ЗІ СТОРІНОК БІОГРАФІЇ КРАЮ

Савранський район заснований 7 березня 1923 року. Розташований він на півночі Одеської області за 220 кі­лометрів від обласного цент­ру. В результаті адміністративних змін у 30­х та 70­х роках на певний час район було розформовано, але населені пункти, що тяжіють до Саврані, з часу створення Одеської області завжди перебували в її складі.

Савранські землі межують з Кіровоградською та Миколаївською областями, Люба­шівським та Балтським районами Одещини. Тому у селі Ду­бинове, що стоїть на роздоріжжі всіх шляхів, жартома кажуть: тутешні півні на три області кукурікають.

Загальна площа району становить 61,6 тис. га. Один за одним вервечкою розташований 21 населений пункт, що підпорядкований селищній та 10 сільським радам. Центр району – селище міського типу Саврань – зручно розташоване в межиріччі Савранки та Південного Бугу.

У районі нараховується до 20 тисяч жителів. За національним складом 95 відсотків – українці.

Природний потенціал району багатий на корисні копалини. В на­явності значні запаси граніту, щебеню, глини та піску. До 21 від­сотка території займають ліси. Отож район цілком справедливо називають лісовою перлиною нашої області.

З давніх­давен на правобереж­жі Південного Бугу займаються землеробством. І сьогодні сільське господарство – один з основних секторів економіки району. Площа ріллі сягає за 37 тисяч гектарів. Тут діє до 100 агроформувань усіх форм власності, з них 10 – базові господарства. Крім того, є кілька промислових підприємств. Зокрема, ДП «Савранське лісове господарство», ТОВ «Савранський хліб», Одеська філія ТОВ «Авантаж», ТОВ «Саврань­1». В останні роки значно розширилась і оновилась сучасними крамницями торговельна мережа.

Станом на 1 січня 2012 року в районі діє 14 загальноосвітніх шкіл, 13 дошкільних навчальних закладів, із них – 6 в складі НВК, Будинок творчості школярів та дитячо­юнацька спортивна школа «Олімп».

До мережі закладів охорони здоров’я належать центральна ра­йонна лікарня, 4 сільських лікарських амбулаторій, 9 фельд­шерських та 5 фельдшерсько­акушерських пунктів. Функціону­ють 18 закладів клубного типу, 11 бібліотек, районний історико­краєзнавчий музей та сільський му­зей с. Дубинове, Савранська ра­йонна дитяча музична школа з фі­ліями в с. Осички та с. Полянецьке.

У районі широку підтримку одержав проект «Народний бюджет», ініційований головою Одеської обласної державної адмініст­рації Едуардом Матвійчуком. Першочерговими завданнями визнані капітальний ремонт Савранської загальноосвітньої школи, а також Неділківської школи з облаштуванням НВК. На цих об’єктах буде діяти кореспондентський пост «Одеських вістей».

Голова районної

державної адміністрації

Олег ІСПАНЮК:

«Став патріотом Савранщини»

Батьківський дім Олега Аскольдови­ча Іспанюка – у селі Ме­числавка Улья­нів­сь­кого району Кіро­во­градської області. У Савран­сь­кому районі він оселився 1986 року. Щиро зізнається, що йому полюбились ці місця, і він став патріотом краю. І на посаді очільника району намагається внести свій посильний внесок у його розвиток.

– Олегу Аскольдовичу, поговоримо про справи сьогодення. Що вдалося зробити минулого року для покращення соціальної сфери району?

– Найперше хотів би сказати про наші хліборобські успіхи. Минулого року ми отримали гарний урожай зернових, зокрема і кукурудзи, вийшли на друге місце в області. А качанис­тої сільгосппідприємства зібрали стільки, що посіли перше місце в області. Уперше на савранських землях було отримано за сезон два врожаї. Товариство «Савранський завод про­довольчих това­рів», яке очо­­лює Юрій Ру­жицький,посіяло гречку пожнивною культурою і мало непоганий результат. Упродовж року вдалося чимало зробити для центральної районної лікарні. Тут нарешті від­ремонтовано, введено в експлуатацію та оснащено необхідним обладнанням хірургічне відділення. Розпочато і нині триває капремонт терапевтичного відділення. Відкрито пункт переливання крові. Проведена реконструкція котельні та встановлено нове котельне обладнання, що дало довгоочікуване тепло. На початок навчального року ми отримали чудовий дарунок – новий шкільний автобус. Ним підвозяться діти з села Осички та з Бай­бузівки до Концебівської ЗОШ .

