До 199-річчя Тараса Шевченка в ОННБ ім. М. Горького відбулися традиційні Шевченківські читання. Вони мали ту особливість, що ключовими учасниками заходу були не скільки науковці, як представники переважно творчих професій: художники, скульптори, артисти. Вид їхньої діяльності в образній формі акумулював значний обсяг інформації про творчість та постать Тараса Шевченка. Серед слухачів — студенти Одеського аграрного університету, читачі бібліотеки.

Ведуча Тамара Кухарук представила учасників заходу. Це, зокрема, відомий скульптор, заслужений художник України Олексій Копйов, живописець, викладач ПНПУ ім. К. Д.Ушинського Світлана Крижевська, актор Одеської філармонії Лариса Хонич, краєзнавець і колекціонер Тарас Максим’юк, викладачі Одеського аграрного університету Олена Коваленко та Олена Ніколюк.

Читанням передувала невеличка концертна програма — сольний виступ лауреата міжнародного конкурсу 2011 року, нині дипломника Одеської національної музичної академії ім. А. В. Нежданової Павла Ровенка (клас професора Ніни Морозевич). У виконанні уродженця Великомихайлівського району прозвучали «Бандуристе, орле сизий», «За байраком байрак», пісня, присвячена героям Крут, та «Наливаймо, браття…». Гра і спів Павла зачарували глибиною і соковитістю баритонального голосу, багатством відтворених інтонацій, а також використанням різноманітних виражальних засобів гри на бандурі, технічною досконалістю. Молодий виконавець (що поєднує у собі народну музичну стихію та академічну довершеність співу), для більшості присутніх став справжнім відкриттям.

З вітальним словом до учасників звернулася генеральний директор ОННБ, заслужений працівник культури України Ольга Ботушанська. Вона відзначила, що тривалий час, особливо в умовах української бездержавності, постать Тараса Шевченка була своєрідною візиткою України в світі. Але й сьогодні, цитуючи нашого сучасного генія поетесу Ліну Костенко, Шевченко є для нас «совість і закон». Ольга Ботушанська подякувала всім учасникам читань за тривалу співпрацю з бібліотекою.

Про свій шлях до української мови та творчості Тараса Шевченка розповіла Лариса Хонич. Як особистість і художник слова вона формувалася переважно в лоні російської культури. За словами читця, в умовах тоді радянської школи поета представляли однобічно, як революціонера, і ставлення до нього було поверховим. Геній Шевченка їй відкрила повість російського письменника Костянтина Паустовського. Артистка продекламувала фрагмент літературної композиції про долю Тараса Григоровича, побудовану як на основі повісті російського прозаїка, так і щоденникових записах та прозі самого Шевченка. На мою думку, творчий стан, у якому перебуває Лариса Хонич, — це постійне наближення до глибшого розуміння національної природи феномену Шевченка, конкретизації фактів його драматичного життя. Виступ відомої артистки — приклад того, як можна заволодіти увагою слухача без наочності, винятково інтонаційним багатством та схвильованістю актора, розбудивши тим самим нашу уяву.

Інший чільний учасник читань Олексій Копйов є автором пам’ятників Тарасові Шевченку в Білгороді-Дністровському та Роздільній, а також барельєфного зображення для інтер’єру ОННБ. «У процесі роботи над скульптурним образом доводиться багато перечитувати про особу зображуваного, пройнятися його духом. Мені хотілося, — зазначив скульптор, — передати Шевченка не в традиційному радянському кліше як бунтаря, гнівного революціонера та борця з тиранією, а насамперед як митця, чия творчість йде з глибин його єства, створити ліричний образ. У моїй інтерпретації Шевченко поклав руку на серце і звертається до свого народу... Мій образ поета — сповідальний і світлий».

