Й досі пам'ятаю, як у молодших класах сільської школи на перерві нас заставляли пити молоко. Не всім подобалася ота шкуринка, що береться після кип'ятіння. Вчителі дозволяли здувати її, але прискіпливо слідкували, аби основний вміст склянки ніхто не вилив. Завжди, завдяки нашій корові Зірці, молочні продукти були й на домашньому столі. Коли ж корову перед отеленням не доїли, молоко брали у колгоспному ларьку, на відомість. Туберкульозом у ті часи хворіли одиниці. Для швидшого одужання таким хворим родичі посилено возили до тубдиспансеру сметану та масло. Що ж сталося останнім часом? Чому сухоти виповзли із глухого кута і набрали розмаху епідемії?

Причин багато. Про них давно говорять. Хоча ось про цю, пов'язану з долею корівок Красуль та Зірок, варто було б згадати окремо. Туберкульоз в Україні став соціально небезпечним із середини дев'яностих років. Згадаймо, що саме тоді почалося у нас і так зване реформування АПК, Держава поставила колгоспи у такі умови, що видавати зарплату, купувати насіння та пальне стало нічим, окрім як за рахунок вирізання корів. Чи є тут якийсь взаємозв'язок? А посудіть самі. За останні два десятиліття поголів'я корів у нас зменшилося втричі, й одночасно захворюваність на туберкульоз зросла у стільки ж разів. Нині туберкульоз призводить до найбільшо! кількості смертельних випадків від захворювань інфекційної патології. Особливого розмаху хвороба набрала у Херсонській, Миколаївській, Луганській, Донецькій, Кіровоградській, Одеській областях. Страшно, що зросла захворюваність серед дітей. Туберкульоз у переповнених тюрмах — окрема болюча тема. Особливо підступними стали такі його форми, що набули стійкого характеру проти стандартних медпрепаратів. Для лікування мультирезистентної форми туберкульозу нині потрібно вдесятеро, а на подолання хіміорезистентного — у сотню разів більше грошей проти стандартної суми. Ні в бюджеті, ні у населення на лікування таких форм сухот грошей вже не вистачає. Вся надія — на благодійні фонди. Державна ж та регіональні цільові програми виконуються, як офіційне пишеться у відповідних постановах виконавчих органів, ~ «за наявністю коштів»...

І ось тут повернімося знову до наших Маньок та Зірок, На початку дев'яностих років минулого століття, завдяки реалізації брежнєвської Продовольчої програми, в Україні вироблялося 24,5мільйона тонн молока і 80 відсотків його перероблялося власними підприємствами. Це забезпечувало щорічне споживання по 373 кілограмів молочних продуктів надушу населення (до науково обґрунтованої норми та реального рівня передових країн нам тоді не вистачало всього 7 кілограмів на рік!). Нині ж за офіційними даними ми вживаємо по 200, а за даними Спілки молочних підприємців України — по 150 кілограмів молока в рік на людину, тобто тільки третину від норми. Нічого дивного — де взятися молоку, коли корів у нас за двадцять років із 9 мільйонів голів залишилося менше 2,7 мільйона. На жаль, перспектив щодо відродження молочного виробництва зовсім не видно. Навпаки, у 2011 році в Україні знову маємо зменшення поголів'я великої рогатої худоби на 2,5 відсотка проти попереднього року. Куди вже далі?!

В Одеській області останні три-чотири роки поголів'я корів не зменшується, але, на жаль, і не росте, У нас затверджена обласна програма «Тваринництво Одещини 2011 — 2015». Важлива програма! Та чи діє вона як слід? На жаль, нинішнього року належних обсягів грошей на цю програму «у наявності» не намічається, Мають бути чергові вибори, і це вносить свої корективи щодо розв'язання «нагальних питань соціального характеру». Довгострокові ж програми... Знову зачекають? Та чи зачекають?

Щодо згаданого «Тваринництва Одещини», то тут все ж обіцяно виділити невеликі кошти на часткове виконання одного із шести її напрямків. Цю скромну суму місцева виконавча алада, каже, спрямує великим підприємствам на придбання племінних телиць, І на тому, як мовиться, спасибі. Великі господарства теж треба відроджувати. Ніхто не проти. Та ось одноосібники, як завжди, зноеу нічого не отримають, А виробництво молока як в Україні, так і в області нині, по суті, тримається саме на присадибних господарствах, Тутвиробляється вчетверо більше цього цілющого напою, ніж на великих підприємствах. Але чи витримають довго селяни? Ситуація у них хитка, З одного боку, безробітному селянину просто нема як виживати, окрім як тримати по З — 4 корови, З іншого --без підтримки держави, без кооперації наші одноосібники дедалі більше відтісняються з європейського та внутрішнього ринку. Продаж землі, що оголошений панацеєю від усього, власникам худоби теж нічого світлого не обіцяє. Здешевлення випасу не відбудеться. Не за горами той час, коли й селянин, вслід за колгоспами, виріже останніх корів.

Чи порятує здоров'я нації імпортна порошкова продукція з написом «Молоко»? Чи додасть така економічна політика щось до бюджету країни, її регіонів? Чи дозволить врешті така політика покращити боротьбу з тим же туберкульозом?

Серед півтора десятка причин епідемії туберкульозу в Україні фахівці на друге місце поставили зменшення споживання повноцінних білкових продуктів, до яких належать молочні. Нині, на жаль, попри прийняття протитуберкульозних державних та регіональних програм, споживання таких продуктів продовжує зменшуватися.

Не туди спрямовані ті програми...