6 березня відбудеться звітно-виборча конференція Одеської регіональної організації Національної спіііш журналістів Україна

КОРОТКІ ТЕЗИ ВИСТУПУ НА КОНФЕРЕНЦІЇ

Я у пресі все життя. До Одеси лриТхйв після закінчеїтМ факультету журналістики Львівського університету у 1974 року. За спиною у мене не дуже багато видань: «Чорноморська комуна» — нині «Чорноморські новини», «Земля і люди», яка проіснувала недовго, «іОдеські вісті», знову «Чорноморка» і «Прес-кур'єр». Я пам'ятаю багато конференщй, і цьогорічна, очевидно, не буде чимось особливим відрізнятися. Та все ж це важлива подія для журналістів Одеіщіии, і хотілося б поговорити про найголовніше.

Сьогодні причетними до журналістики вважають себе всі, хто тільки хоче. Благо, заснувати газету може кожен, і без проблем. Посаду придумати теж уміють: той — шеф-редактор, інший — топ-менеджер, третій — засновник-видавець... І перше, і друге цілком нормальні явища за умови, що всі ті засновники, редактори, менеджери і т.д. не претендують називатися журналістами.

Сьогодні все заполітизоване, поділене на «Команди», на «своїх» і «чужих». За цих умов дуже важливо, мені здається, зрозуміти, що журналіст — не політик. Я б сказав, він не має права бути політиком. Так, він висвітлює політичні події, може висловлювати свої погляди,признаватися в політичних уподобаннях, але факт, подія, правда для нього понад усе! Це треба відстоювати кожного разу перед усіма — редактором, засновником, читачами.

Розумію, що завдання не з простих. Сьогодні редакторські посади в комунальних газетах віднесені до номенклатури тієї політичної сили, яка перемогла, часто їх ділять між союзниками за квотами. Особливо не позаздриш тим колегам, які працюють у партійних виданнях, де запроваджено дисципліну значно суворішу, ніж було за комуністів. Але журналіст мусить відстоювати своє право на правду, не може, не повинен дозволяти знущатися над собою. Інакше давайте не говорити про журналістику...

Влада часто хоче зробити журналістів різновидом чиновництва і перекласти на нас відповідальність за те, що творить сама. Для цього інколи знаходить дотації редакціям, приманює можливістю одержати пенсію державного службовця. Звичайно, ми живемо у матеріальному світі, і я не закликаю когось відмовитися від передбачених законами України пільг. Але маємо усвідомити, що матеріальні блага від держави, від громади — то не подачка від чиновника. Тому мусимо заявити відверто, що журналіст — не слуга влади! Ми — посередники між владою, яка може бути лише поганою або ще гіршою, і народом, який є один у країні і іншого бути не може.

Спілка журналістів є сьогодні єдиною організацією, яка реально захищає професійну і творчу свободу працівників усіх засобів масової інформації. Захищає безкорисливо, бо на відміну від різних політичних формувань не має намірів прибрати до своїх рук чи піднести комусь в подарунок якусь газету, теле- чи радіокомпанію. Кажу про Спілку загалом, і в тому числі про Одеську регіональну організацію, яка завжди першою відгукується на проблеми журналістів і стає на їх захист, А захищати журналістів сьогодні часто треба і від чиновників, і від політиків, і від силових структур, і від олігархів, і від засновників чи редакторів. Можливості для допомоги, на жаль, не дуже великі. Але не можна опускати рук, бо ми — журналісти, ми — професіонали.