Удача будь-якого народу — це певна константа, що залишається такою протягом тисячоліть. Якщо ти бажаєш дізнатись, якою буде твоя майбутня дружина, подивись на її матір — так каже народна мудрість. Якщо ти бажаєш з’ясувати психологічний портрет солдатів ворожої армії, згадай, якими були батьки і діди цих солдатів. Засадничі речі добре бачаться здалеку.

Отже, йде війна. Гинуть кращі представники нашого народу, гинуть ті, хто, не чекаючи мобілізації, добровільно пішов у діючу армію України, що вже кілька місяців веде неперервні й важкі бої на сході нашої країни (я не схильний якось інакше сприймати події на сході, попри заспокійливі та оптимістичні повідомлення наших засобів масової інформації). Ті, хто планує з боку ворога стратегію всіх військових операцій, хто забезпечує їх зброєю всіх вагових категорій, прийнятих на озброєння сучасною російською армією, хто забезпечує оперативне керівництво всіма військовими операціями безпосередньо на полі бою, хто забезпечує проведення цих операцій не лише керівними офіцерськими кадрами, але й професійними виконавцями середньої ланки (саме останні керують танками, бронетранспортерами, установками залпового вогню, ракетними комплексами, мінують і знищують інфраструктуру сходу нашої країни), — чиїх батьків і дідів ці діти й онуки? А ті з місцевих мешканців, що надають певну масовість всім військовим операціям ворога на сході, — вони чиї нащадки?

Візьмемо за точку відліку Другу світову війну. Військовий конфлікт між Німеччиною і Росією був неминучим. Німецький третій райх і Російська радянська імперія в однаковій мірі претендували на контроль над усім світом. Перші — під гаслом захисту арійської раси, другі — під гаслом світової революції. Крайній націоналізм і крайній інтернаціоналізм взаємно виключали одне одного. У світі мало залишитися щось одне. Німці напали першими. Маючи у п’ять—сім разів менше військової техніки всіх ґатунків (танки, літаки, артилерія), взагалі не маючи цілих класів найсучаснішого на той час озброєння (важкі танки, літаки-бомбардувальники далекої дії), маючи майже вдвічі менше солдатів та офіцерів, німецька армія посунула на Схід Європи. У перші місяці війни німецькі війська просувалися вперед рівно настільки, наскільки витримували техніка і солдати — десятки кілометрів на добу. До кінця сорок першого року практично вся кадрова російська армія була в німецькому полоні, а це десь чотири мільйони осіб. Разом за всі роки війни до німецького полону потрапило близько 5760000 осіб. Чому так сталося? У кожного народу були свої причини. Українці не бажали воювати за російську імперію, пам’ятаючи геноцид, що тривав проти них практично з кінця 1918 року. Росіяни — через безпорадність перед переважаючими якостями німецьких солдатів та офіцерів, їхніми вмотивованістю, дисцип-ліною, вишколом, професіоналізмом, освітою і культурою, що більше ніж компенсували нестачу військового спорядження.

Що почалося далі? Далі почався масовий вступ військовополонених і населення окупованих німцями територій до лав німецьких збройних сил. На співпрацю з німцями зголосилися представники всіх народів Радянського Союзу, включно з євреями, але за абсолютними цифрами перше місце, безумовно, належало російському народові. Їх найбільше військове формування називалося Військові сили конгресу визволення народів Росії — так звані власівці. На травень 1945 року це формування налічувало 128000 осіб і складалося з однієї армії, трьох корпусів, восьми дивізій, восьми бригад, 52 полків і 150 батальйонів. Незалежно від цієї військової частини у 1942 — 1945 роках у складі Вермахту діяла Російська визвольна армія Вермахту. Ця армія складалася із 12 охоронних корпусів (карателів), 13 дивізій, 30 бригад. До складу військ СС входили ще вісім дивізій, сформованих з росіян — переважно з донських козаків і частково кубанських (6 дивізій).

Безумовно, всі ці військові формування на 100% не складалися лише з росіян. По-перше, керівний склад більшості великих формувань був німецький, по-друге, серед рядового складу невеликий відсоток становили представники абсолютно всіх народів Радянського Союзу. Більшість з них мали і власні великі військові формування на рівні дивізії, але і там серед рядового складу невеликий відсоток складали росіяни, а серед керівного складу переважали німці. І без згадки про військові формування менші за дивізійний рівень наведений список військових формувань є вражаючим, хоча загальну кількість вояків у складі зазначених формувань важко підрахувати, оскільки ці формування часто міняли свої назви, структуру і підпорядкування, створювалися і зникали у різні часові проміжки.

