У «Чорноморських новинах» від 21 січня з цікавістю прочитав статтю «Ринок землі: фермери чи латифундисти?». На це животрепетне питання намагалася відповісти генеральний директор Центру аграрних реформ Любов Молдаван. Тема складна, серйозна. Тож, у міру своїх знань та досвіду, спробую і я торкнутися деяких її аспектів.

Насамперед слід чітко розмежувати такі філософські поняття, як причини і наслідки. Нинішнє становище сільського господарства є причиною наших бід чи наслідком значно глибших процесів, що відбуваються в суспільстві?

Два десятиліття тому наша країна взяла курс на капіталістичні виробничі відносини. Тут варто пригадати, що в політекономії капіталізму існують такі поняття, як просте та розширене відтворення. Обидва торкаються одного питання — взаємин між категоріями «товар і гроші». Формула простого відтворення — «товар — гроші — товар», розширеного — «гроші — товар — гроші». Мета першого варіанту: виробити якомога більше товару, другого — отримати якомога більші грошові прибутки від усіх видів людської діяльності. Що таке товар? Це продукт нашої праці, що використовується для задоволення найрізноманітніших потреб. У нього є кілька характеристик — якість, ціна, спосіб виживання.

У нашому випадку йдеться про такий товар, як сільгоспугіддя. Він стоїть в одному ряду з основними засобами виробництва у промисловості — спорудами, обладнанням та іншим. Що це означає? У даному переліку земля набуває певних кількісних і якісних характеристик. Отже, в процесі товарно-грошового обігу конкретний земельний поділ потребує паспорта з точними якісними показниками, ціною, схемою використання.

В агрономічній науці такий паспорт зветься земельним кадастром. Насамперед цей документ має зафіксувати наявність у ґрунті гумусу, мікро- і макроелементів, рекомендації щодо використання даних ґрунтів (сівозмін) із урахуванням природно-кліматичних умов. На цій основі робиться техніко-економічний висновок і встановлюється ціна. За одиницю виміру береться один гектар поля.

Завдання складне. Аби здійснити агротехнічне та агрохімічне обстеження всіх сільгоспугідь України, знадобиться мало не увесь державний бюджет. Водночас відсутність карт земельного кадастру є найпершою і найголовнішою причиною виникнення латифундій, коли товар скуповується за демпінговими цінами в обхід всіх законодавчих актів і селянської моралі. Мораль ніби є, а способів її реалізації нема. Втім, як і законодавства.

Звернімося до міжнародної практики. Кожна країна виконує той обсяг роботи, який узго­джується з її внутрішніми і зовнішніми потребами. Наші латифундії постачають на міжнародний ринок зерно і соняшникову олію. За це міжнародний ринок віддячує їм банківськими рахунками в офшорних зонах. Подібні структури є в Латинській Америці (виробництво кави), в Африці (сирий каучук). Щодо нашої країни, то в цій зернотехнічній комбінації беруть участь як держчиновники, так і сільськогосподарська наука.

Як це відбувається? Давно існують дослідні інститути, де займаються виведенням нових сортів і гібридів зернових і технічних культур. Введення їх у виробництво (районування) здійснюють обласні управління агропромислового розвитку. Співвідношення цін на насіння і товарне зерно становить 10:1. Це означає, що зернотехнічні латифундії закуповують у селекціонерів насіння, скажімо, за ціною 5:1. Різницю залишають в офшорних зонах.

З неї користають як ті, хто виводив сорти і гібриди, так і чиновники, котрі давали «добро» для їх масового застосування. Для держчиновників і сільгоспнауковців це неабиякий додаток до їх офіційної зарплати, джерелом якої є сплачені нами податки. Над таким станом речей пересічний громадянин практично не замислюється, тим самим даючи «зелену вулицю» грабіжницькому процесу. Зрозуміло, що його фігуранти від своїх неабияких прибутків ніколи добровільно не відмовляться.