– Напевно, обсяги робіт на поточний рік значно більші, враховуючи заплановане «Народним бюджетом» на сходах громадян.

– Так. Більше того, ра­йон має бюджет розвитку, чого раніше не було. І він складає 1 мільйон 208 тисяч гривень. За рахунок цих коштів та залучення дохо­дів селищного та сільських бюджетів у поєднанні із обласними асигнуваннями плануємо значно покращити соціальну сферу району. У цьому році приділимо значну увагу навчальним та дошкільним закладам. Тут будуть здій­снюватися і капітальні, і поточні ремонти, а також планується придбання меблів та інвентаря. Зокрема, розпочнемо капремонт Савранської та Неділківської ЗОШ, на базі яких буде утворено НВК. Оскільки в області цей рік проходить під гаслом року охорони здоров’я, то ми належним чином звернемо увагу на сільські заклади медицини. Тут капремонту підлягають лікарські амбулаторії в Полянецькому, Бакші та Концебі, а також ФАП в с. Капустянка. В полі зору і клубні заклади, зокрема сіл Концеба, Слюсарове, Дубинове, де також плануються капремонти. Упродовж року у кількох населених пунктах буде облаштовано вуличне освітлення. У кожному селі провадитиметься ремонт доріг. Головне для нас – виконати накази, отримані під час обговорення «Народного бюджету». Хочу додати, що тут сподіваємося на підтримку народного депутата Леоніда Клімова.

– Віднедавна Саврань стала відома тим, що має родовище золота. Наших земляків цікавить питання щодо відновлення робіт на шахті «Майська».

– За даними фахівців, це золотоносне родовище для поповнення державної скарбниці може дати 150 тонн благородного металу. Золотоносна жила тягнеться в бік Слюсаревого та Глибочка. За погодженням сесії облради, при отриманні відповідного дозволу, Північне державне геологічне підпри­ємство «Північгеологія» зможе розпочати дослідно­промислові роботи на шахті «Майська». Ми роз­раховуємо на залучення до робіт жителів району, а також вирішувати­мемо питання про передачу в оренду або продаж зе­мельної ділянки, на якій розташована шахта.

– Дякую за розмову і бажаю успішного втілення планів у життя.

Голова районної ради

Микола БАДЮЛ:

«Кожне цвітіння садків щовесни

для мене – як перше…»

У швидкоплинності буднів ми часом не помічаємо краси рідної землі, забуваємо її героїчне минуле та тру­дові звитяги земляків. Але є події, які підсилюють почуття патріотизму, пробуджуючи у наших серцях любов до батьківського дому. До них належать славні ювілеї області та району.

Впевнено можу сказати, що добре знаю свій рідний край, кожен його куточок. Народився я в Кам’яному. В цьому селі пройшли моє дитинство та юність. Працював у Бакші, Осичках, нині – в Саврані. І якщо треба путівцем добратися з одного кінця району в інший, допомога мені не знадобиться, бо орієнтуюсь на всіх польових шляхах.

Хто приїздить у район, неодмінно від­значає його природну красу. Роки йдуть, а щораз весняне цвітіння садків ніби ба­чу вперше. Просто зачаровує. Заради справедливості треба сказати, що своєю привабливістю і неповторністю наш край завдячує умілим роботящим рукам.

Свого часу Савранський район уславили чотири Герої Соціалістичної Праці. Це ланкова­п’ятисотенниця з вирощування цукрових буряків Рома Семенівна Скрипка, яка нині живе в селі Дубиновому. Вже пішли із життя, але залишили по собі світлу пам’ять, доярка­шеститисячниця Ганна Савівна Дудник із Вільшанки, бригадир тракторної бригади Дмитро Юхимович Нагірняк із Кам’яного та бригадир рільничої бригади Леонід Опанасо­вич Тітієвський з Концеби. Про них не забуваємо. При зустрічах із трудовими колективами та учнями шкіл розповідаємо про героїв, цінуємо їхній вагомий внесок у розвиток Савранського району.

