4 липня одна за другою відбулися дві прес-конференції, де основною темою стала проблема життєзабезпечення людей із обмеженими фізичними можливостями та членів їхніх родин із-між переселенців із зони АТО.

Надані самі собі

Спочатку в ІА «Контекст-Причорно­мор’я» про ситуацію розповіли представники громадськості – президент ВГО «Європейська асоціація прав інвалідів» Олег Дрюма, волонтерка ініціативної групи одеситів Катерина Ножевникова, заступниця голови ВГО «Рада багатодітних родин України «Велика родина» Наталя Уварова.

На початок липня наша область – єдина, куди по гуманітарному коридору виїжджали інваліди та члени їхніх родин із Луганської та Донецької областей. Це близько 650 чоловік. 60 із них – візочники, 18 хворі на цукровий діабет і потребують ін’єкцій інсуліну. Серед переселенців понад 150 дітей (62 із них – віком до 6 років). Завдяки допомозі працівників ДСНС переселенців оперативно доставляють до санаторію на курорті «Куяльник» в Одесі або до санаторіїв, розташованих в смт Затока. Але далі всіма питаннями – харчування, забезпечення ліками та лікуванням, одягом і взуттям змушені займатися винятково волонтери.

У 26 родин, що приїхали, оселі зруйновані цілком. Люди зірвалися з насиджених місць, як то кажуть, у чому були, і повертатися їм, за великим рахунком, нікуди. Але державна машина подавання допомоги поки що розвертається надто повільно.

– 90 відсотків пенсій переселенців заблоковано, як і допомоги на дітей, – відзначив Олег Дрюма. – Санаторіям теж не перераховують кошти. Тому на «Куяльнику» вже звучали попередження, що годувати інвалідів і членів їхніх родин будуть тільки хлібом із чаєм. Довелося долучатися волонтерам і вирішувати посталу проблему. Поки що всі ці півтора місяці переселенці живуть винятково на пожертвування небайдужих і милосердних жителів області, які сприйняли лихо людей на сході як власне і дають гроші, збирають одяг і взуття, купують ліки. Спасибі їм за це величезне! Але кількість біженців зростає. Люди приїжджають групами і самостійно. Тому ми запропонували ухвалити програму з підтримки переселенців. На харчування, проживання та оздоровлення тих людей, які вже приїхали до нашої області, на місяць необхідно 3 мільйони 390 тисяч гривень. Як я вже сказав, люди прибувають далі. Ніхто з нас не знає, як довго їм доведеться перебувати поза рідним домом. І на самому тільки ентузіазмі допомогти їм вижити не вдасться.

Перелік проблем продовжили Наталя Уварова і Катерина Ножевникова. Так, серед прибульців є мама із тримісячним малям, є люди з направленнями до стаціонарів лікувальних установ Донецької та Луганської областей, якими вони не встигнули скористатися. У нашій області є аналогічні відділення в лікарнях, але постає питання: хто оплатить лікування? Відповідно до Бюджетного кодексу, лікування іногородніх можливе тільки на госпрозрахунковій основі. Є серед переселенців і ті, хто щойно оформив інвалідність і потребує проходження курсу реабілітації, щоб захворювання не прогресувало. Є хворі на гепатит С та епілепсію. Ліки для лікування їх коштують тисячі гривень. Немає коштів також на придбання інсуліну. Крім того, санаторії, де живуть люди, не обладнані холодильниками, придатними для зберігання цих ліків, досить чутливих до температури довкілля.

Уже сьогодні потрібно думати про місця в дитячих садках і школах, куди підуть діти на час вимушеного переселення батьків. Про працевлаштування, бодай часткове, тих, хто може та хоче працювати.

У межах можливого

Обговорення ситуації, в якій опинилися люди, змушені поквапом полишити свої домівки в Луганській та Донецькій областях, тривало й на прес-конференції начальника управління комунікацій із громадськістю облдержадміністрації Ірини П’янкової.

Ірина Григорівна озвучила дуже важливу інформацію: держава справді поки що не встигає за потребами переселенців. Основні турботи, у межах своїх повноважень, бере на себе регіон. Так, за домовленістю з губернатором і керівництвом управління охорони здоров’я, переселенців, розміщених у Сергіївці, в разі потреби госпіталізуватимуть до Білгород-Дністровської ЦРЛ, тих, що перебувають на «Куяльнику», – до обласної клінічної лікарні. Що стосується викликів лікаря додому, то вони здійснюватимуться як у всіх жителів області – через поліклініки, розташовані поблизу, з оформленням тимчасових медичних карток.

Працівники центрів зайнятості (обласного, міського, районних) розпочали зустрічі з переселенцями. Якщо у них є паспорти і трудові книжки, люди можуть або одержати статус безробітного (цим правом уже скористалися понад 30 чоловік), або зайнятися пошуком роботи (працевлаштувалися 17 осіб).

Від переселенців надходять прохання допомогти у придбанні житла. Тому зараз провадиться аналіз незайнятого житлового фонду і визначаються варіанти подання їм допомоги в цьому.

Ірина П’янкова повідомила про переговори, проведені керівництвом області із власниками санаторіїв, де базуються переселенці. Їм нагадали, що кошти з державного бюджету не завжди перераховувалися вчасно, зокрема за путівки. Тому не можна виставляти ультиматуми й переставати годувати людей тільки тому, що ще не надійшли належні кошти. Втім, уже йдеться про чималі суми: за харчування переселенців із Криму санаторію на Куяльнику винні близько 12 мільйонів, переселенців із Луганської й Донецької областей – 3 мільйони гривень.

Слухаючи учасників обох прес-конференцій, не могла спекатися чуття ірреальності всього, що діється. З одного боку, звичайні жителі нашої області півтора місяці знаходять у своїх зарплатах, пенсіях і заощадженнях, у своєму гардеробі і продуктових запасах частки, які вони з готовністю віддають людям, змушеним втікати від війни. Людям, яким і в мирний час через їхню інвалідність і бідність було несолодко. З іншого боку, держава, зобов’язана бути гарантом дотримання права на життя своїх громадян, геть ігнорує цю свою роль. Так, можна посилатися на неповороткість державної машини перерахування з однієї області до іншої пенсій, допомог, коштів на придбання ліків. Але навіть така обставина не дає права полишати людей напризволяще. А саме це й діється з переселенцями з Луганської та Донецької областей.

Гадаю, мав рацію один із політологів, який сказав, що чимало нинішніх керівників країни іще не зрозуміли, що вони вже не опозиція, а влада. І тому вирішувати щось мусять не на основі своїх симпатій або несимпатій до так званих правильних і неправильних регіонів, а виходячи з того, що вони, як влада, одержали кредит довіри громадян України і повинні його відпрацьовувати. Якщо хочуть, звичайно, щоб цей кредит довіри був довгостроковим.