Цей список свідчить, що росіяни легко переорієнтувалися на очевидно сильного гравця і масово ставали на його бік, попри всякі ідеологічні забобони. Чи ро-сіяни служили німцям вірою і правдою? Так — поки перевага німців була незаперечною. Ні — коли їх поразка стала очевидною. У кінці війни Військові сили конгресу визволення народів Росії під керівництвом генерала Власова — найбільше російське військове формування під проводом німців — перейшли на бік радянської армії, збройно виступивши проти німців (Прага). Сталося те, про що весь час попереджав своїх генералів Адольф Гітлер. Чи всі військові формування, створені на окупованих німцями територіях, вели себе подібним чином? Ні. Наприклад, вояки єдиної створеної українцями дивізії СС «Галичина» билися на боці німців практично до останнього дня Другої світової війни. Відступ з бойових позицій у напрямку території, вже окупованої англо-американськими військами, фронтові частини дивізії почали лише о 6.00 8 травня 1945 року. На австрійській землі на місцях останніх боїв Другої світової війни на місцевих цвинтарях залишилися сотні могил вояків дивізії. Ці могили і досі дбайливо доглядаються місцевою владою. Отже, перший висновок щодо російських солдатів: це дуже ненадійні люди.

Друге, що кидається у вічі при аналізі списку ро-сійських військових формувань, — це велика їх кількість: тринадцять під назвою «охоронні корпуси». Головна мета цих військових формувань — утримування в покорі населення окупованих територій. Так, у рейхскомісаріаті «Москва» був проведений «успішний» експеримент із керування автономною територією, заселеною переважно росіянами (Лепельський округ Брянської області: 8 районів — 581000 мешканців). Цей автономний округ віддали під контроль військових формувань Російської визвольної армії загальною чисельністю 20000 осіб. У результаті цього контролю було спалено 24 села і знищено близько 10000 місцевих мешканців. Останній керівник цього автономного

округу Б.С. Каменський, згодом генерал-майор військ СС, очолив 29-у гренадерську дивізію військ СС «РОНА», сформовану переважно з росіян. Ця дивізія брала участь у придушенні Варшавського повстання у 1944 році і «прославилася» безпрецедентною жорстокістю, за що її командир і був розстріляний самими німцями. Лише один з полків цієї дивізії (полк Фролова) знищив від 5 до 10 тисяч варшав’ян. Російські військові формування брали участь у бойових діях і на Західному фронті. Зокрема, це була 136-а дивізія особливого призначення зі складу Російської визвольної армії. Після того, як вояки цієї дивізії, що мали досвід бо-йових дій проти партизанів Білорусії, здійснили «зачистку» території Західного фронту, де висадився повітряний англо-американський десант, внаслідок чого цей десант був знищений, англійці й американці перестали брати солдатів цієї дивізії в полон, надаючи перевагу їх розстрілу на місці. Отже, другий висновок щодо росіян із зброєю в руках: вони — надзвичайно жорстокі.

Останнім часом стало широко відомо про поведінку радянських солдатів на окупованих територіях Німеччини відразу після поразки рейху у Другій світовій війні. Саме росіяни становили більшість цих солдатів. А недавній досвід російсько-чеченської війни хіба не свідчить про те ж саме? Викрадення людей, знищення їх без суду і слідства, тортури, зґвалтування, мародерство... А цілеспрямоване нищення інфраструктури Східної України, а вся палітра провокацій, десятиліттями напрацьована ФСБ Росії, спрямованих проти місцевого населення сходу і наших військ? Третій висновок щодо росіян є підсиленням першого: росіяни — це підступні люди. Вірніше, такими є їхні лідери, яких підтримує мало не 90% населення Росії. І чим підступніше поводяться ці лідери, тим масовішою є їх підтримка.

Чи все так погано щодо росіян? Думаю, ні. У лавах УПА, крім українців, воювали і росіяни. Ну, не зовсім росіяни, а донські, кубанські та інші козаки. Було їх до 3000 осіб. Дуже прикро, що на сході України нащадки цих козаків цілими військовими формуваннями пере-йшли на нашу територію і намагаються знищити дух свободи, що набирає сили на теренах нашої Батьківщини. Я думаю, що саме козаки є перспективним напрямком нашої контрпропаганди. Саме вони могли б, повернувшись врешті-решт додому, пробудити і там почуття власної гідності, свободи і відповідальності за себе та за свою країну.

Звернімо увагу, що натепер зона антитерористичної операції скоротилася до порівняно невеликого регіону, де доля росіян серед місцевих мешканців становить не менше половини населення. Це дозволяє припустити, що наші громадяни, які створюють масовку у російсько-українській війні на боці ворога, — це переважно росіяни, але не козацького коріння. Єдиним зрозумілим аргументом для них є сила. Малоосвіченій людині важко зрозуміти, що таке справедливість, але легко зрозуміти, що таке сила. То будьмо сильними, підкріпімо справедливість нашої справи нашою силою. З нами цивілізований світ, у нас нарешті з’явилась надія на цивілізоване майбутнє. Слава українській нації і смерть її ворогам!

м. Одеса.