Упродовж десятиліть район не мав своєї геральдики, яка б об’єднала в єдине ціле всі покоління та надбання савранців. Три роки тому був розроблений ескіз символіки; автори цього проекту – жителі району Ольга Спусканюк, Олексій Дергачов та Діана Мудра. У 2009 році сесія районної ради своїм рішенням затвердила герб та прапор району.

На сьогодні ми маємо дієздатну районну раду, об’єднану спільними інтересами щодо сприяння впровадженню реформ та зміцненню економіки. Серед депутатів представники майже всіх сфер діяльності народногосподарського комплексу. До того ж, кожен народний обранець працює у відповідній постійній комісії районної ради, яких загалом вісім. Враховуємо те, що їхня результативність значною мірою залежить від голови комісії.

Порозуміння та дієва співпраця районної ради та райдержадміністрації дають змогу вирішувати всі питання на користь громади. Прикладом цьому є впровадження проекту «Народний бюджет». І хочу сказати, що в нас є реальні можливості виконати заплановане і не підвести людей, які довірилися владі.

Буваючи у селах району, цікавлюсь їхнім життям, вникаю у проблеми. З багатьма людьми знайомий особисто. При зустрічах нам є що згадати. Приміром, як у Бакші та Осичках сприяв організації учасників художньої самодіяльності. Нині в районі два колективи мають звання народних: це хор ветеранського клубу «Затишок» та фольклорний ансамбль «Квітуча долина» із села Байбузівка.

Варто сказати, що район багатий на таланти, тут живе чимало майстрів народного промислу. Кожне село має своїх справжніх рукодільниць– вишивальниць. Займаються в нас і лозоплетінням та гончарством. Є майстри по дереву. Відомі у всій Україні (та й за її межами) савранські віники. Зауважу: щоби виготовити цей незамінний у домі «пилосос», потрібно не тільки мати неабиякі здібності, а й докласти чимало зусиль для вирощування сорго. Тож хотілося б, щоб про майстрів, які мають золоті руки, довідалось якомога більше людей.

На часі – розвиток зеленого туризму, адже район багатий на рукотворні та природні пам’ятки. Заслуговує на увагу церква святих Йоакима та Анни в селі Гетьманівка. Це чудова архітектурна споруда кінця ХІХ століття, що й донині добре збереглася. Тут же – пам’ятка садово­паркового мистецтва «Гетьманівський дендропарк». Для його впорядкування вже виділені кошти з обласного бюджету. Це і стане початком відтворення дендропарку, що залишився нам у спадок з ХІХ століття. В урочищі Савранського лісу неподалік від Слюсаревого росте 600­літній дуб­велет. У нас є чимало корисних та пов’язаних з історичними подіями природних джерел. Не буду про все розповідати, адже краще один раз побачити. Ласкаво просимо до нас.

Віхи минувшини

 Навесні 1923 року в Саврані створено три товариства спільного обробітку – землі (тсози), а восени – сільгоспартіль.

 Перший радіоприймач з’явився в районі 1926 року в Саврані і послухати його сходилися люди з усіх кінців селища.

 Савранська МТС запрацювала 1930 року. У ній налічувалося 27 тракторів, 10 молотарок та 10 автомашин.

 У 1934 році в районі було відкрито першу середню школу.

 Колгосп «Новий шлях» (с. Концеба) у грудні 1946 році за свої кошти придбав 200 книжок і створив власну бібліотеку як художньої, так і сільськогосподарської літератури.

 У лютому 1947 року колектив Слюсарівського лісництва з допомогою колгоспів села закінчив будівництво і здав в експлуатацію електростанцію потужністю 15 кіловат. До цього слюсарівці користувалися гаcовими лампами та каганцями.

