Земля звитяги і труда: Любашівський район

Сторінки біографії

Любашівський ра­йон був утворений у лютому 1926 року. Територія – 1,1 тис. кв. км. Він ме­жує з Савранським, Балт­ським, Ананьївським, Ши­ряївським, Мико­лаїв­ським районами Одещини та Криво­озерським, Вра­діївським районами Мико­лаївської області.

Населення району, що налічує понад 31 тисячу осіб, мешкає у 55 населених пунктах, що входять до 2 селищних і 14 сільських рад. Найбільші – смт Любашівка (райцентр) і смт Зеленогірське, села Троїцьке, Ясенове­Перше та Ясенове­Друге.

На території району функціонує 25 шкіл, 19 дитячих дошкільних установ, філія Савранського професійно­технічного аграрного училища, центральна районна лікарня, 7 амбулаторій загальної практики сімейної медицини та 28 фельдшерсько­акушерських пунктів, відділення «швидкої» і невідкладної допомоги, 27 клубів і будинків культури, 30 бібліотек.

Вигідно розташований у лісостеповій зоні, цей край сприятливий для землеробства. Сільськогосподарські угіддя займають 95,5 тис. га, з них рілля – 73,1 тис. га. В агросекторі працює понад 140 великих і дрібних сільгосппідприємств і фермерських господарств, що спеціалізуються на вирощуванні озимої пшениці, ячменю, соняшнику. Цьогоріч деякі з них у зв’язку з відновленням роботи цукрового заводу вирощуватимуть і цукровий буряк. Тваринницька галузь представлена найкращою в області великою рогатою худобою – південною м’ясною породою, яку розводять на племінному заводі ТОВ ВНФ «Зеленогірське».

Основу промислового комплексу складають ЗАТ «Заплазький цукровий завод», ПрАТ «Любашівський елеватор», ЗАТ «Троїцький молочний завод», ВАТ «Заплазьке ХПП» тощо. Через район проходять Південно­Західна залізниця, важлива транспортна магістраль країни Київ – Одеса, автошляхи Кіровоград – Платонове – Кишинів та Балта – Первомайськ.

Район привабливий для відпочинку і має перспективи для розвитку зеленого і культурного туризму. Особливо приваблюють відпочивальників річки Кодима і Тилігул, кілька десятків невеликих водосховищ та водойм, мальовничі села з стародавніми хатинами, а також лісові масиви, що відносяться до Жеребківського та Ширяївського лісництв.

Не оминають туристи Троїцький будинок народної творчості, знаменитий спадком основоположника півден­ного стилю декоративно­прикладного мистецтва, заслуженого майстра народної творчості України Ростислава Палецького (1932 – 1978), вишуканою колекцією художніх творів та старожитностей.

Багатий край на археологічні та архітектурні пам’ятки. Серед найкрасивіших сакральних споруд – перлина зодчества, одинадцятикупольний храм Івана Богослова, що височіє над Тилігульською долиною у селі Покровці. А про багатовікову історію становлення Любашівського краю красномовно свідчать ці експонати районного і Ясенівського народних історико­краєзнавчих музеїв, шкільних музейних кімнат і світлиць.

Голова районної державної адміністрації Олексій ВОВК: «З усвідомленням багатьох проблем»

Наш район останнім часом зумів наростити свій аграрний і промисловий потенціал. Сіль­госпвиробники зібрали понад 100 тисяч тонн зернових та зернобобових культур, соняшнику. Тому вся політика влади спрямована на підтримку аграріїв, оскільки товарне виробництво – це розвинутий внутрішній ринок, робочі місця, висока заробітна плата, ефективна соціальна політика, достаток і добробут громадян. Позитивні тенденції усталеного зростання у виробничій сфері зумовили значне поліпшення рейтингових показників серед районів області. У поточному році цьому сприятиме відновлення роботи флагмана цукроваріння району та області – Заплазького цукрового заводу. Понад півтисячі працівників планує залучити до себе наше головне бюджетоутворююче підприємство. Це дасть поштовх для відродження буряківництва як у нашому, так і в багатьох сусідніх ра­йонах. Безперечно, власник заводу відповідально поставиться і до розв’язання соціальних проблем селища Зеленогірського.

