Головною проблемою сьогоднішнього політичного життя в Україні є відсутність лідерів, яким готові повірити мільйони. Котел, як кажуть, кипить, і пара неминуче вирветься назовні, але якщо не буде людей, здатних конденсувати її в цілющу для країни вологу, відбудеться просто некерований вибух. Один із тих, хто претендує на роль такого лідера, — Арсеній Яценюк. Чи є у нього об’єктивні підстави для таких претензій — судити читачам.

— Останні кадрові зміни, зроблені президентом, — це посилення «сім’ї», вплив Росії? Ваша думка, як ви можете їх пояснити?

— Останні перестановки — це не що інше, як гра в політичні шахи за дошкою, за якою сидить один Янукович. Він сам з собою грає. Він переставляє якісь фігурки на цій дошці, і йому здається, що від їх перестановки, можливо, щось змінюється в країні. Він вважає, що робота президента — змінювати кадри, що заміна одного на іншого — це реальні реформи. Я не вважаю, що кадрові призначення впливають на хід історії. Хід історії зумовлений посадою президента Януковича і його конституційними повноваженнями. І кого б ким би він не призначив — це не скасовує його персональної відповідальності за долю країни. Це його люди, його команда. Це внутрішня боротьба однієї групи з другою, другої з третьою. Але це жодним чином не стосується долі країни і мільйонів українців. Якщо Янукович думає, що робота президента — це тільки кадрові призначення, то я його розчарую.

— Як ви вважаєте, Віктор Янукович побоюється свого так званого «стародонецького» оточення? Виникає відчуття, що він їх поступово відсікає, ставляться нові люди...

— Я не бачу там нікого з нових людей.

— Добре, давайте перейдемо до закону «Про вибори». Зараз говорять про те, що влада знову збирається міняти закон. Що ви в цьому випадку збираєтеся робити?

— Виграє в житті тільки той, хто є стратегом, а не тактиком. Я розумів, що це стратегічна перемога. Минуло 4 місяці, і тепер ті, хто критикував цей закон, стали його активно захищати. Хоча лише кілька місяців минуло. Ну, і Партія регіонів зрозуміла, що прийняття цього закону — не їхня перемога.

Якщо закон буде змінюватися — або рішенням КС, який повністю підконтрольний президенту Януковичу, або рішенням парламенту без опозиції, — то я можу чітко заявити: це делегітимізація виборчого процесу. Об’єднана опозиція ще два тижні тому зробила заяву, що ми категорично проти змін до цього закону. Ми робитимемо все, щоб закон не був змінений.

— Ви, всі разом, у рамках, наприклад Комітету опору диктатурі, це вже проговорювали?

— У нас дуже багато сценаріїв. Все залежить від того, яким чином будуть розвиватися події. Блокування не можна розглядати як єдиний інструмент впливу на парламент. Це тимчасовий захід, який може бути ефективним лише в тому разі, якщо в тебе є загальний план. А план, який складається тільки з однієї функції блокування, — це не план, це наперед програшна ситуація. Загальний план передбачає багато речей. Зокрема й допомогу наших західних партнерів.

— Ви готові до радикальних дій на вулицях?

— Важливо прийняти правильне рішення, як досягти результату й отримати перемогу. Перемога не передбачає тільки наступ. Нема такої війни, яка виграна тільки через наступ. Не буває! В будь-якій війні є оборонні заходи. Іноді треба відступати, іноді треба програти битву для того, щоб виграти війну. У мене нема лінійних відповідей, тому що лінійні відповіді доводять, як правило, до лінійних результатів. Тому я скажу, що ми будемо робити. Ви мене запитаєте: «А ми підемо на мітинг?» — так, звичайно підемо. «Ви будете блокувати парламент?» — звичайно, будемо блокувати парламент. «Будете йти як об’єднана опозиція?» — так, ми будемо йти як об’єднана опозиція. «А ви створите єдиний список мажоритарних кандидатів?» — звичайно, бо ми розуміємо, що це єдиний спосіб виграти виборчу кампанію. Адже ми розуміємо, що просто через протести можна підняти хвилю, а нам треба створити цунамі, яке знесе і дасть можливість побудувати нове. Для того, щоб КС не приймав рішення під диктовку Януковича. Можна скільки хочеш стояти, бунтувати біля КС. Це ніяк не впливає на рішення. Біля Печерського суду теж бунтували. Але він присудив Юлії Тимошенко сім років. Тому в нас буде результативний радикалізм.

— А якби там стояло 100 тисяч людей, під судом...

— Перед ним стояла одна людина. Це підсудна. А над нею був тільки герб України і рішення, яке виноситься іменем України. І це не залежить від кількості людей, які стоять на вулиці. Це зовсім інша історія. Люди на вулиці — це правильно, це політика. Але це не звільняє суддю від прийняття законного рішення.

— Зараз на ваших однопартійців чиниться тиск в Одесі, відбуваються маски-шоу на їхніх підприємствах. Це скрізь така ситуація чи тільки в Південній Пальмірі?

