Кучурган — село на кордоні України та Молдови, точніше, невизнаної Придніпровської республіки. Тут зустрічають гостей, які в’їжджають в Україну, і проводжають тих, кому у зворотний бік.

Хоча Кучурган й розташований на краю держави, він не крайній й успішно розвивається. Сільський голова Анатолій Левицький розповів нам про тутешнє життя-буття. Зокрема, нещодавно у місцевій школі за рахунок сільради споруджено й обладнано другий спортивний зал, відремонтовано будинок культури. Серед першочергових завдань — капітальний ремонт насосної станції, розчищення дренажної системи, оновлення мережі зрошення у ДП «Кучурганське», заміна старих вікон на енергозберігаючі в одній з груп дитсадка тощо.

Та головний скарб Кучургана — його люди. Про них та їхні справи і йдеться у цій добірці.

ДЕ СОНЦЕМ НАЛИВАЮТЬСЯ ГРОНА

Кучурган справедливо пишається своїми виноградниками. На великих площах лозу плекають, зокрема, в приватному господарстві Олександра Попова. Ми зв’язалися з керуючою цієї підприємницької структури Лідією Дундук і поцікавилися, як у них ідуть справи, які культури вирощують, які види на врожай.

— Домінуюча культура у нас — виноград. На плантаціях превалює сорт Аркадія — надзвичайно соковита і смачна ягода, — сказала Лідія Вікторівна. — Торік ми одержали понад 70 центнерів винограду з гектара, що є добрим показником врожайності для столових сортів. Сподіваємося, що й цього року врожай порадує. Принаймні, наші трудівники роблять для цього все залежне від них.

Принагідно нагадаємо, що сорт Аркадія названий аж ніяк не на честь відомого одеського пляжу — так давні греки іменували щасливу країну в середній частині Пелопоннесу. Образно кажучи, колектив господарства Олександра Попова своєю працею дбає, щоб тутешній люд, як і українці загалом, якомога скоріше зажили щасливо і заможно.

Крім винограду, тут культивують пшеницю, ячмінь, ріпак та соняшник. Останні рясні дощі освіжили посіви, особливо ріпак, який внаслідок минулої посушливої зими довелося пересівати. Що ж, сільське господарство в Причорноморському краї не застраховане від ризиків. Однак, загалом, тут націлюються на добрий результат.

ЛИНЕ ПІСНЯ НАД СЕЛОМ

Скільки не говориться на найвищому державному рівні про інформаційну безпеку, а й досі у Кучургані подивитися російські телеканали простіше, ніж українські. Не можна виключати, що пропаганда країни-агресора має вплив на деякі голови. І все ж люди тут виразно засвід-чують свою любов до України.

— Яскравим свідченням патріотизму є, зокрема, виступи наших самодіяльних артистів — зауважує директор сільського будинку культури Надія Лабунецька.

Разом з нею переглядаємо електронні фотоальбоми концертів, приурочених до великих національних свят — днів Конституції, Незалежності та інших. Знімки наче переносять нас у переповнений зал, де одна за одною лунають гарні пісні, вирують на сцені іскрометні танці. От і 1 червня, в День захисту дітей, віддали данину любові підростаючому поколінню. У програмі свята були веселі ігри, цікаві конкурси та, певна річ, вручення подарунків.

Цікавлюсь у Надії Олександрівни: «Звідки сили черпаєте, де кошти берете, аби все це проводити?»

Очільниця закладу пояснює: «В Кучургані живуть надзвичайно талановиті люди, і це додає натхнення. За своїми уподобаннями вони беруть участь у театральному, співочому та двох хореографічних гуртках. У нас діє циркова студія та дві спортивні секції — дзюдо і бойового самбо. Щодо коштів, то, звичайно, бюджетних грошей на все не вистачає, але на допомогу приходять підприємці: сім’ї Чернецьких і Доносіянів, Світлана Величко, інші односельці.