 14 травня 1950 року відбулося велике свято – день пуску ГЕС, спорудженої на річці Південний Буг.

 У селі Кам’яному 1959 року відкрили новий Будинок культури.

 При районному об’єднані «Сільгосптехніка» меха­ніза­торські курси у 1976 році закінчило 18 дівчат. Одна з них – Віра П’ятківська з Концеби того ж року побувала в Болгарії на конкурсі молодих механізаторів країн РЕВ (Ради економічної взаємодопомоги).

 Пам’ятний для жителів Вільшанки 1977 рік. Тут відкрили нову школу.

 7 лютого 1989 року у Саврані відкрито дитячий садочок «Веселка».

Фото з районного архіву

Сьогодення:

зміни на краще

 У селищі Саврань після капітального ремонту відкрито хірургічне відділення центральної районної лікарні та закуплено для нього нове медобладнання. Розпочато ремонт терапевтичного відділення.

 Центральну районну лікарню забезпечено трьома генераторами для автономного електропостачання.

 Відкрито пункт переливання крові.

 Здано в експлуатацію приміщення в Саврані для відділення соціально­побутової адаптації терцентру.

 При районному Будинку культури відкрито танцювальний клас та облаштовано спеціальне приміщення.

 У Саврані введено в експлуатацію нову крамницю.

 Товариство з обмеженою відповідальністю «Південний Буг – ВВ» отримало Національний сертифікат «Лідер галузі­2010» та зайняло друге місце сумарного балу в Одеській області за основним видом діяльності «Роздрібна торгівля іншими продовольчими товарами». Директор товариства Володимир Український нагороджений орденом «За заслуги у професійній діяльност» та орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня.

 Створені Дубинівський, Полянецький та Йосипівський навчально­виховні комплекси.

 Придбано новий «Шкільний автобус».

 Відремонтовано у Полянецькому сільський водогін.

 У селі Концебі поновлено кладку через річку Савранка.

 Збудована каплиця в селі Дубиновому в ім’я Святителя і Чудотворця Миколая.

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

За що я люблю свою батьківщину

Тетяна Витяганець, жителька Сав­рані:

– Нині я живу у Саврані, майже на межі із своїм рідним селом Осички. Я обожнюю місце, де народилась і виросла, де зустріла своє кохання, де живуть мої родичі. Ще свій рідний край люблю за мальовничу природу і чудових людей. Коли згадую стежки дитинства, то ніби не відчуваю свого віку. Коли від’їжджаю на якийсь час в іншу місцевість, проймає тихий щем у серці, і розумію: це тяжіння рідної землі, треба повертатися додому. Вдячна всім землякам, хто боронив нашу Батьківщину у роки війни, і низько вклоняюся.

Сергій Сивак­Машевський, учень 4­Б класу Савранської загаль­н­о­освітньої школи:

– Я люблю свій рідний край за те, що він є. Тут і влітку, і взимку є де розважатися, відпочити. Часто на річці купаюсь. Тепер от у сніжки з друзями граємося. Подобається мені їздити на екскурсії. Я оглядав фортецю у Білгороді­Дністровському, Софіївський парк в Умані. Там гарно. А Саврань все одно люблю, бо я тут народився, тут живу. У мене є бабуся Люба й бабуся Паша. Бабуся Люба ходить до церкви. Вона просить у Бога всім нам здоров’я і добра. То я так думаю, що Саврань найкраще місце на землі. Так я написав про свій рідний край і в творі, який нам задавали в школі.

Валентина Сорочинська, директор Будинку куль­тури; Людмила Химич (на знім­ку праворуч), біб­ліотекар, с. Ка­­м’яне:

– Наше село – найкраще у світі. Розташоване воно на березі Південного Бугу. З річкою і пов’язана назва населеного пункту. Перші прибульці, що осіли на кам’янистих берегах, вирішили так і назвати своє поселення. Хоча з тих пір ми­нула не одна сотня літ, а пам’ять про предків залишилася. У Кам’яному дбайливі і вмілі господарі. Село має майбутнє, адже тут живе багато молоді.