Як вирішується ця проблема в розвинутих країнах світу? Там законодавчо встановлена відповідальність за зниження показників якості ґрунтів. Робиться це так. Коли зернотехнологічні агрохолдинги беруть землю в оренду, вони зобов’язані здійснити обстеження всіх ґрунтів, насамперед зафіксувавши в них вміст гумусу. Надалі у ході роботи за кожен втрачений його відсоток вони зобов’язані внести на кожен гектар сто тонн перегною-сипцю або компенсувати втрати грошима. При цьому річний прибуток орендаря не перевищуватиме п’яти відсотків, тож у нього швидко зникне бажання занапащувати землю, грабуючи свій народ.

Щоб така практика стала можливою і в Україні, нам потрібен не лише закон «Про ринок землі», а й затверджене законодавчо землекористування, де буде передбачена економічна відповідальність за неефективний обробіток землі. Тільки за таких вимог наші агрохіміки будуть зацікавлені в розвитку молочного тваринництва як постійного джерела органіки для підтримання родючості ґрунтів. Свого часу після катастро­фічних пилових буревіїв це оперативно врахували американські законодавці, змінивши обов’язкові якісні параметри оброблюваних полів. А от щодо нас зарубіжні експерти-екологи твердять: через хижацьке землекористування щорічні збитки природної родючості ґрунтів обчислюються сумою понад десять мільярдів доларів.

Чи можна цьому зарадити лише вмовляннями й закликами? Тут варто пригадати відому істину: нема такого злочину, на який би не пішов підприємець за стовідсоткової прибутковості. Протистояти таким апетитам треба лише загальними для всіх правилами гри, які здатні унеможливити споживацьке ставлення до сільгоспугідь.

Що ж до ринку землі, то я вже неодноразово висловлював думку про те, що гектар повинен коштувати не менше 120 тисяч гривень згідно з нормативно-грошовою оцінкою. Обумовлюючи це, слід пам’ятати, що у розвинутих країнах світу для промислового виробництва сільгосппродукції землю не купують і не продають. Вона надається державою у постійне користування. Натомість, скажімо, у Німеччині землю можуть при­дбати для розвитку спортивного конярства, в Голландії — для вирощування грибів, у Франції — для високосортного винного винограду. Тобто землю купують лише у тому випадку, коли збитки можна швидко відшкодувати.

Для виробництва молока, м’яса, зерна, технічних, баштанних, овочевих культур, столового винограду земля надається державою у постійне користування. Чи треба у даному випадку здійснювати її нормативно-грошову оцінку? Обов’язково. Тому що земля — це кредитний рейтинг країни, можливість отримати довгострокові позики. Ні для якої іншої мети грошова оцінка не робиться.

Ще раз хочу наголосити: встановлені законодавчо вимоги до якісних показників ґрунтів, хочеш — не хочеш, а примусять фермера займатися молочним скотарством, що дає нам багато користі. Основною кормовою базою для худоби є пасовиська та сіножаті з багаторічними травами. Саме вони здатні вберегти довкілля від вивітрювання родючого шару ґрунту під час посух, чого не можуть дати культури однорічні. До того ж вільне випасання худоби значно зменшує собівартість молока і м’яса.

Скільки нині доводиться чути про занепад тваринницької галузі?! А тим часом є простий шлях до задоволення інтересів фермерів, агрохолдингів і наших з вами. Треба законодавчо ввести в практику такий порядок: раз у п’ятирічку агрохолдинг обмінює кормове зерно і соняшникову макуху у фермерських господарствах, де займаються тваринництвом, на перегній-сипець і вносить його на свої поля по сто тонн на гектар. Таким чином фермер отримує для худоби корми, а ми з вами — якісну продукцію з удобрених органікою полів і всі разом — родючі, не зіпсовані хімією угіддя. Ось про що треба дбати, приймаючи закон про ринок землі. Не збідненої, а щедрої на віддачу.