— Скрізь. Ви розумієте, це відповідь на питання: «Хто фінансує партію «Фронт змін»?» Влада розуміє, що ми за останні 2,5 року створили систему, яка самофінансується. А вона дуже живуча. Жодної точки, куди натиснути, і все. Але вони визначили точки і починають тиснути — починаючи від найбільших і закінчуючи найменшими. Складно робити політику без фінансування. Це правда. Я дійсно пишаюся тим, що нам вдалося створити партію, яка не є акціонерним товариством. Це досягнення в українській політичній системі. У нас нема того, що Яценюк десь взяв грошей і щомісяця роздає по всіх обласних, районних та інших штабах. Це реальне досягнення. Але ризики в тому, що вони починають тиснути людей, які підтримують партію, в регіонах, і це створює нам, звичайно, реальні проблеми.

— Як ви збираєтеся виходити з цієї ситуації?

— Вісім місяців нам ще треба простояти.

— А потім? Якщо ви проведете цих людей, цих бізнесменів, наприклад, у ВР, а потім на них почнуть тиснути, тиснути на їхні родини, щоб вони перейшли на бік влади, як ви зможете цьому протистояти?

— Якщо вони вистоять сьогодні ці вісім місяців, повірте мені, вони вистоять і далі. У цих людей є дуже чітка мотивація. Якби у наших партійців була мотивація тільки бізнесменів, то вони б уже давно перебігли. Але вони ж, чомусь, не перебігли. І чомусь із трьох тисяч місцевих депутатів ми вигнали з партії тільки близько 180. Ми ніде не створили більшість з ПР. Наші партійці — люди думаючі, це інтелігенція, лікарі, вчителі. Це і бізнесмени, які дають людям роботу, мають якийсь бізнес, які розуміють, як повинна працювати країна і якою вона повинна бути, тому що вони бували за кордоном і бачили, як це може бути. Вони розуміють, що їхати нікуди, вони хочуть жити в своїй країні й готові щось змінювати. Вони самі щось зробили для себе, потім почали робити для інших і готові зробити для країни. Бо розуміють: якщо вони щось зроблять для країни, значить, і для себе зроблять.

— «Фронт змін» на цих виборах в основному ставку робитиме на західні й центральні області? Як щодо сходу? Донецьк, Луганськ?

— Наведу приклад Краматорська. Свіжий приклад, коли кандидат від «Фронту змін» Володимир Ржавський виграв вибори до Краматорської міської ради на довиборах у мажоритарному окрузі. Тому перше — опозиція може перемагати не тільки в Києві чи у Львові, а й у Донецьку, і в Луганську. Друге — формат, який буде на виборах, — це біполярність, фактично двоідеологічна система: ті, хто з владою, й ті, хто з опозицією. І третє, — виходячи з того, яке ставлення до влади в тих регіонах, які зробили цю владу владою, в опозиції є дуже великі шанси виграти вибори і на східній Україні. Єдиний ризик — це контроль над комісіями і фальсифікації, до яких вдасться ПР. Ми це розуміємо, ми це знаємо. І ми готові з цим боротися. Щодо того, чи буде опозиція сконцентрована тільки на якихось окремих округах, є базові регіони опозиції, це абсолютно природно. Однак якщо ми говоримо про перемогу країни загалом, то це означає, що опозиція повинна бути представлена по всій країні. І я ніколи в жодному разі не дозволю ПР вважати Донецьк і Луганськ своєю вотчиною. Я думаю, що виборець на цих виборах їм розповість, хто в домі хазяїн.

— Зараз є дві моделі висловлення протестів суспільством: арабські революції і Росія. У першому випадку вулиці домоглися повалення уряду. Який варіант ви вважаєте оптимальним для України?

— У Єгипті відбулася революція, але чи відбулися там зміни? Ні. Тепер давайте подивимося, що в Лівії. Справді, процес пішов. Каддафі нема. У мене є тоді друге запитання: «а хто є?». Тому головне, щоб процес трансформації не перейшов потім у процес деградації. Дуже важливо, щоб зміни, які відбуваються у країні, супроводжувалися не просто тисячами людей, а ще десятками людей, які розуміють, що робити наступного дня після взяття влади. Моя думка, що найпростіше завдання — взяти владу. Найскладніше — її втримати. Її втримують теж двома способами. У демократичній державі — реформами, змінами в країні й таким чином можливістю виграти наступні президентські та парламентські вибори. У тоталітарній державі — заміною міністра оборони на Саламатіна або бронетанковими військами в місті. Тому режим знищує тих, хто є носіями: або через всмоктування усередину, чи то через знищення. Для нашої країни важлива така група носіїв. Ті, хто справді знає, що зробити, й зможе це зробити. Я думаю, що перемога опозиції лежить у цій площині.

— У вас, в опозиції, це вийде? Бо у тій же Західній Україні у вас буде така рубка між собою... Ви ж в одному електоральному полі там...

— Між нами рубки не буде, ми робимо єдиний мажоритарний список. Ми розуміємо, що якщо між нами буде рубка, то виграє кандидат від влади. Приклад останніх виборів. Житомирська обласна рада, минулий тиждень, — 2 партії висунули єдиного кандидата: «Фронт змін» і «Батьківщина». Влада, ПР із комуністами, висунули свого кандидата. Кандидат від «Фронту змін», який підтримувався «Батьківщиною», набрав 43%. Ось конкретний результат. Це при тому, що одна з опозиційних партій не йшла разом з нами, а так би ми отримали далеко за 50%. Але це вже не впливає. Там немає 2-го, 3-го або 10-го місця. Є тільки перше. І це представник об’єднаної опозиції.