Як ми повідомляли, наприкінці травня у Білгороді­-Дністровському відбулося відкриття меморіальної дошки Почесному громадянинові міста, колишньому директорові хлібозаводу Пилипу Львовичу Колкеру. Її розмістили поруч із заводською прохідною, на сусідньому будинку. Депутат обласної ради Дмитро Лукич Барвіненко, який виступив на мітингу, підкреслив, що пам’ятний знак на честь беззмінного директора, який створив підприємство, слід було відкривати з належною повагою. Незабаром після події до редакції надійшов лист зі словами образи і обурення від 37 ветеранів заводу ТОВ «Білгород­-Дністровська паляниця».

У ньому говориться: «На відкриття меморіальної дошки прийшло багато ветеранів заводу, жителі міста, представники міської влади. Але який же був наш подив і обурення, коли ми побачили меморіальну дошку на брудній стіні приватної крамниці «Одеська булочна». Проведення мітингу відбулося не на заводській території, а на тісному тротуарі, уздовж курної дороги, переповненої великовантажним транспортом… Ніхто з влади не подумав навіть перекрити на цей час рух транспорту. Керівництво заводу взагалі проігнорувало захід. На мітинг не вийшли ні директор, ні працівники заводу, ніби взагалі не знали про нього. А вхід на завод був перекритий шлагбаумом. Ось таке вийшло увічнення пам’яті заслуженої людини нашого міста. Нас, ветеранів заводу, до глибини душі обурює поведінка міської влади, з мовчазної згоди якої все це відбувалося. Обурює також позиція сьогоднішнього керівництва заводу, якому, на нашу думку, взагалі чужі людські цінності. Ми вважаємо, що меморіальну дошку необхідно розмістити безпосередньо на території заводу, який будував наш директор».

На сьогодні звання Почесного громадянина міста присвоєно у Білгороді­-Дністровському п’ятнадцятьом громадянам. З великою повагою жителі міста і району ставляться до пам’яті Почесного громадянина міста Пилипа Львовича Колкера, депутата міськради протягом двадцяти років. Його шанують як професіонала і людину з великої літери, який спорудив Білгород­-Дністровський хлібозавод і відпрацював на ньому піввіку. Подібна меморіальна дошка стала першою, відкритою за клопотанням почесних громадян і ветеранів міста. Проте нове керівництво хлібозаводу не дозволило розмістити її безпосередньо на території підприємства.

Однією з головних заслуг Пилипа Львовича ветерани виробництва називають збереження його форми власності у важкі роки перебудови. Справді, серед 15 аналогічних харчових підприємств, що працювали на Одещині за радянського часу, таких залишалося лише чотири. Зокрема, Білгород­Дністровський хлібозавод. Але сьогодні і він став приватним підприємством. Після приватизації ветерани виробництва опинилися не при ділі. Вони стверджують:

«Жоден працівник заводу не одержав жодної копійки дивідендів, не тримав у руках акції. Таке траплялося на багатьох підприємствах країни. Але який гіркий осад залишився у наших ветеранів праці від такої «приватизації»! І це, на нашу думку, характеризує нинішніх господарів заводу не з найкращого боку!»

Ветерани хлібозаводу добре пам’ятають, скільки доброго зробив для них колишній директор. Ті, що особливо потребували, одержували квартири, споруджені у різні роки. Для робітників побудували гуртожиток на 90 місць, їдальню на 40 місць, пункт охорони здоров’я з обладнаними стоматологічним, гінекологічним, масажним, процедурним кабінетами. Пам’ятають, як працівникам і пенсіонерам завжди надавали допомогу у придбанні ліків. Пам’ятають, що для дітей заводських робітників не існувало черги у дитсадки, а старші діти щороку відпочивали у дитячих таборах. Вони досі пишаються своїм заводом, у послужному списку якого почесні перші місця у Всесоюзному змаганні хлібопекарської галузі Радянської держави, Грамоти Ради Міністрів України і ЦК Компартії України Перехідний червоний прапор Одеського об’єднання хлібопекарської промисловості. Вони люблять свій завод, на який для обміну передовим досвідом неодноразово приїздили іноземні делегації з Куби, Болгарії, Федеративної Республіки Німеччини та інших країн. Але сьогодні їхнє багаторічне заслужене минуле, як хлібопекарів, спробували відсунути за територію заводу.