Сторінки біографії

У Кодимському районі 26 населених пунктів, в тому числі місто Кодима – районний центр і селище міського типу Слобідка. За офіційними даними населення району складає 34,6 тис. чоловік, в тому числі 25 тисяч живе у селах. Край багатонаціональний. Українців переважна більшість – понад 90%. Близько 5% – росіяни, 3% – молдавани, 2% – представники інших національностей. Тут тісно переплелися культури, звичаї, обряди народів, що додає району самобутності та колоритності.

Район займає територію 84,8 тис. гектарів, розташований на крайньому північному заході Одеської області. Межує з Балтським, Котовським районами нашої області, з Молдовою та Вінничиною.

Кліматичні умови сприятливі для розвитку сільського гос­подарства. Тому в економіці переважає сільгоспвиробництво. Район має багаті чорноземи, сільськогосподарські угіддя займають понад 60 тисяч гектарів, є сіножаті, пасовища і перелоги.

Природні родовища можуть бути привабливими для інвесторів – родовища будівельного піску, а також піску для силікатної цегли, сировини для грубої кераміки. Є і сировинна база для виробництва цементу, вапна, будівельних блоків, каменю­вапняку, виробів із дерева, мінеральна вода.

Навколишні ліси (площа лісового фонду складає 16,5 тис. гектарів) багаті на тваринний світ, цінні породи дерев: дуб, граб, ясен, липа, в’яз. Є 7 малих річок, 45 струмків та понад 50 ставків (площею 184 гектари).

Залізничне сполучення дає змогу вирішувати багато соціально­економічних завдань.

У районі функціонує 6 дошкільних, 2 позашкільних, 10 загально­освітніх закладів І – ІІІ ступенів, 3 загальноосвітніх школи І­ІІ ступеня, 8 навчально­виховних комплексів «Загальноосвітня школа – дошкільний навчальний заклад», школа­ліцей, Кодимське професійно­технічне аграрне училище.

Медична допомога населенню надається районною лікарнею цілодобово всіма її структурними підрозділами. У селах працюють сільські амбулаторії та фельдшерсько­акушерські пункти.

Новим напрямом сфери культури району є розвиток зеленого туризму. Туристи мають змогу ознайомитися з автентичними садибами, музеями, народними промислами та ремеслами.

Історико­культурне надбання краю зберігається у народній скарбниці – районному краєзнавчому музеї.

Голова райдержадміністрації Святослав ОГІНСЬКИЙ: «Дорогу здолає той, хто йде»

– З оптимізмом дивлюся у завтрашній день. Завданням нинішнього року район обрав зміцнення позицій та поглиблення позитивних змін. Головним вектором бюджетної політики є збільшення питомої ваги бюджету розвитку, а не споживання. Адже позитивні зрушення у виробничій сфері можливі тільки за умови широкого залучення інвестицій в економіку району. Цей напрям і став основним. І незважаючи на труднощі, вдалося досягти успіхів. Минулого року розпочато впровадження інвестпроекту «Виробництво концентрованих фруктових соків» на базі колишнього консервного заводу. ЗАТ «Соковий завод «Кодимський» реалізував за неповний рік промислової продукції на 11 мільйонів гривень. Нинішнього року цей показник планується збільшити до 20 мільйонів гривень. Розроблено також інвестиційний проект «Будівництво елеватора смт Слобідка», який впроваджуватиметься товариством «Агро­Інвест». Результат? Інвестиції зросли порівняно з 2011 роком утричі.

Стратегічною галуззю для району залишається сільське господарство. Сільгосптоваровиробники з року в рік досягають високих показників, завдячуючи відмінній організації праці, запровадженню новітніх технологій, оновленню техніки. Валовий збір зернових культур минулого року становив 98794 тонни, що на 13% більше від 2010­го.

