Щорічно в Україні реєструється майже 100 тисяч осіб, які звертаються в медичні заклади через укуси тваринами, з яких 60 % отримують направлення за показниками підозри інфікування сказом. Щороку від укусів потерпають 5 — 6 тисяч жителів нашої області. Половина постраждалих — одесити. Сотні людей щороку отримують антирабічне лікування. Чи не всі чули, що таким покусаним і подряпаним людям призначають багато болючих уколів. Особливо цим фактом, як правило, лякають дітей, забороняючи їм не те що гратися, а навіть торкатися бездомних тварин.

І правильно чинять такі батьки, адже сказ віднесено до особливо небезпечних інфекцій, від яких люди помирають. Тож настійливо радимо уважно прислухатися до слів фахівця, який має багаторічний досвід боротьби з хворобою. Наш співрозмовник — завідуючий відділом особливо небезпечних інфекцій Одеської облСЕС Олександр ВОЛКОВ.

Сказ (водобоязнь, гідрофобія) — це гостра інфекційна хвороба з тяжким ураженням центральної нервової системи, яка спричиняється вірусом. Зараження людини відбувається в основному через укуси хворою твариною або внаслідок попадання її слини на свіжі поранення, подряпини шкіри чи слизові оболонки. А такі подряпини, навіть не вловимі для ока, на наших руках є завжди. Сказ людині від людини не передається.

Першу згадку про сказ науковці датують 2300 роком до нашої ери в листах Гомера, Аристотеля і Демо­кріта, але точний опис хвороби «сказ», або «водобоязнь» (гідрофобія), дав тільки в І столітті нашої ери римський вчений Олус Корнеліус Сілсус.

У роки колонізації Іспанією Америки були описані випадки укусів іспанських солдатів маленькими летючими тваринами уві сні за пальці ніг, що призводило до болісної смерті вояків. Ймовірно, малися на увазі летючі миші-вампіри, які й досі є основним резервуаром сказу в Америці.

Вперше факт передачі сказу через слину в кров виявив німецький вчений Цинк у 1804 році. Він експериментально уразив піддослідну здорову тварину слиною, отриманою від скаженої.

Розробка вакцини проти сказу — заслуга великого французького вченого Луї Пастера. Він з групою вчених (Ру, Шамберлан, Тойє) займався зараженням сказом кроликів і з’ясував час розвитку вірусу в організмі та вперше отримав вакцину проти сказу. Цією вакциною він вилікував укушеного скаженою твариною хлопчика. У ті часи це було дивом, адже всі знали, що вкушена скаженою собакою людина неминуче гинула. Але хлопчик не помер, а видужав. Вдячні парижани за відкриття вакцини проти сказу поставили Луї Пастеру па­м’ятник за його життя.

У 1903 році вчений Негрі відкрив специфічні тільця в головному мозку, присутні тільки в уражених сказом тварин. Дане відкриття полегшило посмертну діагностику сказу. Цей спосіб є основним методом діа­гностики сказу і донині.

Інфікування людини сказом відбувається здебільшого від диких хижих (вовки, лисиці — 41,4 %) чи домашніх тварин (коти — 21,8 %, собаки — 15,3 %), а також від сільськогосподарських тварин (20,2% ), які контактували з дикими. Що такий контакт можливий — факт беззаперечний. На сказ же можуть хворіти всі без винятку тварини, навіть миші, хом’яки та кролі. Найчастіше хворобу розносять дикі звірі.

Головною ознакою захворювання є зміна поведінки: звірина втрачає обережність і відчуття страху, тож і вдень може з’являтися в населених пунктах, нападати на людей і на свійську живність. Тварина може сидіти й не реагувати ні на кого, а може стрибати, гарчати й кидатися на всіх. Місто це чи село — немає різниці. Людська безпечність також може закінчитися недобре, адже особливо діти охоче підбігають до хворих лисенят, якщо ті підпускають до себе, і хочуть з ними побавитися чи навіть забрати додому.

Найчастіше контактують з лисами домашні коти. Господар не може знати, де саме вночі блукав його Мурчик і кого він зустрів під час своїх нічних походеньок. Ось чому надзвичайно важливо домашнім тваринам робити щеплення від сказу. На цьому не можна економити. Вакцини є достатньо в кожній ветеринарній аптеці та клініці.

Наведу приклад, коли на сказ за­хворіла кішка, яка жила з господарями на сьомому поверсі багатоповерхівки й ніколи не була на вулиці, тож господарі були впевнені, що ні блохи, ні інша зараза їхній улюблениці не загрожувала. Та справа в тому, що з вулиці ми приносимо в помешкання неймовірну кількість мікробів, вірусів і грибків. На взутті, на одязі, навіть на своєму волоссі та на парасольках. Тож згадана кішка, в якийсь із днів радо стрічаючи господаря, звично потерлася біля його ніг. І цього виявилося предостатньо, щоб підхопити сказ.

