Про непросту сесію Татарбунарської районної ради, на якій більшість депутатів проголосувала за недовіру голові райдержадміністрації Олегові Білинському, ми розповідали у матеріалі «Татарбунарська багатоходівка» (див. «ЧН» за 3 березня). А 4 березня в приміщенні Одеської облдержадміністрації відбулася прес-конференція керівництва ОДА та самого Олега Білинського (на знімку) щодо ситуації в районі.

Зустріч відкрила заступник голови ОДА Соломія Бобровська. Вона зазначила, що оголошення недовіри голові Татарбунарської райдержадміністрації Олегові Білинському депутатами райради — не найкращий спосіб ведення діалогу. «Хочу запевнити і громаду, і голів РДА, що буде створена наша внутрішня комісія, яка проведе аудит роботи керівників райдержадміністрацій, і, повірте, заходи, яких ми вживатимемо до голів, будуть набагато жорсткішими, ніж просто недовіра районних рад. Окрім того хочу ще раз заспокоїти громадськість і ще раз закликати всіх до діалогу», — наголосила посадовець.

Своїм баченням ситуації поділився голова Татарбунарської РДА Олег Білинський:

— На останній сесії районної ради 23 депутати із 29 присутніх проголосували за недовіру мені. Однією з підстав було перенесення фотографій з будинку культури в музей. Не подобається депутатам мій радник Козубенко В’ячеслав Олександрович, який дуже добрий спе-ціаліст з інвентаризації землі. Нині тяжко знайти когось, хто вміє краще проводити цю роботу. Не подобається їм кадрова політика. Я звільнив кількох колишніх «регіоналів», які саботували роботу в адміністрації. Рішення депутатів за недовіру голові РДА ухвалене з порушеннями. За 20 днів на сайті районної ради не було повідомлено про розгляд питання щодо недовіри, а це суперечить публічності інформації. Не було обговорення в комісіях, не було заслухано мого звіту, питання не було включене до порядку денного, фактично прийняте з голосу у день сесії. Все це свідчить про незаконність рішення. Ми вже подали документи до суду і будемо його оскаржувати.

Що насправді призвело до цього голосування? Ми почали проводити інвентаризацію землі. Що виявили? Ми виявили, що в Татарбунарському районі 31 тисяча гектарів землі обробляється і не оподатковується. Ми передали документи в нашу податкову, і вони повністю підтвердили цю інвентаризацію. Після того, як ми почали готувати документи для передачі в прокуратуру (це було перед самою сесією), у четвер, за день до сесії, я дізнався, що мені готується недовіра.

Справді, багато депутатів нашої райради є землевласниками, володіють тисячами гектарів землі. Обробляють її, заробляють гроші на цьому, але вважають, що платити податки їм необов’язково. Це неправильна позиція. Ми будемо за-ставляти всіх у районі платити податки. Це наша однозначна позиція, і ми з цього шляху не зійдемо.

Серед інших наших завдань — роздамбування озера Сасик, дороги та підключення міста Татарбунари до Кілійського водогону. Знову ж таки я бачу саботаж у діях районної ради щодо цих найважливіших питань.

Стосовно роздамбування Сасика. Ми написали програму, дали її на затвердження в районну раду, а райрада просто зняла це питання з обговорення.

Те ж і щодо підключення Татарбунар до води. Щоб ви розуміли, вода в місті є лише зранку і ввечері. У грудні 2015-го ми замовили проект, і проектний інститут нам пообіцяв, що в січні проект водогону буде готовий. Вартість — 70 тисяч гривень, половину вже заплатила міськрада. Вже березень, а проекту нема. Я це пояснюю тільки саботажем.