На жаль, сьогодні в агропромисловому комплексі є цілий ряд серйозних проблем. Зокрема, занепокоєння викликає тенденція до зменшення поголів’я ве­ликої рогатої худоби як у господарст­вах району, так і в приватному секторі. Основними причинами такої ситуації є низькі закупівельні ціни на молоко та м’ясо, а також високозатратний механізм утримання тварин.

Проте, ми твердо впевнені, що дорогу здолає той, хто йде. Тому і спрямовуються зусилля директорів сільгосптовариств на те, щоб самотужки вивести тваринницьку галузь з депресивного стану. Для цього є основні складові – вміння досягати високих врожаїв, достатня кормова база, приміщення для утримання худоби. Потрібні тільки бажання та ініціатива.

Переконаний, міцні економічні підвали­ни району – запорука покращення ситуації у всіх сферах життя і успішного втілення проекту «Народний бюджет».

Голова районної ради Валерій МАНЬКОВСЬКИЙ: «За морем тепліше, та вдома світліше»

– Для кожного дорогим є той край, в якому народився, звідки вийшов у цей широкий, багатогранний світ. У кожного своя дорога. Моя ж привела мене після здобуття вищої освіти до рідного порогу. Тут я і розпочав свій трудовий шлях, пробуючи свої сили на освітянській ниві, у підприємництві. Обирався сільським головою на своїй батьківщині, у Крутих. І ніколи не шукав інших доріг у чужому краї. Як то кажуть, де народився, там і згодився.

Не перестаю захоплюватися красою Кодим­ського краю, його смарагдовими лісами, крутими схилами, барвистими луками, щедрими садками, родючими полями та працелюбними людьми. Ми не завжди помічаємо, якою природною красою обдарований наш край. А гості, які приїжджають до нас із інших країн, та навіть із інших міст України, не можуть намилуватися його чарівністю. На щастя, знаходяться люди, які не на словах, а на ділі впроваджують екологічну культуру в реальне життя. Серед них керівник екологічного гуртка районного Будинку школяра Наталія Малецька, котра разом з педагогами­організаторами і заступниками директорів шкіл з виховної роботи спрямовує екологічне виховання учнівської молоді району, бере безпосередню участь у різноманітних екологічних заходах.

А якою багатою, розмаїтою є наша культурна спадщина! Кожне село має свою історію, свої традиції, назагал українські, а водночас зі своїми, тільки їм притаманними особливостями. Наприклад, у Загніткові, Шершенцях позначився вплив молдавської культури. Це видно не тільки в обрядах, а навіть у мові. У місті разом з українською плідно розвивається єврейська культура. Це додає колориту, своєрідності народному мистецтву загалом. А що вже вміють у нашому краї берегти і примножувати культурну спадщину свого народу, то цьому є чимало свідчень. Насамперед це визнання наших колективів на різних рівнях, отримання ними призових місць. Сприяють розвитку аматорської творчості, відродженню фольклорної спадщини, художньо­естетичному вихованню учнівської молоді Народний фольклорний колектив «Витоки», вокально­інструментальний гурт «Діалог», Народний вокальний ансамбль «Джерела», інструментальний гурт «Консонанс­ретро», вокальний ансамбль педагогів Школи мистецтв «Мелодія», дитячий вокальний колектив «Дзвіночки», Народний хореографічний колектив «Юність», хор­ланка «Сербляночка» та інші.

У ювілейні дні Одещини особливо добрим словом згадуємо тих, хто розбудовував наш район, прокладав дороги, споруджував будинки, заводи і підприємства, хто був першопрохідцем у медицині чи освіті, сільському господарстві чи мистецтві. Їхні імена ми пам’ятаємо, їх пам’ятатимуть і нові покоління кодимчан, яким ми передамо естафету соціально­економічного розвитку краю.

БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ

За що я люблю свій рідний край

Світлана Біла, філолог, поетеса:

– Тут моя перша стежина до школи, тут моє перше кохання, перший дорослий світанок, тут відбулося моє становлення. Все моє свідоме життя пов’язане з Ко­димщиною, її заповзятими людьми.