Свіжі на пам’яті два трагічні випадки, які трапилися в нашій області, в Балтському та Овідіопольському районах. Від сказу помер 25-річний чоловік і 14-річна дівчинка. У першому випадку чоловіка вкусила лисиця, його госпіталізували, призначили дороговартісне (витрати покриваються бюджетними грішми) й тривале лікування, яким він знехтував і, до того ж, вживав спиртне. Дівчинка ж погладила на вулиці чистенького, як їй тоді здалося, й ласкавого котика. Слина хворої на сказ тварини потрапила їй на руки, де були подряпини. Ніхто дитину не кусав і не дряпав, тож батьки її млявість і пригнічений стан списували на нездужання й перевтому. Коли ж звернулися за допомогою до медиків — було занадто пізно.

Тільки цього року на території Одеської області зафіксовано оперативно виявлених 12 випадків сказу серед тварин.

Варто підкреслити, що препаратами для антирабічного лікування наша область забезпечена в повному обсязі (що надійшло в централізованому порядку, решта — докуплено за гроші з місцевих бюджетів).

Ми неоднораз сперечалися з колегами, чи варто отак відверто говорити людям про страхіття, які супроводжують ту чи іншу небезпечну хворобу. Я особисто переконаний, що варто й навіть необхідно чинити саме так, адже наші найпекельніші вороги — це відсутність знань і безпечність. Можливо, бодай страх чи наші аргументи когось примусять діяти грамотно.

Клініка хвороби така. Інкубаційний період може тривати від 7 діб до 1 року й довше, хоча найчастіше 30 — 40 діб, вкрай рідко — менше 10 діб. Тривалість його звичайно пов’язана з локалізацією укусу. Короткий інкубаційний період спостерігається при укусах обличчя, голови, пальців рук і ніг. Хворих вимучує погане самопочуття, загальне нездужання, головний біль, підвищена дратівливість, немотивоване відчуття страху і прагнення усамітнитися. Недужі можуть страждати від безсоння і потерпати від страхітливих сновидінь. На місці укусу з’являються свербіння, ниючий біль. Рубець після укусу може запалюватися і ставати болючим.

Щодалі — стан хворого погіршується. Його турбують думки про смерть, відчуття тривоги і нудьги, з’являються нудота, блювання, посилюються пітливість і слиновиділення.

Приступи задухи тривають кілька секунд, але під впливом незначних подразнень, не відчутних для здорової людини (коливання повітря, яскраве світло, гучна розмова тощо), можуть відбуватися один за одним. Спроба випити ковток води, її ви­гляд або навіть згадування про неї викликають серію судомних приступів. Далі наростає рухове збу­дження, з’являються слухові і зорові галюцинації, маячення, агресивність, яка переходить у стан буйства. Спостерігається тремтіння рук і язика; дихання поверхневе, прискорене. Часто повторюються гикавка і блювання. Зіниці розширені, на світло реагують слабо. Поступово кількість виділень липкого поту і в’язкої слини ще збільшується, частішим стає блювання.

Хвороба, яку не лікують, як і пізнє звертання по допомогу призводять до смерті.

Не забуваймо, що тенденція до виникнення нових вогнищ сказу зберігається. Особливо після літнього відпочинку на дачах залишається багато покинутих господарями тварин, які можуть контактувати з хворими дикими. Треба бути насторожі й людям, які працюють зі шкурами тварин, мисливцям, любителям впольованої дичини.

Профілактика сказу — це постійне зменшення популяції безпритульних тварин, контроль за утриманням домашніх улюбленців, проведення планових заходів щодо зниження чисельності лисиць, незалежно від термінів полювання (в Європі успішно практикують скидання з вертольо­тів над лісовими угіддями та полями приманки — шматочків м’яса з вакциною), профілактичні щеплення проти сказу собак і котів, кваліфікована і своєчасна допомога людям, які потерпіли від укусів тварин.

Рекомендуємо не залишати без уваги укуси, подряпини та ослинення, завдані вам й іншим людям чи тваринам хижаками. Слід звертати увагу і на поведінку тварин, які живуть поруч з вами, особливо тих, які не отримали щеплення проти сказу.

Сьогодні тільки вчасна, кваліфіковано проведена первинна хірургічна обробка ран та вакцинація можуть вберегти потерпілих людей від смертельних наслідків захворювання на сказ. Й тільки щеплення домашніх улюбленців проти сказу з метою профілактики може вберегти їх від цієї хвороби. Якщо ж ви бачите, що домашня тварина поводиться підо­зріло (на морді може з’явитися слина, вона млява, блює, боїться води), негайно ізолюйте її та викличте ветеринарну службу. Так само вчиніть і побачивши підозрілу безпритульну тварину.

Як діяти, якщо вас або дитину вкусила чи подряпала тварина? Негайно, без зволікань звертайтеся за медичною допомогою. До ФАПу, в районну лікарню, в будь-який травмопункт. Вірус сказу, якщо ним «по­ділилася» з вами хвора тварина (а цього ніколи не можна виключати), не піддається знешкодженню спиртом, йодом чи зеленкою. Не забувайте, що він — смертельно небезпечна інфекція.