Дороги. У нас проблеми з дорогами по всій області. Коли я сюди прийшов, маршрутки навіть не ходили в усі села. В напрямку на Тузли: прийшов до мене перевізник і сказав, що маршрутка в нього за тиждень шість разів ламалася. Стан доріг — реально жахливий. Я вирішив створити благодійний фонд «Розвиток Татарбунарщини», його засновниками є 19 фермерів. Уже зібрали понад 700 тисяч гривень. Щоб завезти на дороги жорству, ми витратили 300 тисяч. Завезли більше 20 тисяч тонн жорстви. Більшість ям засипано, щоправда, після зими вони знову появляються. Ми знову будемо латати ті ями. Ми хочемо відновити наш асфальтний завод.

Оце так коротко про ситуацію в Татарбунарському районі.

А далі почалися запитання-відповіді.

— Розкажіть про проект роздамбування Сасика. Яка установа його розробляла?

— У нас конкретно є написана програма «Відновлення екосистеми Сасика», яка включає і проект. Проект буде нами розроблений під час виконання програми, яку ми подали на сесію районної ради і яку вони відмовилися розглядати. Це програма до 2020 року, включаючи проект і саме роздамбування.

— Роздамбування до 2020 року?

— Ні, ми плануємо роздамбувати Сасик у 2016-у. Поясню, чому. У нас є величезна екологічна катастрофа. Риба в Сасику заражена паразитами, а також іонами важких металів. Цю рибу щодня тоннами виловлюють і продають на всій території України. Є висновки відповідних органів, що її споживати в їжу не можна. Єдиний шлях зупинити вилов цієї риби — роздамбування Сасика, яке само по собі змінить всю ситуацію. Жодні заборони не допоможуть. Рибу все одно виловлюватимуть. Зараз навіть є звернення певних фірм, щоб їм віддати все озеро Сасик для вилову риби. Це катастрофа для України, і це слід зупинити у 2016 році.

— Чому не були використані кошти, які виділила обласна рада для роздамбування Сасика?

— Гроші були виділені, 159 тисяч ми переказали на виготовлення проекту. Фірма називається «Під-водні професіонали», наскільки я пригадую. Після того, як вони отри-мали гроші, до нас з цього приводу вони більше не зверталися. Чому мені не подобається цей шлях? Я думав, що ця фірма робитиме проект. Виявилося, вона повинна проводити дослідницькі роботи, у які входить, що мене найбільше обурило, буріння десяти свердловин на пляжі глибиною 10 метрів і вартістю 250 тисяч гривень. Я вам зараз можу дати результати цього буріння, навіть не проводивши його: там є пісок. На глибині 10 метрів, я вам гарантую, нічого іншого, крім піску, вони там не знайдуть. Будуть вони бурити чи не будуть — я також дуже сумніваюся. Але це знову ж таки йдуть старі схеми. На Сасик уже витрачено дуже багато коштів, і це продовження отих трат грошей — буріння в піску десяти свердловин. Але я не зупинив абсолютно нічого. Ми переказали гроші і чекаємо на виконання. Зі свого боку ми виконали наші зобов’язання і чекаємо з боку «Підводних професіоналів» виконання їхніх зобов’язань за контрактом.

— А хто замовник?

— Замовник — районна державна адміністрація.

— Ви ж самі бачили... Бачили очі, що купували?

— Бачили очі. Мене заставили це зробити. Вся громадськість наша. В мене зібралися представники громадськості, я їм сказав, що є два шляхи: один — це програма, яку ми пишемо (вже написана), другий — це шлях, яким Україна йшла 24 роки. Громадськість сказала, щоб я працював двома шляхами, щоб Сасик був роздамбований якомога швидше. Обласна рада прийняла рішення, виділила кошти, я не хочу тут у жодному разі саботувати рішення облради, тому повністю їхній шлях підтримую, аби тільки в нас був результат.

— У вашій програмі передбачена забудова коси. Проект презентував Ігор Бєлінський (депутат обласної ради) минулого року в Одеському кризовому медіа-центрі. І науковці, й екологи проти забудови...