Край наш багатий талантами. Є тут гончарі і столярі, ткалі і вишивальниці, знамениті хлібороби і бджолярі, майстри пензля і слова та багато інших талановитих людей.

Горджусь і тим, що моя мама Євгенія Семе­нівна Горячева тривалий час очолювала міську раду і разом з керівництвом району та жителями Кодими змінювала її обличчя. Осучаснювалися вулиці, будинки, будувалися соціально необхідні об’єкти. Тут моя мала батьківщина, яку я люблю всім серцем.

Олексій Скоков, ветеран військової служби:

– Мій край – це пе­редусім люди. Люди, з якими разом долаємо негаразди, разом йдемо до перемог. Наша земля дала світові видатних вчених, художників, генералів, заслужених працівників сільського господарства, освіти, культури. Серед них художник, академік Євген Столиця; професор Оде­ського політехнічного уні­верситету Леонід Ко­ло­мієць; академік Ака­демії транспорту Росії, Аерокосмічної Академії України Василь Русол, ім’я якого занесено у видання Американського Біографічного Інституту «П’ятьсот впливових лідерів»; письменник, етнограф, педагог, громадський діяч Анатолій Свидницький; генерали Анатолій Пушняков, Ярослав Смєшко та багато інших. Я пишаюся тим, що ці люди – мої земляки, що я називаюсь кодимчанином.

Зінаїда Вінницька, журналіст, м. Кодима:

– Ще на зорі моєї юності наша сім’я переїхала до Кодими за місцем роботи батька. Тоді Кодима була селищем, яке щойно починало розвиватися. Я стала свідком і учасницею його розквіту.

Колектив нашої редакції (який я згодом очолила) на шпальтах районки висвітлював досягнення у економічній та соціальній сферах, поширював передовий досвід, розповідав про здобутки культури, освітянської та медичної галузей, про працьовитих людей. Всі ці події настільки тісно переплелися з моїм життям, що я не уявляю себе поза громадою Кодимщини. Це моя рідна сторона. Ось за це я її люблю!

Микола Мрочко, головний агроном, с. Лисогірка:

– Кодимщину недарма називають північною перлиною Причорномор’я. Нею захоплюються не тільки корінні жителі, а й всі, хто пізнав її красу. У нас ошатні ліси, багата земля, щедрі садки та водні плеса. Основне завдання, яке стоїть перед трудівниками краю, – розумно розпорядитися всіма цими багатствами. Не можна бездумно тільки брати від природи, нічого не даючи взамін. Любити – означає піклуватись, захищати, берегти.

Віхи минувшини

 1920­1921 рр. Відкрилися школа, лікарня, пошта, сільбуд.

 1923 р. Організовано лікнеп для неписьменних.

 1927 р. Створено першу сільськогосподарську артіль «Громадська оранка».

 1928 р. Товариства спільного обробітку землі «Червоний стяг»

та «Зірка незаможника» об’єдналися у колгосп «Гігантський шлях».

 1929 р. Створено артіль «Комінтерн».

 1930 р. Кодима стала районним центром Молдавської РСР, створено колгосп «Комунар».

 1931 р. Почала виходити районна газета «Колгоспник Кодимщини».

 1932 р. Почала діяти повидловарка (згодом консервний завод).

 1934 р. Створено Кодимську МТС, споруджено Будинок культури

ім. Т.Г. Шевченка, відкрито лікарню на 50 ліжок.

 1938 р. Кодиму віднесено до розряду селищ міського типу.

 1979 Р. КОДИМА – МІСТО РАЙОННОГО ПІДПОРЯДКУВАННЯ.

Сьогодення: координати перетворень

 Відкрито КП «Кодимська аптека».

 Відкрив свої двері районний історико­краєзнавчий музей.