Серед головних завдань, що стоять перед виконавчою владою, вбачаю інвестиційну привабливість краю та подальший розвиток його соціально­куль­турної інфраструктури.

Це впровадження проекту ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», що найближчим часом передбачає розв’язання низки соціальних проблем у чотирьох сільських радах. Зримим результатом стало завершення реконструкції приміщення для молодших класів НВК «ЗОШ І – ІІІ ст.­ліцей» смт Любашівки, ремонт сільських доріг, створення начально­виховних комплексів у селах Сергіївці та Катеринівці, відкриття додаткових груп у любашівському дитсадку «Казка» і в с. Покровці, введення в експлуатацію комп’ютерного томографа та завершення капітального ремонту інфекційного відділення у райлікарні, забезпечення підвезення школярів тощо.

Цього року у межах ре­гіональної програми будів­ництва, реконструкції та модернізації об’єктів інфра­структури Одеської області на 2012 – 2015 роки передбачено фінансування капремонту Зеленогірської ЗОШ І – ІІІ ступенів, дитсадка «Казка», дитячого садка у с. Ясенове та Будинку культури у с. Троїцькому, а також завершення реконструкції каналізаційних очисних споруд повного біологічного очи­щення у Любашівці.

Досягши певних успіхів, ми не зупинимось, а впевнено рухатимемося вперед з усвідомленням багатьох проблем, котрі потребують негайного розв’язання.

Голова Любашівської районної ради Євдокія БАЙДИШ: «Дбати про розквіт рідного краю!»

Зізнаюсь: ніколи не мріяла жити у місті. Мабуть, через те, що зростала на березі річки Кодими, біля соснового бору, де краса невимовна. Я бачила як сходить і заходить сонце, бігала босоніж по ранковій росі, міряла після грози калюжі. Мої батьки звикли працювати на землі, до цього привчали і нас, дітей. Змалку я засвоїла, що без праці не можна нічого досягти.

У моєму краю мені рідне кожне село, не лише мальовнича Познанка, де я з’явилася на світ. Тож хочу, щоб не зникали вони з карти, залишались жити у них працьовиті люди, народжували і ростили дітей.

У кожному куточку району маю щирих друзів, добрих знайомих. Мені болять проблеми кожного громадянина, тому прагну виконувати звертання та побажання своїх виборців, залучаючи до цього депутатів рад усіх рівнів.

Безперечно, найважливішим чинником успішної роботи районної ради, як ефективного органу представницької влади, є взаєморозуміння між усіма депутатами, поза незалежністю від того, від якої громади або політичної сили вони виступають, що я неодноразово підкреслювала й на чому наполягатиму і в майбутньому. Попереду – велика праця на добро всієї громади в межах ініціативи губернатора Одещини Едуарда Матвійчука «Народний бюджет».

Зрозуміло, що це лише початок роботи задля досягнення бажаної мети, адже її реалізація залежить від вміння працювати командою і волі до успіху та розквіту.

Наш край має чудові традиції, зберегти їх – наш святий обов’язок перед нащадками, так само як і зберегти, примножити надбання наших попередників. Тим паче, що любов до рідного краю у тому й полягає, щоб дбати про його розквіт, про заможне життя усіх громадян.

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

За що я люблю свій рідний край?

Людмила Іпатова, мешканка смт Зеленогірське:

– Після завершення навчання свою трудову діяльність розпочинала на цукровому заводі, тривалий час працювала секретарем Зеленогірської се­лищної ради, потім – селищним головою. Пам’ятаю ті часи, коли у річці Кодимі ловились тридцятикілограмові коропи, раки. У вихідні на її берегах від відпочивальників було людно, як на одеських пляжах. Розвивалось, розбудовувалось і розширювалося наше селище.