— Програма забудови не написана. Якщо вас цікавить моя особиста думка, то це найкраще місце для розвитку рекреації і туризму в Україні, це однозначно. Я 20 років прожив за кордоном, був на багатьох курортах і кращих місць, ніж у нас, у Татарбунарському районі, не бачив. Без роздамбування Сасика неможливий розвиток туризму в регіоні. Я за те, щоб і захищати природу, і розвивати туризм, і заробляти гроші для людей, створювати робочі місця. У Татарбунарському районі найкраще море, най-кращі пляжі, унікальні грязі в лиманах. Грязі наші не гірші, ніж грязі Чорного моря (очевидно, малося на увазі Мертве море — Прим. авт.). Ми вже зараз маємо інвесторів з Еміратів. Вони працюють над проектом, а ми працюємо над детальним планом для підписання оренди з ними. Вони готові будувати п’ятизірковий грязелікувальний санаторій, який матиме 100 номерів з басейном, тенісними кортами, спортивними майданчиками. Вони працюватимуть цілий рік. Це створить від 50 до 70 робочих місць. Це буде біля курорту «Расєйка».

— Олеже Петровичу, ми вас слухали як представника нової команди, але є ще одна нова команда — Національного природного парку «Тузловські лимани». Нам відомо, що між вами і ними є конфліктна ситуація. Кажуть, що ви разом з головою районної ради та з колишнім директором парку Вторенком об’їздили багато сіл та агітували за те, щоб селяни вилучали землі з території заповідника. Ви, начебто, застерігали, що люди не зможуть рибалити та займатися іншими видами традиційного господарювання... Але ж у парку працюють фахівці. Парк очолює Іван Русєв — доктор біологічних наук, професор...

— У мене нема конфлікту з Русєвим особисто, але в мене є конфлікт з його рішеннями та з його пове-дінкою. Після того, як районна рада ухвалила рішення про обов’язкове проведення в громадах слухань щодо зонування парку, а також погодження зонування парку з ра-йонною радою та районною адміні-страцією, ми повідомили про це Русєву. Наступного дня пан Русєв скликає науково-технічну раду парку, і там приймають рішення про зонування, в якому 48% — заповідної зони. Це збурило всю громадськість, і до мене приїхали 40 рибалок. Що таке заповідна зона? Щоб ви розуміли: це зона, куди не можна ступати, це недоторканна зона, яка розділила Тузловські лимани на дві зони рибальства і найкращі місця для рибальства увійшли до заповідної зони. Крім того, коли я давав рекомендацію Русєву на його посаду (він не директор, а виконуючий обов’язки, конкурс він ще не виграв), я йому пояснив свою точку зору, що в нас повинні бути в парку і рекреаційні зони, і зони стаціонарної рекреації, і господарські зони, там потрібно п’ять причалів для рибалок. Є багато речей, які Русєв вирішує сам, не порадившись ні з громадськістю, ні з керівництвом району. Нам незрозуміла така позиція. Рішення, які приймаю я... я завжди скликаю невелику раду зацікавлених людей, спеціалістів, я з ними консультуюся, ми приймаємо колегіальні рішення. Науково-технічна рада парку була скликана нелегітимно, туди включили мене, але я не писав заяву, не давав згоди бути там. Мене до цього часу не виключено з тієї ради. Я не хочу брати участь у таких рішеннях, тому, що ці рішення не погоджені з громадськістю. Коли я в Русєва особисто спитав, чому він зробив 48% заповідною зоною і як рибалкам ловити там — вони сотнями років ловлять рибу і вони не відмовляться від свого промислу, — Русєв відвертим текстом мені сказав: «Що ви переживаєте, вони прийдуть до мене, і ми за все домовимося». Я знаю, що таке «домовимося». Він уже зараз створює якусь рибацьку артіль, куди вводить рибалок, які відповідають його критеріям. Я вважаю, повинні рибалити всі люди, які мають ліцензію, мають квоти, не якісь вибрані, не знати, за якими критеріями. Водойми є для рибалок, і вони повинні там ловити рибу. Знову ж таки незрозуміла позиція, незрозуміло, чому без обговорення все це робиться, незрозуміло, чому порушуються рішення районної ради... Тільки через те я не підтримую Русєва, я не вважаю його кваліфікованим.