 Розпочалося виробництво концентрованих фруктових соків

ЗАТ «Соковий завод «Кодимський».

 Придбано для Центральної районної лікарні дихальний апарат, ларингоскоп,

електрокардіограф, пульсоксиметр і багато іншого обладнання.

 Виконано капітальні ремонти дитячих дошкільних закладів «Сонечко»

та «Гвоздика», діагностичного відділення Центральної районної лікарні,

комунальних доріг у селах Загнітків, Лабушне, Круті, смт Слобідка та в м. Кодимі.

 Впорядковано тротуари у м. Кодимі.

Йшов нелегкою стежкою

Семен Терентійович Бабчинський – ровесник Одеської області. Сьогодні з повним правом, разом з нею оглядаючи пройдений шлях, може впевнено сказати: «Ні, не бездарно літа минули»!

Семен Терентійович понад усе пишається тим, що він із діда­прадіда хліборобського роду. Для нього немає святішої професії на землі. Тому і присвятив понад тридцять літ нелегкій стезі сільського трударя. У його трудовій книжці один запис – комбайнер колгоспу імені Леніна.

І комбайнером був не абияким, а найкращим. Двічі його портрет виносився на обласну Дошку пошани, ну а на районній – був незмінним. У його нагородному списку є орден Слави III ступеня, Почесна грамота Міністерства сільського господарства, багато інших грамот і дипломів за звитяжну працю. Семен Бабчинський намолочував за сезон 9 тисяч тонн зерна. І в цьому високому результаті вгадувалася не так цифра сільськогосподарського виробництва, як його свята любов до хліборобської справи.

«Що добре для інших, те добре і для нас»

Віктор Прокопович Білоконь народився 1922 року в мальовничому селі Серби. Тут від школяра до Героя Соціалістичної Праці торував він життєві стежки, серед яких є і обпалені війною. У бою під Дніпропетровськом Віктор втратив ногу. А йому тоді ще й не виповнилося 19­ти.

Повернувся додому. Розпочав свою трудову біографію комірником. Потім став помічником головного бухгалтера, головним бухгалтером колгоспу. Цікавився економікою колгоспного виробництва. Пропонував тодішньому голові вихід зі складної ситуації – окультурювання землі. Той тільки й сказав: «Станеш головою, тоді і будеш окультурювати». І Білоконя було обрано головою правління колгоспу імені Леніна.

З окультурювання землі і розпочав свою діяль­ність на новій посаді. Розкорчовували чагарники, угноювали землю, впорядковували травопільну сівозміну, а на південних схилах села вперше заклали 35­гектарний яблуневий сад.

Майже 30 років хазяйнування Віктор Прокопович присвятив своєму рідному селу. За цей час приєдналися ще два колгоспи, і об’єднане господарство стало називатися «Прапор Леніна». Площа під садами й виноградниками розширилася до 620 гектарів. Колгосп неодноразово виходив переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання і був занесений на Всесоюзну Дошку пошани.

Держава високо оцінила діяльність Віктора Прокоповича Білоконя, нагородивши його трьома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, присвоївши йому звання Героя Соціалістичної Праці.

Розквітло село. Асфальтовані та бетоновані дороги, нові садиби, Будинок культури, дитячий садок, торговельний центр, меморіальний комплекс... Про себе Віктор Білоконь говорив: «На життя я дивлюся так: що добре для інших, те добре і для нас».

У нього було багато задумів. Але 1989 року загасла зоря Віктора Прокоповича. Його ім’я свято бережуть у пам’яті односельці. У музеї Сербівської школи є експозиція, присвячена Віктору Прокоповичу Білоконю – земляку, який залишив добрий слід на землі.

Душевна потреба

Микола Сорочан належить до категорії тих людей, які здатні безкорисливо творити добро. Можна сказати, що доброчинність і є генератором його життя.