Я бувала за кордоном, у багатьох містах колишнього Радянського Союзу, але мій рідний край – найкращий. Знаю, що зараз не дуже сприятливі часи для нашої держави, але я вірю, що все буде гаразд.

Олександра

Гречана, учениця

11­го класу

ЗОШ І – ІІІ

ступенів,

с. Бобрик­

Другий:

– Я люблю свій край за будь­якої пори року. Та най­миліше мені цвітіння садів, курликання журавлів, що повертаються з теплих країн, дзюркіт струмків, що змивають залишки зими, кучерявий бузок під бабусиним вікном. Люблю річку з прозорою водою, у яку вдивляються з її мальовничих берегів плакучі верби, кладку, що веде до рідної школи.

Мрію, щоб моє село ставало ще красивішим, а мої земляки лише б раділи життю.

Сергій Паровик, фермер, депутат районної ради, с. Гвоздавка­-Друга:

– Рідне се­ло, земля мо­їх предків, додає мені наснаги і сили працювати задля його розквіту. Надихає мене моя сторічна, мудра бабуся, за плечима якої довге і важке життя. Вона змалечку навчає мене робити людям лише добро. Її ентузіазм і любов до рідного краю і є прикладом для наслідування, чого я вчитиму й своїх дітей та онуків.

Павло Глізнуца, директор НВК «ЗОШ І – ІІІ ступенів­-дитсадок», с. Познанка:

– БАГАТА НАША ЗЕМЛЯ І ПРАЦЬОВИТИЙ НАШ НАРОД. БАГАТЬОМ ПОКОЛІННЯМ НАШИХ ПРЕДКІВ ДОВОДИЛОСЬ ЇЇ БОРОНИТИ, АЛЕ НАВІТЬ ПІД ЯРМОМ ЛЮДИ ЛЮБИЛИ СВІЙ КРАЙ, НЕ ЗЛАМАВСЯ ЇХНІЙ ДУХ. ЦЕ ЗАСВІДЧУЮТЬ ЕКСПОНАТИ ШКІЛЬНОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ, ДЕ ВІДТВОРЕНІ ВСІ ІСТОРИЧНІ ВІХИ НАШОГО СЕЛА: ВІД ПЕРШИХ ЗЕМЛЕРОБІВ­ТРИПІЛЬЦІВ – ДО ОТРИМАННЯ ДОВГОЖДАНОЇ ВОЛІ. А РОБОТА НАШОГО ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕКТИВУ СПРЯМОВАНА НА ВИХОВАННЯ У ДІТЕЙ ЛЮБОВІ І ДБАЙЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ, ЇЇ ІСТОРІЇ, ПОВАГИ ДО НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ І ЗВИЧАЇВ…

Віхи минувшини

 1922 року 19 незаможних селян об’єдналися у першу комуну «Юна творчість»

 Одна із перших МТС в Україні з’явилася у районі 1929 року.

 На поля району вийшли перші імпортні трактори «фордзони» у 1932 році, а через два роки на жнивах працювали комбайни «комунар». Врожай озимих культур зріс до 30 центнерів з гектара. Цього ж року було зареєстровано 2071 випадок опухання від голоду і 737 померлих.

 У 1935 році разом з чоловіками почали працювати перші трактористки. Серед них Т. Бондаренко, Н. Дяченко, Є. Живора, А. Кравченко.

 На початок 40­х років ХХ століття в районі працювали елеватор, маслозавод, 3 механічні млини, взуттєва і швейна артілі, 2 цегельні, райпромкомбінат.

 30 березня 1944 року район було визволено від німецько­румунських загарбників.

 У 1957 році було побудовано Заплазький цукровий завод. А потім цегельний і консервний заводи. Сьогодення: координати перетворень

 В Любашівській ЦРЛ запрацював комп’ютерний томограф, невдовзі відкриється відремонтоване інфекційне від­ділення.

 Створено Олександрівський і Катеринівський навчально­виховні комплекси «ЗОШ­дитсадок».

