Майбутнє творить кожен із нас

Мабуть, немає людини на Одещині, яка б не чула про Героя України, Почесного громадянина Одеської області, директора ТОВ «Агрофірма «Маяк» Зінаїду ГРИШКО. Напередодні 80­річчя Одеської області ми вели бесіду саме про цю величну дату. Я попросила Зінаїду Михайлівну відповісти на кілька запитань.

– Зінаїдо Михайлівно, Ви навчалися у відомих людей та бачили добрий приклад для наслідування. Певно тому Вам передалася така життєва мудрість. Що Ви цінуєте в людях найбільше?

– Доля протягом усього життя дарує мені цікаві зустрічі з добрими людьми. А ціную я найбільше порядність, причому незалежно від освіти чи посади. Так, викладачі та наставники відіграли велику роль у моєму житті, зокрема професори І.С. Журавок, В.К. Чепур, Є.М. Агапова, І.С. Самойленко, вони не лише дали мені необхідні знання, а й прищепили любов до обраної професії. Завжди було з кого брати приклад – це Герої Соціалістичної Праці М.О. Посмітний, П.П. Ведута, В.П. Данілішин, Г.Г. Закливенець та багато інших гідних людей нашого та інших районів – М.Д. Шолар (Красноокнян­ський), Є.П. Дунський (Анань­євський), В.П. Білокінь (Кодим­ський).

– Нещодавно відбулася сесія обласної ради, на якій під час розгляду важливих питань було зрозуміло, що сьо­годні, незважаючи на труднощі, Одещина долає кризу. В цьому є внесок і вашого господарства. З чим Ви зустріли цей рік?

– На жаль, нині погодні умови не на нашому боці, але нам не звикати. Жоден рік за час мого головування у господарстві не був схожим на попередній. Проте ми налаштовані плідно працювати. Зараз ми готуємося до весняно­польових робіт – запаслися добривами та насінням, у повній готовності техніка.

Ми йдемо в ногу з часом, постійно працюємо над розвитком та вдосконаленням виробництва, зокрема реконструювали ферми, доїння корів повністю переведено на молокопровід. Суттєво оновлено парк сільгосптехніки. Підкреслю, що в новий рік ми увійшли з оптимістичним настроєм.

– Багато залежить від тих, хто трудиться поруч. Зви­чайно, про кожного з них довго розповідати, а от хто головна опора, соратник?

– Головна опора у житті – це мій чоловік Микола Васильович, без нього мені б не вдалося досягти таких висот. Взагалі всі працівники старанні, кожен на своєму місці, зокрема механізатори – Іван Малиш, Андрій Аратовський, Микола Мірошник, Олексій Шляпін, Михайло Молчанов, доярки – Олена Беспалая, Галина Булавенко.

– У Златоустовому Ви живете майже півстоліття, помітно, що вболіваєте за село, адже активно підтримуєте його соціальну сферу. Зокрема, у вас найкращий у районі Будинок культури, як Вам це вдається?

– Це справді так. Я люблю село і, звісно, увесь свій край. Ми не чекаємо допомоги, а покладаємо надію на власні сили. Багато вдалося зробити, доводиться вирішувати всі питання життєдіяльності громади. Свого часу газифікували важливі об’єкти, весь час провадимо необхідні ремонти, зокрема водогонів. Чимало зусиль було покладено на збереження дитячого оздоровчого табору «Чайка». Це коштувало нам чималих коштів. Але ми не дали зруйнувати табір. Проте цей єдиний оздоровчий заклад в районі і нині потребує модернізації, а для цього потрібні неабиякі фінанси. Але сподіваюся, що районна влада повернеться лицем до цього питання, адже це все для наших дітей.

Принагідно хочу привітати зі святом усіх земляків та журналістів, які поруч зі мною з перших днів моєї роботи на посаді керівника господарства, та побажати натхнення, адже розвиток нашого краю залежить від кожного з нас.

Наталія САМОЙЛЕНКО, власкор «Одеських вістей», Березівський район

Уроки Володимира Видобори

Я виховую своїх дітей за методикою Володимира Видобори.

Ви запитаєте, який стосунок до педагогіки має заслужений працівник сільського господарства, відзначений Зіркою Героя України за досягнення на хлібній ниві?

Так, у Видобори – одне з найкращих на Одещині сільгосппідприємств. Так, він співпрацює з провідними селекційними центрами у сфері рослинництва і тваринництва, дружить із професорами та академіками. Так, Видобора – член Ради сільгосптоваровиробників при Президентові України. Але до чого тут діти?

У тому­то і справа, що педагогіка від землі, від діда­прадіда наймудріша та найефективніша.

Років п’ять тому Володимир Деони­сович розповів мені маленький епізод зі свого життя. Гадаю, розповів не просто так.

