Так висловився про голову Болградської райдержадміністрації Михайла Садаклієва головний редактор нашої газети Іван Нєнов, підбиваючи підсумки останньої щотижневої редакційної літучки.

На ній, між іншим, з ініціативи керівника видання, підтриманої журналістами, започатковано традицію – запрошувати на роль оглядачів нашого творчого продукту представників районних і сільських владних структур, органів місцевого самоврядування, депутатів сільських, селищних та районних рад. Першим дав згоду проаналізувати роботу газети за два тижні саме Михайло Михайлович Садаклієв. Він не відмінив рішення про свій приїзд до редакції навіть після того, коли провів на ногах три надважких і тривожних доби, пов’язаних з гасінням пожежі у Спасо­Преображенському соборі…

Реальний зворотний зв’язок

Керівник другого за кількістю населення району Одещини (налічує близько 70 тисяч жителів) підкреслив, що подібна форма роботи, це і є той реальний зворотний зв’язок, який має не перериватися між обласним виданням і периферією. Власні кореспонденти газети на місцях – це один і дуже важливий бік справи, але не менш суттєвою складовою повинні стати й зустрічі з сільськими керівниками різних рівнів та депутатами місцевих рад, переконаний М. Садаклієв. У своєму виступі він особливо відзначив такі газетні рубрики, як «Від Дунаю до Бугу», «Глибинка», «Економіка, інвестиції, ринок», «Що може сільрада?», «Сімейний адвокат», «АПК: реалії, резерви, перспективи». Сьогодні особливо актуальна – остання з них у частині такої галузі сільськогосподарського виробництва, як рослинництво. Адже посуха другої половини минулого року поставила аграріїв не лише Болградського району, Одещини, а й України в цілому перед серйозним іспитом на професіоналізм, вміння знайти вихід з доволі складного становища, коли невідомо: у якому стані і скільки озимих посівів увійдуть у весну. Тут, на думку голови райдержадміністрації, редакції слід активно залучили до розмови досвідчених хліборобів, особливо агрономів і агротехніків, а також вчених­прикладників.

Найцінніше – проста людина

– Саме з цього принципу виходимо у своїй повсякденній роботі, на ньому – будуємо перспективні плани, – говорить Михайло Михайлович. – Людина має бути завжди почутою: прийшла вона до тебе, державного службовця, в урочний чи позаурочний час. Якщо ти на робочому місці – мусиш її почути і певним чином, в силу власних можливостей, допомогти. Не відфутболити, не пустити бюрократичними колами пекла, а саме допомогти. Хто згоден з такою вимогою – працює у райдержадміністрації. Кому подібне виявилося не до душі – з тими ми розпрощалися.

Для району зараз найбільша проблема, – на думку керівника, безробіття. Саме на його подолання спрямовані сукупні зусилля райдержадміністрації та районної ради. Дії ці носять різновекторний характер. Скажімо, втілюються у життя кілька інвестиційних проектів: у селі Залізничному на площі у 70 гектарів спільно з австрійською компанією розпочато будівництво сонячної електростанції; в стадії активних обговорень та узгоджень з тими ж таки австрійцями – проект спорудження вітрогенеруючої енергетичної станції; ряд відновлювальних робіт вдалося здійснити на об’єктах соціально­культурного і виробничого призначення завдяки участі у міжнародних програмах «Чорне море» (спільно з болгарським містом­побратимом Генерал­Тошево) та ПРО ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду»; на реалізацію виноградарсько­виноробного потенціалу краю спрямовані угоди, що вже діють між Болградським районом і Підкарпатським воєводством Республіки Польща та Дніпровським районом міста Києва.

Суттєва робота щодо інтенсифікації наповнення дохідної частини районного і місцевих бюджетів, яка ведеться останнім часом, дала можливість лише торік вдихнути друге життя у напівзакинутий дитячий оздоровчий табір «Мрія» на березі озера Ялпуг (там, вперше за багато років змістовно, з користю для здоров’я, відпочило порядка 170 дітей); відбудовано також інфекційне відділення центральної районної лікарні, амбулаторію у селі Залізничному, великий спортивний зал у Болграді, що залишився від колишньої аеромобільної дивізії; реанімовано довгобуди Василівської загальноосвітньої школи, так званого Будинку матері і дитини (був «замороженим» 18 останніх років). А все це, в кінцевому підсумку, – робочі місця, зайнятість населення, яке у цьому краї вміє і прагне працювати.

Чимало сподівань керівництво району пов’язує з розвитком туризму. Адже місця ці переплетені з іменами таких видатних історичних особистостей, як генерал Іван Інзов, літератори Олександр Пушкін, Христо Ботєв, Іван Вазов, політичний діяч Георгій Раковський та багатьох інших. Чимало легенд вам повідають у стінах Олександрівського жіночого монастиря і, звичайно ж, унікального для Бессарабії Спасо­Преображенського собору…

Собори людських душ – незнищенні…

На своїй фразі про собор Ми­хайло Михайлович, вочевидь, прочитав один великий знак питання у наших п’ятнадцяти парах журналістських очей.

– Те, що сталося, велика бі­да, – сказав він. – Собор – це Болград, а Болград – це собор. Ви писали про цю злощасну пожежу, її ліквідацію, наслідки і резонанс, який вона викликала на Одещині та далеко поза її межами. Щодо причин пожежі, то слово за експертами дослідно­випробувної лабораторії Головного управління техногенної безпеки. Я ж особисто сьогодні, через три доби після того, що сталося, хочу сказати щире людське спасибі пожежним з Болграда, сусідніх Рені та Ізмаїла, військовослужбовцям 12­ї окремої механізованої бригади Збройних сил України під командуванням полковника Олексія Джолоса, пожежним караулам сіл Калчева, Василівка і Владичень, простим жителям міста, всім, хто брав участь у гасінні пожежі. Це завдяки їхнім самовідданим діям вдалося врятувати не лише будівлю собору, а й усе, що можна було зберегти: цінні ікони, іконостас, настінні розписи, здійсненні століття тому за ескізами Васнецова.

Сьогодні всі наші зусилля спрямовані на відновлення всьо­го, що знищив, або пошкодив вогонь. Для цього вже здійснено ряд оперативних заходів. Храм буде відновлено, бо, як сказав незабутній Олесь Гончар, собори людських душ – незнищенні…