 Додаткові групи дошкільнят відкрито у Любашівці і в с. По­кровка.

 Школи отримали від держави 6 новеньких автобусів.

 У межах програми «Зерно Одещини» аграріям частково компенсовано придбання 9 потужних тракторів вітчизняного виробництва.

 Працівники Заплазького цукрового заводу готують під­приємство для переробки цукрового буряка.

 ЗАТ «Троїцький молзавод» виготовляє найкращі в Україні йогурти.

 ТОВ «НВП «Агро­Ритм» – елітно­насіннєве господарство, що вирощує насіння озимих та ярих культур, гібридів соняшнику та кукурудзи, – забезпечує високоякісним посівним мате­ріалом господарства України та зарубіжжя.

 ТОВ «Прометей­Парт» приступило до очищення русла річки Кодими.

 Започатковано районний фестиваль народних гулянь «Зимові свята та обряди».

 ВІДБУДОВАНО ХРАМ РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ В С. БОБРИК­ДРУГИЙ І ТРИВАЄ СПОРУДЖЕННЯ ХРАМУ ПОЧАЇВСЬКОЇ ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ В С. СОЛТАНІВЦІ.

Розповідають архівні документи

Найдавніші справи, що зберігаються в нашому архівному відділі, датовані 1944 роком. Це фонд районної спілки споживчих товариств.

Цінним історичним джерелом є Книга наказів виконкому Любашівської районної Ради депутатів трудящих за 1944 – 1952 роки. Перший запис у ній зроблено 1 квітня 1944 року, на другий день після відновлення Радянської влади. Згідно з наказом № 1 до виконання обов’язків голови райвиконкому приступив Закревський Клавдій Іванович. Наступним наказом призначено штат райвиконкому.

Післявоєнне життя розпочалося з відбудови колгоспного виробництва. Подальший розвиток економіки району можна прослідкувати за документами архівного фонду районної інспектури ЦСУ. Так, у 1949 році вже налічувалося 59 колгоспів. У кожному господарстві була кузня, столярсько­теслярська майстерня, де працювало по два ковалі та по одному столяру, які майстрували вози і сани.

У звіті про хід будівництва значиться, що колгоспники спорудили 132 оселі. До нього додаються списки колгоспників­забудовників по кожній сільській раді. Наприклад, у с. Заплази було побудовано одну хатину, а чотирьом сім’ям доводилося жити в землянках.

Заслуговують на увагу відомості про кількість худоби. Так, в селі Мала Софіївка (тепер частина Любашівки) у підсобних господарствах колгоспників у 1949 році утримувалось всього 7 корів.

У матеріалах зі статистики є звіт про мережу навчальних закладів. Станом на 19 вересня в районі функціонувала 41 школа: 24 початкові, 14 семирічок та 3 середні. Влітку в єдиному піонерському таборі відпочивало 84 дитини.

Багато цікавих фактів з історії Люба­шівського району можна дізнатись з наших фондів. І що більше років документу, то ціннішим та значимішим він стає для нас.

Оксана ПАНЧЕНКО, начальник архівного відділу Любашівської райдержадміністрації

Іншої долі не шукав

Свої численні трудові нагороди Володимир Семенович Брагаренко зберігає у невеликій скриньці. На свята дістає їх, щоб показати онукам. Кожна медаль чи грамота йому дуже дорогі, адже зароблені вони тяжкою працею.

З дитинства Володимира Семеновича дуже приваблювала техніка. Він міг годинами простоювати біля новеньких вантажівок, тракторів, косарок чи молотарок. Тож, коли підріс, іншого вибору не шукав – став механізатором. Добре, що при Любашівській МТС діяли курси трактористів­машиністів широкого профілю, куди набирали найбільш здібних сільських юнаків. Адже після війни техніки побільшало, і сільське виробництво потребувало рук умілих фахівців.

