А чи страшний нам сірий вовк?

До редакції районної ізмаїльської газети звернулися жителі села Кирнички. Вони ремствували на те, ніби на околицях села були помічені вовки. Ми зателефонували до в.о. сільського голови Кирничок Ф.Д. Куртевої, яка пояснила, що офіційно зі скаргами щодо даного факту ще ніхто не звертався. Разом з тим, Феодора Дмитрівна підтвердила, що справді по селу ходять тривожні розмови. За Кирничанською сільрадою числиться близько 7 тисяч га. Землями, що межують із трьома районами, цілком можливо, вовки роблять набіги від сусідів.

Як відомо, вовки нерідко живуть осіло на певних ділянках. Діаметр ділянки, яку займає зграя взимку, зазвичай 30 – 60 кілометрів. Навесні та влітку, коли зграя розпадається, зайнята нею територія розділяється на кілька фрагментів. Найкращий з них захоплює та утримує основна пара, решта вовків переходять на напівбродячий спосіб життя.

Лігвища влаштовуються для виведення потомства; зазвичай ними служать природні притулки – ущелини в скелях, зарослі чагарнику тощо. Основу харчування вовків становлять копитні тварини. Нападають вовки і на свійських тварин (овець, корів, коней), зокрема на собак. Активні переважно в нічний час. Ми попросили висловитися із цього приводу бувалих мисливців.

Я. Радом, єгер Ізмаїльського товариства мисливців та рибалок:

– З метою виявлення чисельності того або іншого виду звірів (зокрема і для визначення норм відстрілу тварин, під час мисливського сезону щороку провадиться так звана таксація тварин). Використовуються наукові методи (за фіксацією слідів, нір) з’ясовується в тому або іншому регіоні фактична чисельність популяції. Згідно з останньою таксацією популяція вовків у нашому районі не перевищує критичної оцінки. До того ж варто відзначити, що силами єгерів провадиться цілий рік відстріл хижаків (вовків, єнотоподібних собак, лисиць). Мисливці приєднуються до нас під час мисливського сезону. До речі, за останній час було відстріляно двох вовків.

Ми живемо в степовій зоні, що, по правді кажучи, не дуже приваблює вовків, але вони все ж таки тією чи іншою мірою умудряються тут приживатися, знаходячи собі пристановище в очеретах, заростях. Важливу роль відіграє і той факт, що ми перебуваємо в прикордонній зоні, і тому ці хижаки можуть до нас проникати з Румунії та Молдови, з Болградського та Арцизького районів.

Але на завершення можу повторити, що на сьогодні популяція вовків у нашому ра­йоні не перейшла критичної межі.

О. Скараєв, директор ДП «Ізмаїльське лісове господарство»:

– Так, раніше вовки в основному віддавали перевагу півночі нашої області. Останнім часом ці хижаки усе частіше стали з’являтися і на півдні. Пояснити цю тенденцію мені складно, тому що вовки, на мою думку, це переважно лісові тварини. Їхнє середовище – це Арцизький, Татарбунарський, Саратський райони, де є істотні лісові масиви. Вони розташовані у відносній близькості від села Кирнички. Але ж недарма кажуть, що вовка ноги годують. Для цієї тварини подолати за добу 70­80 км – це не проблема. Тактика їхнього полювання найчастіше схожа на партизанські наскоки: подолають кілька десятків кілометрів, нападуть у селі на домашніх тварин і знову повернуться до лісу, де причаюються на якийсь час. Хоча й кажуть, що вовки – це санітари лісу, і, звичайно ж, від них є певна користь, я все ж таки вважаю, що їхню популяцію варто жорстко контролювати.

В. Чимшир, голова первинного мисливського колективу в с. Кирнички:

– Справді, напередодні Нового року в селі Кирнички були помічені вовки. А один з них навіть напав на отару овець, яку я тримаю у приватному порядку. Вовк встиг вкусити лише двох овець: в однієї він прокусив живіт, а в другої віддер шматок м’яса з вовною. На щастя, охоронець зумів вчасно зреагувати та відлякати хижака світлом ліхтарика.

Я – мисливець з великим стажем, підтримую зв’язки в мисливському середовищі як серед ізмаїльських, так і серед мисливців інших районів. Посилаючись на їхні слова, я можу підтвердити, що останнім часом вовки в нашому регіоні стали зустрічатися все частіше. Вовків бачили в Баннівці, Виноградівці Болградського району, а також у селі Острівному Арцизького району. А наскільки мені відомо, згідно з нормами, популяція хижаків повинна бути не більшою однієї особини на 3 тис. га. У зв’язку з цим у лютому мисливці частіше полюватимуть на хижаків, зокрема і на вовків. Нещодавно мисливці підстрелили двох вовків. Як і належить, вони були здані для провадження відповідних аналізів, які показали, що ці тварини не хворіли.