Під час читань присутні мали змогу оглянути невеличку камерну ретроспективу творів живописця Світлани Крижевської «Село на нашій Україні — неначе писанка село…», створених свого часу на пленерах по Шевченкових місцях, переважно на Чернігівщині. У цих краях були маєтки Тарнавських, Лизогубів, Кейкуатових, де гостював тоді молодий випускник Петербурзької академії. Там були створені першокласні портрети окремих представників згаданих дворянських родин. На окремих пейзажних полотнах Крижевської, написаних кілька десятиліть тому, ще можна бачити типові селянські оселі часів Тараса Шевченка. Світлана Григорівна зуміла донести молодіжній аудиторії і своє захоплення українською природою, нашим побутом і традиціями та особою Шевченка. Мистецтво її, водночас, має спонтанно-лінеарне та колористично-енергетичне вираження і проникнуте захоплюючою щирістю.

Ще одна змістовна виставка — Шевченкіана в листівках Тараса Максим’юка. Загальновідомо, що Тарас Шевченко в Одесі не бував, але його ім’я пов’язане з культурою міста. Шевченко, як зазначив Тарас Максим’юк, серед університетських міст України розглядав Одесу як одне із можливих місць свого постій­ного осідку після заслання. В Одесі свого часу жили і листувалися з опальним поетом Андрій Лизогуб і княжна Варвара Рєпніна, тут писалися і видавалися твори, присвячені Шевченку. Зокрема на виставці представлені ноти пісні «За сонцем хмаронька пливе» (музика М. Кропивницького), що видані в Одесі. У нашому місті Дмитро Крижанівський написав музику на безсмертні Шевченкові слова «Реве та стогне Дніпр широкий», який, по суті, є неофіційним національним гімном. Тут народився й перший музичний твір — «Полонез», створений на пам’ять про Тараса Григоровича і виданий у рік його смерті у вересні 1861-го, щоправда, в Москві, а за два десятиліття — і в Одесі.

Тарас Максим’юк ознайомив присутніх із першими двома томами «Шевченківської енциклопедії» — унікального минулорічного видання, яке передбачає в перспективі шість томів, і готується Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ з нагоди 200-ліття від дня наро­дження Великого Кобзаря. Зазначимо, що досі був надрукований лише словник Т. Г. Шевченка, хоча ідея видати енциклопедію з’явилася ще у 1960-ті у зв’язку з відзначенням 150-річчя нашого пророка. Однак тоді союзне керівництво не дозволило, бо, мовляв, ще не видана Пуш­кінська енциклопедія. З усією повагою до Пушкіна, і до нашого часу це видання так і не побачило світ. Серед авторів Шевченківської енциклопедії — і колишній завідувач редакційного відділу нашої бібліотеки Григорій Дем’янович Зленко, який написав для фундаментального видання 647 статей.

До Шевченківських читань у головному читальному залі розгорнуті книжкові виставки із фондів бібліотеки — «Весна в Україні починається Шевченком» та «Мистецькі обрії Т.Г. Шевченка».

І насамкінець хотілось б відзначити загальну атмосферу святкування дня народження українського генія. Історія давно визначила його місце і місію, українська інтелектуальна еліта ревно береже пам’ять про видатного поета і художника. Ставлення українських громадян до Шевченка — це своєрідний тест на духовну, культурну, моральну і національну зрілість. Згадані Шевченківські читання в національній книгозбірні (зрештою, як і минулорічні) відбулися за відсутності представників обласної влади (про міську навіть не йдеться). Можливо, це логіка новопо­свяченої номенклатури, яка усе робить з огляду на центральну владу (як відомо, цьогоріч президент України не покладав квітів до пам’ятника Шевченку). Нинішній владі нема що сказати про того, хто, ймовірно, констатував би її національну неповноцінність. Тож пам’ятник Шевченку в Одесі — зібраний, вольовий, сповнений протестних почуттів — цілком вписується в одеський контекст.

П.С. У день проведення Шевченківського заходу два читачі — брати-герострати — розгулювали бібліотекою і зухвало погрожували «снести памятник Шевченко в Одессе». На святе замахуються…

В. К.