Згідно з ухваленим 8 серпня 2015 року Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», символи колишнього комуністичного минулого мають бути знищені. Пам’ятники та пам’ятні знаки за цим законом мають бути демонтовані, а значна кількість населених пунктів, назва яких походить від символів радянської епохи, мають бути перейменовані.

На жаль, навколо питань так званої декомунізації є багато спекуляцій. Зокрема стверджують, що ця ініціатива спрямована проти історичної пам’яті майбутніх поколінь, бо забороняє громадянам публічне носіння державних відзнак бойової та трудової звитяги.

Такі спекуляції походять насамперед від необізнаності пересічного громадянина із законодавством. Стаття 4 зазначеного Закону справді забороняє використання символіки комуністичного режиму, але частиною 3 спеціально обумовлює, що ця заборона не стосується зображень на документах державних установ, закладів освіти та науки, мистецьких творах, що з’явилися до 1991 року, у музейних експозиціях, наукових матеріалах. Є окрема вказівка на те, що не є забороненими зображення символів тоталітарного режиму на оригіналах бойових знамен, державних нагородах та інших відзнаках, посвідченнях до цих нагород. Дозволено також використовувати комуністичну символіку при історичних реконструкціях і викладанні. І безумовно, немає жодних негативних санкцій щодо намогильних споруд на місцях поховань.

До пересмикувань, на жаль, вдаються і деякі держслужбовці, іноді спотворюючи основну ідею процедури позбавлення України від символів тоталітарного минулого. Так, наприклад, згідно із підписаним 29 березня поточного року головою Одеської облдержадміністрації Розпорядженням №159/А-2016 («Одеські вісті» № 29 від 16 квітня 2016 року), водночас із пам’ятниками діячам СРСР та РСЧА, належить знести скульптурне зображення К. Марксу в м. Балті та погруддя того ж Маркса в селі Теплиця Арцизького району. Як вони потрапили у додаток до розпорядження, невідомо – адже Олександр Боровик, який складав цей перелік, не міг не знати, що пан Маркс не був ані членом Політбюро ВКП(б), ані маршалом РСЧА і під дію Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» його зображення не підпадає. Таке доведення до абсурду лише компрометує і владу, і ідею боротьби із викривленням історії.

Схоже недбале ставлення до законодавства або навіть спекуляції стосуються і топоніміки географічно-адміністративних назв. Перелік об’єктів і підстави перейменування так регулюються пунктом «є» частини 1 статті 1 Закону: «Назви областей, районів, населених пунктів, районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об’єктів топоніміки населених пунктів, підприємств, установ, організацій, у яких використані імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії (посаду секретаря районного комітету і вище), вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік, працювали в радянських органах державної безпеки, а також назви СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних або автономних радянських республік та похідні від них, назви, пов’язані з діяльністю комуністичної партії (включаючи партійні з’їзди), річницями Жовтневого перевороту 25 жовтня (7 листопада) 1917 року, встановленням радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім назв, пов’язаних з опором та вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури)». Як бачите, жодної заборони щодо вшанування героїчного минулого народу в Законі немає.

Слід також зауважити, що не всі перейменування населених пунктів Одещини, які були подані на розгляд парламенту за проектом останньої постанови, знайшли відображення у підсумковому документі. За даними офіційного видання, Верховна Рада перейменувала в Одеській області:

 село Ухожани Балтського району – на село Новополь;

 село Котовське Червоноволодимирівської сільської ради Березівського району – на село Котовка;

 село Червоний Агроном Березівського району – на село Вишневе;

 село Ленінське Перше Біляївського району – на село Сонячне;

 село Петрівське Біляївського району – на село Петрове;

 село Чапаєве Біляївського району – на село Тихе;

 село Червона Зірка Біляївського району – на село Зоряне;

 селище Червоний Розселенець Біляївського району – на селище Розселенець;

 село Жовтневе Болградського району – на село Каракурт;

 село Нове Жовтневе Болградського району – на село Новий Каракурт;

 село Червоноармійське Болградського району – на село Кубей;

 село Артема Великомихайлівського району – на село Трудомирівка;

 село Благоєве Великомихайлівського району – на село Мартове;

 село Дзержинське Великомихайлівського району – на село Єрмішкове;

 село Кірове Великомихайлівського району – на село Вишневе;

 село Незаможник Великомихайлівського району – на село Заможне;

 село Щорсове Іванівського району – на село Шеметове;

 село Іллічівка Комінтернівського району – на село Ілічанка;

 село Свердлове Комінтернівського району – на село Іванове;

 Котовський район – на Подільський район;

 місто Котовськ – на місто Подільськ;

 селище Червоний Орач Красноокнянського району – на селище Новий Орач;

 село Ленінталь Овідіопольського району – на село Лібенталь;

 село Кірове Роздільнянського району – на село Благодатне;

 село Ленінське Друге Роздільнянського району – на село Новодмитрівка Друга;

 село Піонерське Роздільнянського району – на село Виноградівка;

 село Дмитрівка Татарбунарського району – на село Дельжилер;

 село Жовтень Ширяївського району – на село Петровірівка;

 село Орджонікідзе Ширяївського району – на село Армашівка;

 село Жовтневе Орджонікідзевської сільської ради Ширяївського району – на село Крижанівка;

 село Жовтневе Новоандріївської сільської ради Ширяївського району – на село Докторове.

За Законом, пропозиції щодо перейменування населених пунктів мали бути затверджені громадами шляхом слухань і подані до Верховної Ради України у шестимісячний строк, а далі за три місяці народним депутатам належало остаточно визначитися з новими назвами міст і селищ. Перед громадами постала проблема: з одного боку, виконувати вимоги Закону треба, а з іншого – будь-яке перейменування створює численні проблеми, як суто економічні, так і пов’язані з ідеологічними розбіжностями між людьми. Не дивно, що деякі органи місцевого самоврядування зволікали із перейменуванням, вирішивши перекласти відповідальність за цей крок на народних депутатів та Український інститут національної пам’яті. Звідси й поява дещо дивних для вуха назв.

То може, якщо суспільство не готове до перейменувань, не треба було поспішати, – ця думка нині тиражується в соцмережах і деякими політиками. З такою позицією погодитися не можна, адже зволікаючи з викоріненням тоталітарних символів, ми продовжуємо політику романтизації СРСР, виправдовуємо злочини тоталітаризму проти власного народу.