Чи гадав Андрій Анікеєнко, випускник Одеської національної юридичної академії, що першого ж місяця по закінченні цього навчального закладу доведеться захищати себе, свою гідність від брутального нахабства, приниження з боку войовничих українофобів, котрі так активізувалися після ухвалення Верховною Радою так званого мовного закону, мати справу з правоохоронними органами?

Що ж сталося? Андрій завітав до редакції і розповів про ситуацію, у яку потрапив він зі своїм приятелем 19 липня.

— Ми поверталися з мітингу на захист української мови і по дорозі зайшли до магазину «Продукти», що на вулиці Жуковського, 7. Аби вгамувати спрагу, попросили у продавця продати пляшку пива й кока-коли. Щодо пива продавець відмовилася продавати, мовляв, відпускає цей продукт лише тим, кому сповнився 21 рік. Я зауважив, що, за законом, цей вік обмежується 18 роками. І приятель на підтвердження показав свій паспорт. «Нічого не знаю, таке розпорядження нашого керівництва», — відповіла господарка прилавку.

Я спробував спокійно пояснити, що це незаконно, явне самочинство. Говорив з жінкою українською мовою, якою найчастіше й послуговуюся. Просив дати нам книгу скарг, щоб записати цей інцидент й одержати відповідь керівництва щодо правомірності свого рішення.

Аж тут підходять до нас двоє чоловіків: один — середнього, другий — старшого віку. Старший почав питати, звідки ми і чому це в Одесі говоримо українською мовою, почав нас ображати. Я відповів, що не бажаю з ним розмовляти. І тут понесло далі цього чоловіка, посипалися чергові образи й відкриті погрози. «Одесса — русскій город, а ви самозванци, тут нікогда нє жілі і не будут жіть украінци», — волав чолов’яга. Називав нас западенцями-провокаторами. І ще вихвалявся такою «обізнаністю», що був, мовляв, у Польщі і там йому казали — української мови як такої нема, то діалект польської. «Єслі ви нє уберьотєсь, ми вас вишвирнєм отсюда», — перейшов до погроз і не лише усних. Сергій, мій товариш, спробував мирно вгамувати зухвалого кривдника, навіть показав паспорт, де чорним по білому значиться — місцем його народження і прописки є Одеса. До речі, і я одесит, а народився у сусідньому російськомовному Миколаєві. Та розлючений чоловік вихопив із рук Сергія паспорт і геть зім’яв листок прописки, вигукуючи, що це фальшивка, підробка.

Тут уже я не витерпів: як можна таке чинити, це ж паспорт! Попередив, буду скаржитися у міліцію. Але з чоловіка, мов з гуски вода, сказав, що сам колишній міліціонер, схопив мене ззаду за шию, притис до стіни і почав бити уже разом зі своїм приятелем, потім взявся виштовхувати мене на вулицю і водночас верещав, що ніколи не допустить, щоб у його місті розмовляли різні бандерівці українською.

Ми викликали міліцію. Приїхав «Беркут», і всіх нас повезли до Приморського райвідділу. Поки ми писали заяву, почули прізвище нашого кривдника — Жуков. Він ображався, бо привід у міліцію — для нього, бачте, ганьба, сам працював в органах, має табельну зброю і може сам себе захистити, пустити її у хід. І все це мовилося при свідках, працівниках міліції. Була присутня і мати Сергія.

Ми віддали заяву, вийшли з міліції, і тут до нас підійшли двоє незнайомих, запропонували мирно владнати конфлікт, а як компенсацію протягнули в руках 200 гривень. Звісно, ми на те не пішли. Натомість зняли побої від того «спілкування» з українофобами, запопадливими насаджувачами «руского міра» в нашому південному місті.

Знаю, для реагування на заяви громадян міліції надається термін десять днів. Та з великим подивом довідуємося про надоперативність міліції: вже наступного дня через електронні ЗМІ прочитали повідомлення прес-служби ГУ МВС України в Одеській області — й очам своїм не повірили: все поставлено з ніг на голову. Мовляв, приводом для конфлікту послужило не мовне питання, а відмова у продажу спиртного напою 18-річному одеситу. І що нібито ми вимагали від продавця говорити з нами державною мовою. А ті чоловіки, які вилили на нас стільки образ, вдалися до рукоприкладства, просто зробили нам невинні зауваження і просили залишити магазин. І не більше! Про зіпсований паспорт — ні слова. Щоправда, повідомлялося, що перевірка інциденту триває.

Уже з цієї прес-заяви ми відчули, що прореагують правоохоронні органи не на нашу користь. «Своїх», хоч і колишніх, не здаватимуть.

До речі, на місці інциденту побували журналісти із «Взгяда из Одессы», яким продавець сказала, що ми її не примушували говорити українською. Тим більше, вона її добре знає, сама з Одеської області.

Наше місто і підступи до нього цинічно рясніють плакатами, бігбордами про кончу потребу захисту «русского языка». Та назвіть-но хоч один випадок, де б її у нас так гнобили, утискували, поводилися з її носіями, як у згаданому інциденті? А от українська мова, українці у таких містах, як наша Одеса, справді потребують серйозного захисту від українофобів, котрі так розперезалися, втрачаючи часом людську подобу.

...Чи потрібні тут якісь коментарі?