Звертаюся до вас, хоча розумію, що не тільки від вас залежить вирішення цього питання. Але ви єдина на Одещині україномовна газета, яка багато пише про культуру й духовне відродження і яка користується повагою, любов’ю читачів, тож ця публікація, сподіваюся, приверне увагу.

Йдеться про вшанування пам’яті наших славетних земляків, які присвятили своє життя, свою творчість розвитку і процвітанню української культури, Одеси. У нашому місті народилася і працювала ціла когорта визначних діячів мистецтва та літератури. Пам’ять про бага-тьох з них увічнена в меморіальних дошках на будинках, де вони мешкали. І це дуже важливо для ви-знання Одеси як цивілізованого європейського міста.

Але є речі, які мене — а я народився, виріс і досі працюю в цьому місті — дивують. Скажімо, вже кілька років минуло, як реставрували великий чудовий будинок за номером 7 по Садовій. До ремонту на його фасаді висіла меморіальна дошка, яка нагадувала нам, що тут жив видатний майстер вітчизняної сцени, народний артист УРСР Іван Твердохліб. Будинок реставрували, але й по сьогодні меморіальну дошку не повернули — зникла, чи що? Паралельно відбувалася реставрація будинку на розі вулиць Ришельєвської та Жуковського, де мешкав видатний письменник Ісак Бабель, і по закінченні ремонту там меморіальну дошку зразу ж відновили. Хіба Іван Йосипович Твердохліб не заслуговує повернення свого імені?

Далі хочу зупинитися на пошануванні інших видатних митців, імена яких пов’язані з нашим містом.

В Одесі я досі не зустрів пам’ятних таблиць на честь корифеїв Українського академічного театру ім. В. Василька — народних артистів України А. Крамаренка, О. Луценка, Л. Мацієвської, В. Туз, Г. Бабенка, О. Похилка, М. Сльозки. А чому б на фасаді театру не увічнити імена тих, хто першим творив славу нашої держдрами — Н. Ужвій, Ю. Шумського, Є. Пономаренка, І. Замичковського? Ці ж питання адресую керівництву театру ім. В. Василька та обласному управ-лінню культури.

Не знайшов я на вулицях міста і знаків про увічнення пам’яті таких видатних майстрів Одеського академічного російського театру, як народні артисти УРСР М. Ляров, В. Освецимський, П. Михайлов, за-служений артист РРФСР В. Маккавейський, заслужений артист Узбецької РСР Л. Маренников, заслужені артисти України Л. Чиніджанц, Є. Котов, Л. Полякова, В. Наумцев.

Довгі роки віддав одеській російській та українській сцені, знімався в численних фільмах видатний актор та режисер, заслужений артист РРФСР Б. Зайденберг. А чи увічнена пам’ять про нього в Одесі? Як і пам’ять народного артиста УРСР Г. Осташевського, відомого актора театру і кіно?

Якщо говорити про наші славетні оперу і балет, то я не знаю, чому нема меморіальних дошок на честь народних і заслужених артистів УРСР: І. Тоцького, І. Воликівської, А. Ріхтера, І. Михайличенко, Н. Савченка, С. Данченка, Н. Топчія, Є. Іванова, П. Ільїна, В. Каверзіна, І. Риндіної, В. Нещеретного, народного артиста Казахської РСР З. Колтона.

Одеса повинна пишатися тим, що оперну славу їй принесли народні артистки СРСР Р. Сергієнко та Н. Ткаченко — два незабутні сопрано одеської опери.

По кілька років за диригентським пультом стояли народний артист СРСР Я. Вощак і народний артист Росії Г. Проваторов. Чи є в Одесі меморіальні дошки на їх честь?

Одеса була доленосним випробуванням для цілої низки оперних співаків, де вони починали, ставали знаними майстрами як у своїй країні, так і за її межами. Як-от народна артистка СРСР Є. Чавдар, народна артистка РРСФР Г. Олійниченко, народний артист СРСР К. Лаптєв. Не можна не згадати видатного майстра балету, тісно пов’язаного з Одесою, народного артиста СРСР В. Вронського (Надірадзе).

Не увічнені в меморіальних дошках на будинках, де вони мешкали, видатні майстри Одеського театру музичної комедії М. Водяной, М. Дьоміна, М. Ошеровський, Ю. Динов, В. Применко, Е. Сілін, І. Гриншпун.

Повертаючись до історії театру ім. В. Василька, не можна не згадати композитора, багаторічного музичного керівника театру, заслуженого діяча мистецтв України Б. Зільберглейта.

Не бачу в Одесі меморіальних дошок й іншим діячам культури, які тут народилися, працювали і зробили величезний внесок у нашу культуру, як-от композитор, народний артист СРСР К. Данькевич, народні артисти СРСР Л. Леонідов, М. Астангов, В. Дальський, В. Самойлов, народні артисти УРСР А. Сова, Ю. Березін (Штепсель), композитор, заслужений діяч мистецтв України О. Красотов, видатний музичний керівник, заслужений діяч мистецтв України В. Семенов.

Хочу згадати й ім’я відомого естрадного співака, народженого на півдні України, який у тяжкі воєнні роки жив і працював в Одесі, — П. Лещенка. Ім’я цієї людини в 80-х роках ХХ століття було реабілітоване. Мешкав він у чудовому музичному середовищі Одеси: вулиці Дворянська — Новосельського. Тут є славетна Одеська музична академія, славетна лютеранська кірха, тут мешкали батько та син Ріхтери, В. Ободзинський, П. Лещенко. Все це — музичне сонце Одеси. Сподіваюсь, що незабаром П. Лещенку теж буде встановлена меморіальна дошка.

Зрозуміло, що встановлення меморіальних таблиць на честь митців — справа дуже серйозна, потребує значних витрат. Але, переконаний, це потрібно робити.

Наостанок декілька слів про нинішніх майстрів, що живуть та працюють в Одесі. Довго культурна громадськість міста очікувала присвоєння звання народного артиста України Хобарту Ерлу, симфонічний оркестр якого став одним з провідних в Україні та Європі.

Управлінню культури давно треба подати на присвоєння почесного звання «Заслужений артист України» провідним майстрам національного оркестру — Н. Литвиновій, С. Шольцу, І. Комаровій, Л. Піскуну.

Нехай Одеса назавжди залишається культурною столицею України, справжнім європейським культурним центром.

Сергій ІЛЛЯШЕНКО, лікар із 46-річним стажем, постійний передплатник «Чорноморських новин».