— Зате багато людей вважають його кваліфікованим...

— Я не маю нічого проти, я можу помилятися, я не боюся робити помилки, але я відкликав рекомендацію після того, як люди до мене звернулися, в мене є підписи сотні людей, в мене є рішення сесій сільських рад, я не агітую проти парку, я вважаю, що парк — це чудово, тільки потрібен правильний підхід. Парк повинен працювати і для людей, і для флори, і для фауни. Бо зараз це найбільший конфлікт у Татарбунарському ра-йоні між громадськістю і державними органами. Я на стороні людей, я вважаю, що в найкоротші терміни Міністерство екології повинно призначити конкурс. І людину, яка ви-грає конкурс, ми підтримаємо.

— А не може бути так, що саме ви підводите команду Саакашвілі?

— Я будь-які свої дії, перед тим як будь-що прийняти, консультуюся з обласною адміністрацією. В мене з обласною адміністрацією конфліктів не було, я підтримую їх, а вони мене.

— Але є повідомлення, що квоти на рибальство має в районі одна людина чи дві?

— В 2015 році було чотири фірми. Квоти були роздані ще до мого призначення. Квоти видають без мого відома, я навіть не знаю, як вона взагалі видається, ця квота, але я знаю, що у 2015-у було дуже багато риби, кефалі, вона була дешева, одесити мали достатньо кефалі і глоси.

— Є інформація, що цю кефаль контролює такий собі Могільніков, і коли кефаль іде з лиману в море, то все під контролем цієї людини, а селяни, рибалки, ближче, ніж метрів на триста, не мають права підійти...

— Я знаю, що фірма Могільнікова — одна з чотирьох фірм, які мають квоти і, більше того, в них найбільша квота на вилов кефалі у 2015 році. Я не знаю, як вони ловлять, як, де і що. Я, щоправда, один раз поїхав з рибалками, щоб подивитися на промисел кефалі. Ми закинули сітку, десь за дві години ми виловили приблизно 40—50 кіло-грамів кефалі. Якщо ви маєте якісь факти порушення Могільніковим, ми разом з вами проконтролюємо і, можливо, передамо документи в прокуратуру. До мене не доходили факти порушень жодної з цих чотирьох фірм.

— А що ви будете робити з розораними землями в парку?

— В парку ніхто не має права орати, проблема в тому, що межі парку не встановлені до цього часу. Паркові шостий рік, а межі до кінця не встановлені. Але є стометрова зона, яка також розорана.

— Про рішення Тузловської, Дивізійської, Качковатської та Рибальської сільських рад. Ви — державна людина. Ці ради вимагають повернення земель, які їм не належать, тому що землі парку — це землі національні, загальнодержавні. Ви апелюєте, що прийняте рішення, що треба підтримати ці сільські ради...

— Я не говорив... Я підтримую парк, я сам біолог за освітою, я підтримую все, що для природи. Я не підтримую відкликання земель і зменшення парку. Я казав, що сільські ради приймають рішення щодо діяльності пана Русєва і щодо того, що райрада зобов’язала парк не приймати зонування без обговорення з місцевим населенням. Вони це проігнорували, створили нелегітимну науково-технічну раду, приймають нелегітимні рішення. Ми на боці людей.

— Олеже Петровичу, ви як людина державна повинні реагувати на незаконні рішення. Ви цього не робите.

— В мене нема висновку про законність рішень. Як буде висновок про незаконність їх рішень, я буду реагувати. Я всім не можу цікавитися, в мене поки що нема ні заступника, ні першого заступника, ні керівника апарату. Я роблю все можливе для того, щоб у нас в районі стало краще жити людям, щоб запанував порядок і закон.

— Пане голово, яку у вас посаду посідає Козубенко?

— Він не займає ніякої посади, він є моїм радником. Радник — це не посада. Він зарплату не отримує.