«ТАМ НІКОЛИ НЕ БУЛО ТИШІ»

Із четвертою хвилею мобілізації в зону АТО з Кучургана вирушив Василь Траченко. Там він пробув майже рік. Ми зустрілися з ним невдовзі після повернення додому.

— Василю Олександровичу, де вам довелося нести службу?

— Мене направили в 1-й окремий Феодосійський батальйон морської піхоти, який вийшов з Криму. Стояв на посту «Східний», на ростовській трасі, неподалік населеного пункту Сартани під Маріуполем.

— Що особливо вразило?

— Розумієте, там ніколи не було тиші. Варварські обстріли сепаратистів сіяли каліцтво і смерть. Ніколи не забуду, як до сусіднього батальйону прибуло підкріп-лення із шостої хвилі мобілі-зації. Тієї ж ночі їх позиції обстріляли й один боєць загинув, ще один зазнав поранення. Підривалися воїни й на мінах. З нашого батальйону, з моєї роти солдат залишився без обох ніг. Але ми стояли на посту непохитно і не дали ворогові ніяких шансів заглибитися в нашу територію.

— А як було із забезпеченням, з дисципліною?

— Екіпіровані були як годиться. Не знали нестачі й з продуктами. Що стосується дисципліни, то не повірите: нікому не доводилося говорити двічі, що можна робити, а що ні. Не було нікого пияцтва і втрати пильності. Жили у бліндажах. Правда, був випадок, коли один бліндаж затопила тала вода, але це невелика біда. Втім, тоді в укритті нікого не було — стояли якраз на посту… Знаєте, я й зараз, уже вдома, буває, сяду, згадаю ті дні і наче подумки знову повертаюся туди, де пахне порохом і де січуть осколки... Часто згадую бойових побратимів, з якими випало стояти пліч-о-пліч. Це — класні хлопці, які самовіддано захищали Україну, наш народ, свої сім’ї.

КОРДОН ПІД КОНТРОЛЕМ

Через міжнародний вантажопасажирський пункт автомобільного сполучення «Кучурган» в середньому за добу проходить до трьох тисяч транспортних засобів і до десяти тисяч пасажирів. Їх кількість зростає в сезон літніх відпусток, коли люди масово прямують на відпочинок до моря.

— Ми раді бачити в себе законослухняних і добропорядних громадян, — каже перший заступник начальника відділу служби «Кучурган» капітан Ігор Топилко. — А от порушникам правил перетину кордону та злочинцям у нас поставлено на-дійний заслін. Наприклад, недавно затримали кілька осіб, причетних до сепаратистської діяльності в південно-західних областях України, завербованих російськими спецслужбами. Чимало випадків контрабанди на човнах через Кучурганське водосховище. Так, недавно жителі Придністров’я намагалися доправити до України понад дві тонни спирту, але втілити задумане їм не вдалося. Прикордонники цих спритників затримали, а товар та човни вилучили. Всього ж за останні два місяці тут зупинили контрабанду майже п’яти тонн спирту.

— Нерідко, — продовжує Ігор В’ячеславович, — виявляємо транспортні засоби з підробленими документами. Викрадені за кордоном, ці автомобілі намагаються перегнати через територію України для подальшого перепродажу. Також багато випадків затримання осіб, які перебувають в розшуку за даними Міністерства внутрішніх справ України чи Інтерполу.

ВСІМ ХРЕЩЕНИМ ХРЕЩЕНА

Багато хто з нас має похресників — одного, двох, трьох… А ось у жительки Кучурган Валентини Марунько їх аж 73!

Цей показник гідний Книги рекордів Гіннесса. Якщо ж поглянути на нього із суто людської точки зору, то це вияв високої відповідальності, здатності співпереживати разом з батьками за долю дитини та щирої любові до неї. Не випадково хрещені називаються другими батьками. Це почесна місія. Як відомо, відмовлятися від кумівства не прийнято, в народі це мало не гріхом вважають.