Набуті уміння та майстерність дуже згодилися Володимирові Брагаренку на цілинних землях, куди він потрапив за комсомольською путівкою. Після повернення додому свій трудовий шлях пов’язав з МТС, куди був зарахований трактористом 31 грудня 1957 року. Ветеран досі пам’ятає свій трактор КДП­35, на якому він обробляв поля та ниви багатьох колгоспів. Згодом, коли МТС було реформовано у ремонтно­тракторне підприємство, трудився слюсарем, а на пенсію пішов з посади майстра ремонтної майстерні. Сьогодні ветеран з любов’ю згадує своїх друзів, з якими пліч­о­пліч трудився над виконанням виробничих завдань заради розквіту рідного краю.

Династія харчовиків

Понад сорок років плідної праці віддав ВАТ «Заплазьке хлібо­прий­мальне підприємство» його колишній директор Юрій Віталійович Гулінський – засновник династії місцевих харчо­виків.

Започаткувалася вона у далекому 1968 році, коли він, молодий інженер­механік, переступив поріг прохідної ХПП, а його дружина Галина Іванівна стала завідувачкою новоствореного при ньому дитсадка «Зернятко». З роками Ю.В. Гулінський очолив підприємство. Син Руслан пішов стежкою батька і закінчив Одеську національну академію харчових технологій. Він – куратор чотирьох елеваторів, підпорядкованих ВАТ «Одеський олійно­жировий комбінат». Старший онук Роман Саракій навчається у цьому ж вузі і, як колись дідусь, вивчає механіку. Донька Людмила обрала материну стежку і стала педагогом, але, перекваліфікувавшись на бухгалтера, також працює на ХПП. Зять Леонід обіймає посаду інженера з обслуговування комп’ютерної техніки.

Його картинам аплодували у далекій Японії

Чимало знаменитих митців подарував Україні Любашівський район. У селі Бобрик­Перший народилися український скульптор Аркадій Мацієвський (1931 – 2005 рр.) і майстер жанрового живопису та портрету, заслужений художник України Альбін Ґавдзінський (1923 р.).

У Троїцькому жив і працював заслужений майстер народної творчості України, основоположник південного стилю декоративно­прикладного мистецтва Ростислав Палецький (1932 – 1978 рр.), якому 10 січня поточного року виповнилося б 80.

Зашифровані у його колоритних полотнах історична минувшина, героїчний епос та фольклор дивували відомих мистецтвознавців своєю композицією, манерою виконання, колористичною гамою і таємничим змістом. Всюдисущим кадебістам у витворах простого колгоспника ввижалися вільнодумство і націоналізм. Березневого дня 1978 року художника було знайдено мертвим у власному будинку...

За таке коротке творче життя Ростислав Палецький своєю творчістю збагатив національну мистецьку культуру, залишив по собі тисячі живописних полотен та відданих учнів, які продовжили справу майстра.

Козацтво – одна з улюблених тем троїцького художника. Його картини: «Характерник Іван Сірко», «Козак Верига», «Гамалія», «Іван Богун», «Козак в бою», «Петро Сагайдачний», «Богдан Хмельницький», «Гонта в Умані», «Гуляв Максим», «Запорожці за Дунаєм», «Устим Кармелюк», «Гомоніла Україна» та багато інших – присвячені віковічній боротьбі запорізького козацтва проти турецько­татарських поневолювачів і польських супостатів.

Картинами Палецького захоплювалося багато любителів прекрасного в Україні та за її межами – в Європі і навіть далекій Японії. Адже мовою народного малярства простий селянин зумів передати своє світобачення, зрозуміле кожній людині незалежно від її національності.

Історія на світлинах вчителя

Літописцем краю цілком справедливо можна назвати фотолюбителя, директора початкової школи Володимира Івановича Ліхошерстова (1913 – 1991 рр.), який упродовж багатьох десятиліть фіксував на фотоплівку всі зна­менні події, що відбувалися у селі Заплази Боківської сільської ради, його околиці, життя школи та побут селян.

Це єдине в районі село, історія якого збереглася у фотознімках, починаючи з 1934­го