Одного разу на вихідні син з невісткою з Одеси привезли до села онука. Для діда це свято. Поговориш перед сном про те про се – дізнаєшся про хлопчачі справах і турботи.

– А тепер давай разом вирішимо, що ми будемо робити завтра, – запропонував дід. – Оскільки вихідний, можна поспати довше, встанемо о пів на восьму, так?..

І далі Володимир Деонисович став розповідати дитині, як зранку вони разом будуть робити зарядку, умиватися. Потім – годувати собачку, підмітати двір, допомагати бабусі. День був розписаний до самого вечора.

Спробуйте. Таке ненав’язливе пла­нування перед сном дня майбутнього дає приголомшливі результати! Дитина стає зібраною, відповідальною, серйозною.

Мудрий Володимир Деонисович: гріш ціна усім твоїм досягненням, якщо не виховаєш покоління, яке продовжить справи праведні. А процес виховання – це не нотації… Якщо ви будете їхати до Старої Некрасівки, а село розташоване від Ізмаїла за чотири кілометри, замилуєтеся доглянутими деревами по обидва боки дороги і чистою смарагдовою травичкою. Ця краса – спільна справа місцевого підприємства і школярів зі Старої Некрасівки. Дорослі – працівники акціонерного товариства закритого типу «Свобода» – дали б лад усьому. Але треба ж виховувати підростаюче покоління. Не лекціями про любов до природи – спільним прибиранням території, коли дитина працює поруч із татом і мамою. Такий простий метод виховання застосовували наші пращури. А чи застосовуємо ми?

Про Володимира Деонисовича Видобору наш брат­журналіст писав багато. Але не полишає відчуття, що Героя України не почуто.

На зорі незалежності України багато досвідчених керівників сільгосппідприємств попереджали, що розпад великих підприємств із налагодженою, науково обґрунтованою технологією обробітку землі до добра не доведе. А Володимир Видобора діяв. У Старій Некрасівці зробили все можливе, щоб запобігти поділу землі та майна – створили АТЗТ. Завдяки цьому сьогодні вдається планувати на багато років уперед, спрямовувати зароблені кошти на модернізацію, на впровадження прогресивних технологій. Сюди, у зразкове господарство, привозять політиків найвищого рангу. Якби в Старій Некрасівці оформили стенд із фотографіями почесних гостей, що тут побували… Тут є що показати, що не поле – картинка. Дивіться – робіть висновки, послухайте Видобору – і почуйте цю мудру людину.

Антоніна БОНДАРЕВА, власкор «Одеських вістей», Ізмаїльський район

Понад сто всесоюзних рекордів

З іменного знака, встановленого на адміністративному будинку в тилу причалу № 14 Одеського морського торговельного порту, зірвано покривало. Немов завіса минулих днів. Микола Тимунь, чиє ім’я написане на меморіальній дошці й на честь якого названо причал, – це жива історія підприємства: знаменитий бригадир докерів, Герой Соціалістичної Праці, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора, Почесний працівник ММФ СРСР, заслужений працівник транспорту України!

…Відходять його колишні соратники. А новим поколінням молодих портовиків потрібен досвід майстра. Нехай техніка та вантажі зараз інші. Але таким якостям ниніш­нього старшого стивідора компанії «Новотех­термінал» М. Тимуня, як діловитість, відповідальність, уміння керувати людьми й домагатися успіху, сьогодні ще багато кому слід повчитися.

Професійність М. Тимуня підкріплена понад сотнею всесоюзних рекордів повантаження та вивантаження. Силами бригади відремонтовано за рік 593 залізничні вагони.

Прийшовши у порт 1963 року після служби в армії, він влаштувався вантажником на причал № 14 і більше не змінював місця роботи. 1971 року йому, як ентузіастові виробництва, довірили очолити бригаду № 208 із 14 чоловік. Незабаром працівники навчилися поратися з будь­якими видами портової техніки. Кожен із них переробляв за зміну понад 20 тонн мішкових вантажів, обробляв 116­кілограмові упаковки з кубинським цукром­сирцем.

1974 року у бригаді вже 115 докерів. Люди рівнялися на легендарних портових рекордсменів Артура Хенкіна та Андрія Петраша. Тим часом опанування перевалювання імпортних продовольчих вантажів і карбаміду, що йде на експорт, призводить до необхідності по­раціоналізаторськи підходити до питань зниження частки ручної праці. У бригаді впроваджено новаторські методи вантажоперевалювання та експериментальні технології. Виконання завдань сягало 150 – 155%. Винайдені в бригаді вантажозахватні пристрої скоро поширилися на всі порти СРСР і країн соцспівдружності. У 1975 році М. Тимунь виконав п’ятирічний план за 3 роки і 4 місяці.