Олексій Стукаленко, водій, с. Віль­шанка: – Мені подобається жити у селі. Близь­кість до землі додає впевненості у собі. Люблю займатися домашнім господарством. Тож коли приїжджають в гості діти, що мешкають в Одесі, ми з дружиною пригощаємо їх продуктами, вирощеними своїми руками. Таке моє життя, і я на інше його не проміняю.

Головне – вилікувати

Зінаїда Федорівна Лапчук цього року відзначає свій 80­річний ювілей. Жінці приємно, що вона – ровесниця області. Більше того, адміністративно­територіальні зміни 50­х років вплинули й на її долю.

Зінаїда Федорівна з Перво­­май­ського району. Коли вступала до Одеського медучилища, він на­лежав до Одещини. Але розподіл одержала до Савранського району, бо направ­ляли на роботу в межах області. А Первомайськ на той час уже відійшов до Миколаївщини.

Десять років пропрацювала фельдшеркою в Осичках. Було нелегко. Бракувало обладнання, приміщень. Доводилося пішки обходити велике село. Якось батько дав кошти на нове пальто, вона ж купила велосипед, аби швидше могла діставатися до пацієнтів.Бувало, пологи приймала вдома, траплялося, й на дорозі.

В Осичках Зінаїда Федорівна зустріла свого судженого – Леоніда. А 1965 року сім’я переїхала до Саврані. Працювала в центральній районній лікарні, у терапевтичному відділенні. Зінаїда Федорівна переглядає фотоальбом. Є тут і фотографії для районної газети. Тричі її портрет виносився на районну Дошку пошани. Має чимало нагород. Але цінує свою професію за іншими критеріями. Головне – вилікувати людину.

Любов і відданість

Так сталося, що для Володимира Івановича Фіника – керівника сільгосп­товариства «Нива» в Йосипівці – ва­жливими в його житті є три населені пункти району – Осички, Капустянка та Йосипівка. Народився і зростав в Осичках, працював тут на полі. Згодом вступив до Білгород­Дністровсько­го сільськогосподарського техні­куму. Потім навчався в Одеському сільгоспінституті. Фах агронома допоміг у 90­х підняти на ноги колгосп імені Котовського в Капустянці. Уже з чималим досвідом узявся за інше господарство – в Йосипівці. За кілька років вдалося погасити заборгованість і навести лад у рослинництві й тваринництві. Господарство міцніло, придбали техніку, добудували потрібні приміщення.

Впродовж останніх декількох років «Нива» належить до трійки найкращих господарств у районі.

Тваринництво Володимир Іва­нович вважає справою ледве чи не політичною – зберігає ВРХ, що­­би люди мали роботу. Мабуть, це більше справа совісті, аніж по­літики.

Торік з нагоди 20­річчя незалеж­ності України Володимира Фіника нагороджено ювілейною медаллю. Має і ювілейну медаль «10 років незалежності України». Важлива ще одна нагорода – почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України».

Двісті двадцять років педагогічного стажу

У районній бібліотеці для дорослих людно. Сюди завітали члени клубу «Надвечір’я». Цього разу тут очікують на поважних гостей, серед яких вчителька перших класів, відмінник освіти Ольга Адамівна Генза.

Ольга Адамівна з династії вчителів. У їхній родині створився своєрідний культ вчителя. Дванадцятеро чоловік, серед яких сестри, доньки, племінники та племінниці, а тепер і онуки, обрали саме цю професію. І якщо об’єднати їхній педагогічний стаж, то виходить двісті двадцять літ. З них пальма першості належить Ользі Адамівні, яка пропрацювала в школі п’ятдесят років.

Коли заходить мова про школу, в Ольги Адамівни з’являється непрохана сльоза. Розчулили її привітні слова учениці, а нині викладачки історії Савранської ЗОШ Тетяни Бевзюк, яка вдячна першій вчительці, що надихнула обрати цей фах. Тетяна Петрівна на освітянській ниві працює понад тридцять років. Має свої здобутки, зокрема брала участь у конкурсах «Учитель року», навіть виходила на обласний рівень. Нині займається із вихованцями в Малій академії наук.