— Вперше я похрестила дитину, коли мені було 14 років, — розпо-відає Валентина Андріївна. — Похресника звали Іванком. Сьогодні він уже дорослий, став водієм, має сім’ю. І до мене вже приїздить зі своїми дітьми. Вони теж звуть мене хрещеною. До речі, так величають мене й інші нащадки моїх похресників. Якщо всіх полічити, то їх зо дві сотні.

— Уявляю, як гамірно у вашій оселі, коли похресники провідують вас на Святвечір чи в інші святкові дні. Це ж усіх треба почастувати, кожному приготувати подарунок…

— О, до цього справді готуємося заздалегідь, щоб було чим гостей пригощати. Втім, вони також ідуть не з пустими руками.

…Серед похресників Валентини Андріївни Марунько є хлібороби і будівельники, залізничники і моряки, вчителі і продавці — фахівці найрізноманітніших професій, і всі воно виросли гідними людьми, до виховання яких доклала частинку своєї душі їхня хресна мати.

МІСЦЕВИЙ «ШЕРИФ»

Уже й забулося, хто першим назвав Романа Тимошенка шерифом. Взагалі-то, шериф, як сказано в Словнику іншомовних слів, — особа виборна, наприклад, у США, або призначувана, як у Великобританії, котра здійснює адміністративні, поліцейські та деякі судові функції. Але в нашому випадку все простіше: керівник охоронної фірми «Альянс», позаштатний співробітник міліції Роман Тимошенко і за фахом, і за своєю людською позицією твердо стоїть на сторожі справедливості, приватної і суспільної власності жителів села.

Усі, з ким доводилося розмовляти, відгукуватися про Романа дуже тепло, схвально. Такої оцінки він заслужив своїм ставленням до односельців, їхніх потреб і прохань. І вдень, і вночі він готовий прийти на допомогу тим, хто її потребує.

— А яка вона, криміногенна ситуація в селі? — цікавлюсь у «шерифа».

— Обстановка в Кучургані, — відповів Роман Сергійович, — особливо не відрізняється від інших сіл. Здебільшого це конфлікти, що виникають на ґрунті пияцтва та хуліганства. Останнім часом побільшало крадіжок, що можна пояснити достроковим звільненням з тюрем багатьох ув’язнених.

— Займаєтеся спортом?

— Авжеж. І боротьбою, і боксом. Фізична підготовка, звичайно, сприяє в роботі. Але головне — аналіз обставин, вміння співпрацювати з людьми, об’єд-нання всіх можливих сил проти злочинності. Маю на увазі і міліцію, і прикордонників, і громадські організації.

ДЗВІНОК СЕРЕД НОЧІ

Йшла друга година ночі, як в оселі Ніни Борзової пролунав телефонний дзвінок. «Вибачте, що турбую так пізно, — хвилюючись, мовила сусідська дівчина. — Але мамі зле — знову приступ алергії. Прошу, прийдіть, допоможіть».

Ніна Іванівна хутко зібралася, вхопила сумочку з ліками і поспішила до знайомого дому…

Подібні випадки трапляються часто. До Ніни Борзової, колишньої медсестри, люди звертаються як до «швидкої допомоги». За плечима у неї — великий медичний досвід. Тривалий час вона пропрацювала медсестрою у Лиманській лікарні: спочатку — в операційній, потім — у відділеннях. Не раз рятувала людей. І зараз вона продовжує своє професійне життя. Кому ліки придбати, кому ін’єкції зробити, кому слушну пораду дати — це все вона, Ніна Іванівна. Зараз їй іде вже 85-й, але втоми від своїх літ не відчуває. Певно, запрограмованість на допомогу ближньому й додає сил. А ще, звісно ж, підтримка рідних, які з розумінням ставляться, зокрема й до нічних дзвінків. До речі, цими днями у родині сталася приємна подія — у Ніни Іванівни народився правнук Михайлик, з чим ми її і привітали.

МІСІС «КУЧУРГАН-2016»

Щороку у Будинку культури проводиться конкурс на кращу жінку села, в якому беруть участь місцеві красуні від 20 років і старше, одиначки чи заміжні — різниці нема.

