Кафедра, про яку йдеться, – унікальна. У жодному вузі нашої країни аналогів немає. Просто ректор ОНАХТ Богдан Вікторович Єгоров, у чиїй креативності мислення та вчинків сумніватися не випадає, врахував найактуальніші світові тенденції.

У розвинених країнах властивості води, її значення для нашого організму в аспекті корисності, а не просто «нешкідливості», вивчають досить пильно. Та й на торішньому економічному форумі в Давосі прозвучала пропозиція оцінювати успіхи країни не за обсягом ВВП, а за кількістю експортованої та імпортованої води, яку вважають найважливішим природним ресурсом. Ті, у кого переважає імпорт, економічно розвинені краще. Чому? Стане ясно завдяки простим прикладам. Так, для виробництва півлітрової пляшечки соку (вирощування сировини, її збирання, підготовка, сама переробка, розливання готової продукції) треба витратити 180 літрів води, на одержання п’ятьох курячих яєць – 375 літрів. Якщо врахувати, що Україна експортує сировину, для одержання якої витрачається дуже багато води (зерно, метал тощо), висновок напрошується сам собою: наші підходи в економіці дуже застаріли.

На кафедрі технології питної води шукають шляхів підвищення ефективності застосування та скорочення витрат води на підприємствах харчової промисловості. Сьогодні, на жаль, вода, яка використовується для миття устаткування, тари, сировини, та й на проміжних етапах консервного виробництва, скидається як стічна. Особливості очищення такої води та її повторного використання, як це практикують у Європі, Австралії, США, досліджують аспіранти кафедри.

«За кордоном п’ють бутильовану воду, знаючи, що вона якісна. У нас – гадаючи, що це так»

Найякіснішою є бутильована природна вода. «Природна» означає, що взято її з підземного джерела та жодної технологічної (фізико­хімічної або біологічної) обробки вона не зазнала. У нас же є Санітарні правила і норми (СанПіН). Санітарна служба та Держспоживстандарт перевіряють, чи відповідає вода їм. Якщо ні, її треба «виправити», обробити. А «виправлена» вода природною вже не є. Вона стає обробленою або підготовленою. Що ж містить у собі ця підготовка?

Спочатку воду знезаражують, найчастіше із застосуванням хлору, потім опріснюють, насичують солями, доводять до потрібного складу (відповідного до СанПіНу), додаючи хімічні солі або розбавляючи вихідною природною водою. Після всього воду ще раз знезаражують…

– У природі немає води, прописаної у СанПіНі, – говорить Тетяна Василівна. – Природа не вміє читати й не розуміє наших законів.

Справді, і людям важко розібратися: Держспоживстандарт ділить продукцію на харчову й нехарчову. Раніше бутильована вода була харчовою продукцією. І великі підприємства­виробники, що працюють не менше 10 років, дотримувалися суворих гігієнічних вимог, пропонованих щодо виробництва харчової продукції (зокрема перевіряли змиви з пляшок, із рук працівників тощо). Тепер же на технічних умовах, за якими випускається бутильована вода, рубрика «Харчова продукція» стоїть, а от підприємства, що її випускають, відповідати вимогам, що висуваються до підприємств харчової галузі, не зобов’язані.

– Це страшно, бо люди купують бутильовану воду, щоб готувати їжу дітям, щоб пити її некип’ячену, – веде мову Тетяна Василівна. – Поки що, з інерції, колишні вимоги «старими» великими виготівельниками дотримуються. Але це поки що. А от нові фірми, що виходять на цей ринок, можуть особливо не турбуватися. Адже їхню продукцію СанПіН не вважає за харчову…

«Про те, яку воду вони п’ють, одесити задумалися ще у 80­ті роки минулого століття»

Цікаво, що кіоски з продажу доочищеної питної води в Одесі з’явилися у 1989 році – вони були першими на території СРСР. У технології додаткового очищення водопровідної води застосовували вугільні фільтри й озонування або ультрафіолет. Набагато пізніше почали будувати бюветні комплекси. Вода в них – із підземних джерел. Вона проходить через механічний фільтр, зворотний осмос, озонування, змішування з вихідною водою. Тобто – підготовлена.

Що стосується хлорування водопровідної води, то в повну відмову від нього Тетяна Василівна не вірить. У 90% країн світу для знезаражування води централізованих систем водопостачання застосовують хлор і гіпохлорити (а це те ж хлоровмісні сполуки!). Основна причина – дешевизна. Проте слід зважати на досить істотну обставину. Хлор сьогодні дедалі більше виконує свою безпосередню функцію – окислювача численної органіки, наявної у природних водах. Тому після його застосування у воді з’являються хлоропохідні, досить токсичні сполуки. Вони­то й становлять небезпеку для здоров’я людини. Але це тема іншої розмови…