 році. Попри те, що в бюджет закладено цифру в 414 — 416 доларів за тисячу кубометрів газу, реальність такої ціни залишається сумнівною. Цілком вірогідно, що до кінця 2012-го за газ Росія проситиме до 500 доларів, а для української економіки таке «прохання» стане фатальним. Аби виконати умови «Газпрому», уряд може різко підняти ціни на блакитне паливо, що цілком може вивести людей на вулицю.

Але сама по собі кількість невдоволених не призводить до виникнення протесту. Тільки за сильної орга­нізаційної структури та високого рівня колективної ідентичності (як у випадку з чорнобильцями) ймовірні достатньо масштабні протестні дії. Можна не сумніватися, що обурення з приводу підвищення цін (на газ, зокрема) буде використане опози­ційними партіями в рамках передвиборної кампанії. На жаль, серед опозиційних партій найкращим мобілізатором, найвірогідніше, виявиться крайня права — ВО «Свобода».

За останній рік ми стали свідками вже другої політизованої загальноукраїнської протестної кампанії, яка відбувається за знайомим сценарієм. Як за структурою вимог, так і за сценарієм «затухання» протест чорнобильців нагадує підприємницький Майдан. В обох випадках масовість протесту радикально зменшувалася після часткових поступок з боку влади.

«Краще синиця в руках, ніж журавель в небі». Керуючись такою логікою, протестувальники сподіваються зостатися хоча б зі синицею. Але чи й справді такий підхід дає змогу отримати, принаймні, синицю? Потрібно розуміти, що, залишаючи економічну та політичну систему без змін, невеликі кошти, отримані від держави ціною людських жертв, будуть вкрадені іншим шляхом. У світі, де всім управляє «невидима рука ринку», відліт соціальних та еконо­мічних «синиць» в олігархічний вирій не забариться. Підвищення ціни на газ, інфляція, подорожчання продуктів, маніпуляції з курсами валют — ось тільки початок списку механізмів, які знецінять вирвані поступки. І хто б наступний не вийшов на протест, згодом повернувши на половині шляху, у підсумку втратить і завойоване.

Успішним варіантом розвитку протестного руху в Україні видається єдиний антисистемний рух різних груп невдоволених та пригноблених, який порушував би питання фундаментальної зміни несправедливої економічної та політичної системи. Допоки окремі групи з перемінним успіхом виборюватимуть свої окремі інтереси, піддаючись при цьому на позірну «благодійність» держави, інші лякатимуться репресій, які, вкупі з обмеженням соціально-економічних прав, використовуватимуться дедалі частіше.