Під Верховною Радою, як у колишні часи, збираються багатолюдні і не завжди мирні демонстрації. Громадяни вимагають все на світі, але разом з протестом або з підтримкою конкретних законопроектів на плакатах дедалі частіше з’являється слово «люстрація».

Люстрація — справа звична

Не йдучи в глиб століть, не уточнюючи поняття «люстрація», хочу зауважити, що процеси морального очищення влади звичні для країн, які переживають революції або докорінну ломку режиму. При цьому уявлення про мораль можуть бути найрізноманітнішими. Більшовики, як відомо, в 20-і та 30-і роки минулого століття регулярно проводили чистки — як у власній партії, так і в державному апараті. Те ж саме робили і німецькі нацисти.

Після Другої світової війни денацифікація (процес морального очищення органів влади від осіб, які співпрацювали з нацистами) торкнулася, крім Німеччини, всіх країни Західної Європи, звільнених від окупації. А після початку «холодної війни» подібний процес (звільнення від комуністів, які проникли в державний апарат США) пройшов і за океаном.

У Східній Європі та СРСР процес очищення від морально чужих мав варварський характер і супроводжувався по-літичними репресіями. Але повною катастрофою став процес оновлення влади в азіатських «комуністичних» країнах. Культурна революція Мао і червоні кхмери Пол Пота не очищали, а зачищали державний апарат разом з народом.

Після розпаду соціалістичного табору в країнах Східної Європи, включаючи країни Балтії, почався процес декомунізації. Він проходив з різною інтенсивністю, і скрізь, за винятком Болгарії, вдалося домогтися прийняття спеціальних законів, що обмежують доступ чиновників високого рангу і працівників спецслужб комуністичного режиму до заняття посад у державному апараті, в судових органах, у сфері освіти та державних ЗМІ.

Люстрацію і пов’язані з нею заборони на професії часто намагалися використовувати у виборчих кампаніях і як інструмент політичної помсти, але, як показав двадцятирічний досвід, у більшості випадків моральне очищення влади давало великий ефект. Разом з «більшовиками за професією» віджилий режим відходив у минуле і не давав рецидивів.

На початку 1990-х спроби провести люстрацію були і в таких, як Росія та Україна. Але законопроекти Галини Старовойтової або Левка Лук’яненка не знаходили і не могли знайти підтримку в законодавчих органах, переповнених комуністами і чекістами. А після того, як владу захопила Луб’янка, говорити про моральне очищення у сусідів не доводиться взагалі.

В Україні, однак, двічі — після революції 2004 року і після нинішньої революції — намагалися й намагаються провести люстрацію за східноєвропейським зразком. Нема сенсу перераховувати подані відтоді законопроекти, але варто згадати, що тричі (1991, 2004 і в 2014 роках) змінювався об’єкт (отже, й критерії) за-стосування обмежувальних законів.

Спочатку, природно, йшлося про осіб, пов’язаних з комуністичним режимом і з його спецслужбами. Потім — з чиновниками, які заплямували себе протиправними діями і пограбуванням країни при Кучмі. Нарешті, сьогодні об’єктом люстрації (поряд з минулими об’єктами, які нікуди не поділися) є «правоохоронна» система і державний апарат, сформований кримінальною владою Януковича.

Крізь терни до тернів

Парадокс у тому, що особами, які насамперед підпадають під будь-який, навіть м’який закон про люстрацію, переповнена наша Верховна Рада. А чиновників, силовиків, суддів, причетних до злочинів режиму Кучми і Януковича, стільки, що в разі справжніх заборон на професії діючі адміністрації спорожніють, прокуратури перестануть існувати, міліцейське керівництво застрелиться, а суди припинять свою діяльність.

З цим, утім, можна було б впоратися. За роки незалежності виросло і набуло необхідної кваліфікації багато талановитих і розумних людей. Але люстрація на двадцять років запізнилася, кадри українських кримінальних режимів встигли вивчити наступників, передати їм свої вади. І нема гарантії, що нова влада за моральними критеріями виявиться кращою за стару.

Усе ж, на хвилі переможної революції можна було б спробувати. Рада Майдану, формулюючи завдання, що стоять перед ще не сформованим урядом, наполягла на створенні Люстраційного комітету, який повинен був стати державною структурою, і на прийнятті серед перших законів закону про люстрацію.

Комітет справді був створений, але державною структурою не став. У нього нема штатного розкладу, а нечисленні юристи, економісти, громадські діячі — ентузіасти своєї справи працюють на громадських засадах і намагаються донести свої пропозиції до тих, хто володіє законодавчою ініціативою. А хто володіє — не чухається. Політичне самогубство їм ні до чого.

У вівторок, 12 серпня, один з варіантів закону про люстрацію (закон про очищення влади №4359а) набрав лише 188 голосів при 339 зареєстрованих народних депутатах. З колишньої правлячої коаліції за законопроект у повному складі голосувала тільки фракція «Свободи». «Батьківщина» не додала 19 голосів, «УДАР» — 6. Група Єремєєва «Суверенна Україна», яка входила в коаліцію, позбавила законопроект 12 голосів, а група Кінаха дала «за» один голос.

У четвер, 14 серпня, із самого ранку під будівлею Верховної Ради почали збиратися прихильники підтримки законопроектів, спрямованих на захист суверенітету країни, на проведення реформ і, зокрема, на негайне прийняття закону про люстрацію. На жаль, мітингувальників зібралося небагато і, незважаючи на рішучість демонстрантів (блокування дверей, погрози депутатам), на настрій народних обранців в самій Раді вони вплинути навряд чи могли.

Але не все втрачено. Фракція «Батьківщина» гасло очищення влади зробила частиною своєї передвиборної програми і бореться, як то кажуть, на смерть. Голова ВР Турчинов заявив, що парламент не припинить роботу, поки законопроект про люстрацію не стане законом.

Олександр Валентинович стримав обіцянку, але стримав не до кінця. Страху перед революцією у народних депутатів вистачило на прийняття законопроекту №4359а за основу. В цілому закон про власну політичну страту слуги народу обіцяли схвалити через два тижні. Після доопрацювання в комітетах та узгодження із майбутнім законом про десепаратизацію. Поступку, однак, вдалося вимолити дорогою ціною. Наступаючи на горло власній пісні, багатьом довелося зняти заперечення і проголосувати за реформу ГТС і санкції проти країн, фізичних і юридичних осіб, які підтримують тероризм та анексію Криму. Але справа варта того. Люстрація, як і очікували, відкладена в довгу шухляду.

Та якщо наші обранці вкотре не захочуть пройти через обряд очищення, залишається запасний варіант. Президент може внести в парламент закон, розроблений Люстраційним комітетом, від свого імені або указами провести ці ж заходи в життя.

Але велике питання: чи зацікавлений Порошенко в моральному очищенні влади?