Того дня, як завжди, був прохолодний зимовий ранок. Небо було пасмурне, прохолода давала про себе знати. Та нас нічого не зупиняло: ні ожеледиця на дорозі, ні невідомість там попереду, адже їдемо аж під кордон в Станично-Луганський район.

Дорога була веселою. Командування 44-ї бригади оганізувало транспорт і супроводження, щоб ми успішно виконали поставлену ціль. Проїзджаючи розбиті будівлі, кинуті домівки на душі було сумно, але й відчуття щастя нас не покидало ні на мить. Бо ми везли подарунки для дітей в ту далеку школу...

Те місце зустріло нас сумом. Ліс був скошений гарматами і обгорівший. Зліва і справа вздовж дороги були великі ями, які лишили після себе “гради”. Все було розкурочено. Люди назвали те місце “Українським Сталінградом” за жорстокість боїв і кількість загиблих воїнів. І тут недалеко в селі, поруч, біля лісу, якраз і стояла та школа, до якої ми тримали дорогу.

У школі, як і скрізь по Україні, був карантин. Але діти деякі швиденько прибігли, бо вони так чекали на чудо...

Все, що ми привезли було зібрано учнями школи №3 м. Охтирки Сумської області. Отож, було привезено багато канцеляріїї, книжки, методички, наглядні плакати, нитки, бісер та інше для гуртків рукоділля, багато одягу та солодощі. Діти створили волонтерський загін “Янголи Щастя”. Вже більше року вони роблять велику роботу по пакуванню допомоги в АТО.

Також на мій заклик підтримати цю школу відкликнулося кілька людей. Зокрема, Наталія Виксюк з Івано-Франківська, Галина Калашник з Львова та пані Любов Козюк з Америки. Ці панянки передали книги, канцелярію, іграшки та наглядні матеріали про Україну.

І ще про школу, в яку ми возили подарунки. Школа пропагандує українькі цінності. Директор і вчителі дуже пишаються нашою країною.

З поганого – в школі досить холодно. Необхідно міняти систему обігріву на більш ефективну.Також проблема з дахом. Хочемо звернути увагу на це керівництво Луганської обласної військово-цивільної адміністраціїї, щоб швидше посприяли у вирішенні питання!

Ну і ще одна неприємність: нещодавно хтось уночі підїхав на машині і з автомата постріляв у стеклопакетні вікна. Аж 7 великих вікон мають дірки! Кулі повилітали всередину в школу і попробивали стіни.Отакі справи....

З усіх мас-медіа чути лише новини так званих ЛНР та ДНР. А українські канали сюди не достають. Отож, дуже сподіваються і учні школи, і вчителі, що хтось привезе супутникове телебачення (антену і комплектуючі), щоб ці люди були в курсі подій в Україні. Ми також цього хочемо! Ну і ще просять вони українські вишиваночки для хлопчиків і дівчаток...

Наше гостювання підходило до кінця. Серце раділо від того, що в таких районах живуть такі прекрасні люди і діти, а значить – в нас є майбутнє!

Ми їхали до наших воїнів назад в розташування. Везли подарунки і їм. Цього разу привезли мішок маскувальних білих костюмів, білі флісові теплі балаклави,теплі підштанники на флісовій основі, українські сорочки-вишиванки,солодощі від друзів-американців та чай.Також ми купили багато м яса і було прийнято рішення наготувати велику кількість пельменів. Вночі тісто в мисках снилося, і зранку я побачила, що сон віщий, бо бійці ще захотіли біляшів або вареників і знову весь день ми ліпили щось. Вирішили, що бути пиріжкам: з капустою та з фаршем. Всі були щасливі!