Олег КОЛЄВ, Ізмаїльський район

Зелені володіння

Державне підприємство «Сав­ранське лісове господарство» створено 1999 року. До його складу належать три лісництва – Савранське, Слюсарівське, Осичківське. Загальна площа лісових насаджень становить 11,5 тис. га, з яких 8397 га розташовані на території ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Савранський ліс».

Ці зелені володіння ще у ХVІІ столітті позначені на картах французького архітектора та картографа Гійома Лавассера де Боплана. На сьогодні це найбільший за площею вододільний ліс у межиріччі Дністра та Південного Бугу з ділянками дуба звичайного та скельного, рослинами та тваринами, занесеними до Червоної книги України. Зважаючи на це, у майбутньому тут планується створити мисливське господарство та єгерську службу, яка буде охороняти та підгодовувати диких тварин.

Очолює лісове господарство Анатолій Іванович Слободянюк. Він – досвідчений фахівець і людина високого обов’язку. Саме завдяки його професіоналізму та любові до своєї справи Савранське лісове господарство – одне з найкращих у області. А його господар – А.І. Слободянюк – заслужений лісівник України. Своє завдання він вбачає найперше в тому, щоб зберегти чудові Божі творіння – дерева.

Про савранських лісівників знають і в столиці. Їхню професійність минулого року ще раз підтвердив Василь Штука – лісничий Слюсарівського лісництва. Він взяв участь у всеукраїнському конкурсі і став його призером, посівши почесне друге місце.

Любов до природи виховується ще з дитинства, тому на базі лісгоспу діє шкільне лісництво. Учні Слюсарівського навчально­виховного комплексу активно залучаються до робіт при садінні дерев, збиранні насіння. Уже декілька років поспіль юнаки та дівчата беруть участь у всеукраїнських акціях – «Майбутнє лісу у твоїх руках» та «День довкілля». З допомогою дітей посаджено березову алею в парку лісництва, діти також доглядають ботанічну пам’ятку природи – «Слюсарівський віковий дуб».

Тетяна СТОРЧАК, власкор «Одеських вістей», Савранський район

Царство тварин узимку

Як такі холоди переносять вихованці Одеського зоопарку? Пройдімося його територією…

Багато тварин не потребують спеціального обігріву. Вони неспішно розгулюють по вольєрах. Тиграм, зубрам, верблюдам морози 20 градусів анітрохи не страшні. Не обов’язково штучно утеплювати лігва сірим вовкам і лисицям. Вони зігріваються, коли лежать, згорнувшись калачиком. Спокійно сидять у снігу павичі, діловито тупцюють у годівниці качки й гуси…

– Особливих проблем немає, – говорить заступник директора з науки Ігор Беляков. – Це результат продуманого й ретельно виконаного плану підготовки до зими. Зараз розплідники опалюються п’ятьма самостійними котельнями. Вони по­старому працюють на вугіллі. Але зате не залежать від міської системи теплопостачання і від­ключень електроенергії. У крайніх випадках запускається власний генератор – для подачі повітря в акваріуми.

Виявляється, у природних умовах тварини взимку більше страждають від голоду. Якщо ж вони добре нагодовані, їм не страшні й лютіші холоди. Щоб вихованці могли підтримувати у нормі свою внутрішню температуру, адміністрація зоопарку розпорядилася у півтора­два рази збільшити раціони. Так, тигр Шерхан тепер з’їдає за день 12 кг м’яса замість літніх 8 кг. І, облизуючись, поглядає на молоду тигрицю в суміжній клітці, придбану для створення навесні сімейної пари.

Торік народилося 6 левенят. Зараз у левів теж відновилися шлюбні ігри.

Можливо, вагітна і самка ведмедя. Лактація у цих тварин у холоди не припиняється, і вони здатні вигодовувати потомство, перебуваючи у стані зимової сплячки. Зрозуміло, заглянути до матусі в барліг ніхто не ризикне. Тому точно сказати, що народилися ведмежата, можна буде, коли ці волохаті бутузики виберуться на світло.

Черепах, холоднокровних рептилій не можна випускати на мороз. Також залишені в теплих приміщеннях мешканці південних широт планети. Папуги, фламінго, кенгуру, мавпи, слон не виходять надвір. Похрюкують у своїх закритих секціях чорні індокитайські свинки, які теж привели поросят.

Звичайно, Одеському зоопарку далеко до європейських звіринців. На спорудження нової такої установи знадобилося б до півмільярда доларів. Але питання розвитку і раціонального використання території можна і потрібно вирішувати. В одеському царстві тварин уже проведено черговий етап благоустрою. Так, для вовків споруджується вольєр майже у 400 кв. метрів. Затишок на майбутній житлоплощі створюють дерева, розставлені валуни та інші елементи природного ландшафту: буде де сіреньким розім’яти лапи!