Цими днями священики Української греко-католицької громади Одеси розповіли, чим живе церква і як справляється з викликами сьогодення.

Настоятель храму Святого апостола Андрія Первозванного отець Руслан Остафій повідомив, що нині кожен одесит має чудову можливість долучитися до святині, яку у всьому світі пошановують мільйони християн, — це пояс Пресвятої Богородиці. Його вона передала святому Хомі, котрий не встиг прийти на її поховання. Пояс зберігався на грецькій горі Афон, де був розділений на частини. Одна з частинок святині перебувала в італійському місті Патре, а недавно її подарували львівському собору Святого Юра. До 28 грудня ця християнська реліквія перебуватиме в Одесі, у храмі Андрія Первозванного, що на вул. Гімназичній, 22/24. За словами настоятеля парафії, люди приходять просити у Богородиці позбавлення від хвороб, і випадків зцілення вірою буває досить багато. Щодня біля святині проходить молебень за мир у нашій державі, адже найбільше нам бракує саме миру, можливості примиритися з собою і бачити у ближньому Христа, зауважує отець Руслан.

За останній рік церква набула досвіду, як допомагати людям не лише духовно, а й матеріально. Нещодавно завдяки розпродажу книг, було зібрано на близько 20000 гривень, які спрямували на підтримку бійців, що воюють у зоні АТО, та на тих, хто лікується у шпиталях. У зоні АТО перебуває капеланом отець Олександр Смеречинський. Він розповідає, що бійці радіють, коли бачать поряд духівника, який підбадьорює їхні серця, надає духовну підтримку і примножує сили, щоб захищати державу.

Загальновідомо, що найперша зброя священика — це молитва, тож очільник Української греко-католицької церкви блаженніший Святослав видав розпорядження молитися щодня про потреби нашої держави, яка перебуває у важких обставинах, за мир і перемогу.

Отець Микола Слободян, канцлер Одеського екзархату Української греко-католицької церкви, розповів на брифінгу, що священики УГКЦ присутні на передовій як капелани, серед солдатів, які потребують підтримки від зовнішнього і внутрішнього тиску. Капелани допомагають воїнам не ставати вбивцями, оскільки, там, де є священик, люди більшою мірою залишаються людьми, вважає отець Микола.

УГКЦ завжди була у вирі подій. І була вона не з якоюсь політичною силою, а з народом. Так було на Майдані, так залишається і зараз. Коли люди бачили поруч священика, вони сміливіше висловлювали свої внутрішні переконання.

Шкода, що в самій Одесі місцева влада не добачає внеску УГКЦ у життя громади. Наболіле питання — у церкви нема жодного храму в місті, є тільки каплиці, і це при тому, що громада налічує 12 тисяч віруючих. Існує таке переконання, що наша церква — церква Галичини.

— Це неправда, ми — православна християнська церква, з’єднана з Римом, як заповідав Христос, — підкреслив отець Микола. — Оббивання нами порогів одеських чиновників триває з 1994 року, коли була зареєстрована перша громада в Одесі. У 2005-у нам запропонували ділянку під будівництво храму, якої ми досі не отримали. Зараз у церкві стало більше парафіян. Люди, прості одесити, інакше почали ставитися до УГКЦ, коли побачили нашу суспільну позицію. Бажання не давати ділянки — полі-тичне, оскільки законних підстав для відмови нема. Зараз, у зв’язку зі змінами в країні, з’явилася надія, що ця справа зрушить з мертвої точки. Україна дедалі більше усвідомлює свою єдність і свою ідентичність. Цей рік можна назвати роком великих початків для нашого народу. Влада зрозуміла, які реформи потрібні. Ми завжди відкриті і були з народом, а не з якимись політичними силами, і хочемо, щоб влада дивилася на нас по-новому і допомогла, щоб одесити могли гідно молитися в гідному місці. Свого часу міська влада запропонувала церкві ділянку у сквері Вітте на розі Мечникова та Старопортофранківської. Потім прийшла влада, яка не мала політичної волі для продовження цього діалогу. Сьогодні — інший час, інші обставини, і вже настав час будувати греко-католицький храм в Одесі. Ми хоті-ли б, щоб у людей було відчуття храму, тому що у нас дуже маленька, завжди переповнена людьми капличка. Одесити із задоволенням приходять до церкви, слухають наші проповіді. Ми просимо владу бути відкритими однаково до всіх, хто сповідує віру. Ми знаємо, що в Одесі багато різних релігійних громад, які мають свої храми, і не один, і навіть нетипові для українського суспільства. Ми закликаємо владу подивитися на нас по-новому.

Отець Василь Колодчин, директор благодійного фонду «Карітас Одеса УГКЦ», розповів, що фонд у місті існує вже близько 10 років. Основні напрямки його діяльності — медсестринський догляд за особами, хворими на ВІЛ та СНІД, домашня опіка самотніх літніх людей, перешкоджання торгівлі людьми і допомога в реабілітації тих, хто повернувся із місць позбавлення волі. Із літа цього року, додалися ще такі напрямки роботи, як допомога біженцям і пораненим у зоні АТО. У команді одеського відділення «Карітас» — 20 осіб. За місяць фонд витрачає на підтримку своїх підопічних 200 тисяч гривень. Багато хто з них одержує щомісячну допомогу у розмірі 500 гривень.

Фонд «Карітас» хоче сформувати в Одесі правильне розуміння благодійності, яка була б представлена у нас на гідному рівні. Зараз «Карітас» організував для вимушених переселенців безкоштовні юридичні консультації та допомогу з праце-влаштування. Найближчим часом готуються три новорічні заходи для дітей із Донбасу та Криму, адже, на жаль, їхнім батькам часто не до подарунків, вони заклопотані елементарним виживанням. Буде три заходи, кожен розрахований на 100 дітей. До речі, триває конкурс «Благодійна Одеса», оголошений фондом. Взяти участь або повідомити про гідних благочинників можна, зателефонувавши за номером 066-151-10-51.

Відповідаючи на запитання журналістів, отець Микола Слободян розповів, що у Криму залишилося десь вісім греко-католицьких парафій, які обслуговують п’ять священиків. Сьогодні важко бути українцем у Криму, зазначають вони, люди озираються, чуючи на вулиці українську мову. Багато українців виїхало, але ті, хто зостався, не можуть залишитися без духовних наставників. Четверо з п’яти священнослужителів нещодавно були замінені, оскільки одруженим священикам з родинами погрожували переслідуванням ФСБ. Тому їм на зміну церква послала монахів, яким, утім, також доводиться бути дуже обережними, щоб російські спецслужби не мали над ними повного контролю. Ми не покидаємо своїх парафіян, оскільки Крим був і залишається Україною.

Що стосується Донецька, то там було 12 священиків УГКЦ. Сьогодні в самому місті залишається два храми, в яких служать два священики. Більшість приміщень у церкви відібрали, але служби відбуваються і будуть відбуватися.