Депутат Одеської обласної ради, директор ТОВ «Агро­фірма «Ко­дима», заслужений працівник сільського господарства Ук­раїни, голова районної ради керівників сільгосптовариств Микола Васильович Сорочан має репутацію доброго господаря, який відчуває тенденції нових наукових напрямів і вдало втілює їх у своєму господарстві. Але сьогодні відкриємо іншу сторінку його біографії.

Добро творити – людям служити. Цей вислів для нього став гаслом. Його доброчинність допомогла різним соціальним закладам, спортивним командам, районній лікарні. У полі зору і притулок для дітей, і стаціонарне відділення для тимчасового перебування людей похилого віку та пенсіоне­рів Кодимського терцентру, і школи, і церкви.

За власні кошти М.В. Сороча­на прокладено водопровід на проблемній території села Лисо­гірки.

Фінансову підтримку відчуває і творча інтелігенція району. За сприяння Сорочана видано поетичні збірки «Літератур­на Кодимщина», книжку про Кодиму, власні збірки багатьох авторів. Духовність – кри­терій людяності, – так вва­жає Микола Васильович. Тому жерт­вує кошти на відродження Хрестовоздвиженського храму в райцентрі. Доброчинність для нього є мірилом людських якостей.

Відкриває духовні криниці

Життєвий шлях отця Ге­оргія починався нелегко. Про свою віру змушений був здебільшого мовчати, а вступати до духовної семінарії по закінченні десятирічки поїхав таємно. Мама казала, що додому приходили «люди в цивільному» і запитували, де її син...

У 90­ті роки з прибуттям на службу отця Георгія (в миру Юрія Кушніра) кодимський Хрестовоздвиженський православний храм розпочав свою активну розбудову. Добудували нові приміщення, подбали про благоліпність. Це вдалося зробити на кошти парафіян та бла­годійника – депутата Оде­ської обласної ради Миколи Сорочана.

На території храму працюють недільна школа, церковна бібліотека з багатим вибором духовної літератури. Для парафіян організовуються паломництва по святих місцях України.

Багато уваги отець Георгій при­діляє справі милосердя. На свята у трапезній організовуються благодійні обіди, члени церковної громади відвідують хворих у районній лікарні. Особливо дбає церква про дітей, позбавлених батьківського піклування, які живуть у кодимському притулку «Буслик». А водночас новим змістом наповнилося громадське життя загалом. Тепер такі почуття, як любов до ближнього, милосердя, частіше проявляються в діях кодимчан.

Митрополит Одеський та Ізма­їльський Агафангел вручив отцю Георгію митру – головний убір, що є частиною богослужебного одягу та значною відзнакою для священика. А голова Одеської обласної ради Микола Пундик нагородив Почесною грамотою за багаторічну духовну, про­світницьку діяльність, активну громадянську позицію.

Місток із глибини століть

Народний фольклорний гурт «Витоки» Загнітківського Будинку культури у своєму репертуарі має низку обрядових композицій, які яскраво свідчать про спад­коємність поколінь. Можна сказати, що колектив про­кладає місток із глибини століть. Серед його відзнак – Диплом I ступеня управління освіти і науки Одеської обл­держ­адміністрації за перемогу в четвертому обласному конкурсі «Обряди та звичаї в традиціях Одещини», Диплом другого обласного фестивалю «Традиційні обряди мого села», гран­прі третього Всеукраїнського фестивалю дитячої творчості «Орелі». Колектив став учасником VII Міжнародного етнічного фестивалю «Країна мрій», є лауреатом третьої премії XII Всеукраїнського фестивалю «Червона рута».

Особливе задоволення учасники гурту отримують від пошукових експедицій, на основі яких створено альбом «Народні перлини».

Велика заслуга в тому, що колектив має надзвичайний успіх на теренах України, належить керівникам об’єднаного колективу Єфросинії Григорівні Сторож і Сергію Григоровичу Олійнику.

Підготувала Любов КУЗЬМЕНКО, власкор «Одеських вістей»