Останній такий конкурс відбувся у березні. Представницьке журі присвоїло титул «Місіс «Кучурган-2016» Анні Фурдуй.

Анна разом з чоловіком Дмитром виховують п’ятирічну доньку Машу. А працює вона на відповідальній посаді — заступником голови сільської ради.

ВСЕ ДО СЕРДЕНЬКА ЇХ ГОРНЕТЬСЯ

Поет писав:

Мати наша — сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола — намистиною,

Небо — празниковою хустиною…

А земля — пшеницею ярою,

А літа — замисленим явором…

Я б не здивувався, якби довідався, що цей вірш Борис Олійник склав після знайомства з двома кучурганськими бабусями: Марією Іванівною Карієтою, якій 2 червня сповнилося 88 років, і Варварою Андріївною Стародуб, котра 5 травня відзначила своє 80-ліття, бо ж в обох — стільки любові і сердечності!

Обох єднає багато спільного: живуть по-сусідськи, через дорогу. Все життя пропрацювали в колгоспі. Чоловіки обох — Іван Микитович та Іван Данилович — воювали, гідно пройшли своїми земними дорогами і вже полишили цей світ. Але не зосталися бабусі самотніми — у колі рідних і близьких, односельців нема місця для смутку. Подруги, як на свої літа, енергійні, налаштовані оптимістично і в добрій пам’яті. Марія Іванівна навіть читала напам’ять довгі вірші, дивуючи присутніх своїм обдаруванням.

Звісно, ми поцікавилися у бабусь секретами довголіття. Ось що вони відповіли: любити свою сім’ю, чоловіка, не палити і не пити. Хіба що склянку вина. Адже у Святому Письмі сказано: пийте вино, але не впивайтеся.

ХТО ТЯГНУВ РІПКУ?

Дитсадок у Кучургані потопає в розкішному, тінистому та заквітчаному парку. Якби сюди додати ще й шматочок моря, то цей заклад виглядав би як одеська «Молода гвардія».

Тут чудові музичний та фізкультурний зали, спортивні й ігрові комплекси, сучасне комп’ютерне обладнання, зокрема й велика інтерактивна дошка. Повсякчас дбає про дитсадок сільрада, а оце відчутно допомогла й обласна рада.

Завідувачка дитсадком Наталія Ситникова розповіла, що в закладі виховуються 129 дошкільнят. Доглядають за ними кваліфіковані вихователі, частина з яких тут працюють десятиліттями. Наприклад, Марія Калиновська віддала цій роботі 40 літ. Нині в її групі вже є правнуки перших вихованців. Уважно стежить за здоров’ям, фізичним розвитком малят і контролює їх харчування старша медична сестра Нонна Багацька. Важливу ділянку роботи забезпечує кастелянка Світлана Шишук, яка водночас є костюмером: шиє й вишиває казкове вбрання для малих акторів…

Наші відвідини дитсадка збіглися з показом вистави «Казковий калейдоскоп», яку дітки під керівництвом виховательки Раїси Оліфер підготували для своїх батьків. Зачаровувала безпосередність та природжена артистичність учасників постановки. Нехитрий сюжет був вибудуваний навколо пригод з казки «Ріпка». Відмінність у тім, що тут ріпку, крім відомих героїв, тягнули ще й пан Коцький, Півник і Лисичка. Театральний критик сказав би, що в такий спосіб у свідомості дітей утверджується переконання, що наша сила — в дружбі та єдності. І ми з ним погодилися б.

Гордістю дитсадка є музей, який заслуговує назви «Українська світлиця». Його керівник вихователь-методист Жанна Снітковська ознайомила нас з експозицією.

— Експонати для музею, — розповіла вона, — збирали всім селом. Ось — глечики і знаряддя праці, рогачі, лопати тощо, якими користувалися ще наші прадіди. Ось — унікальна старовинна ікона та лампадка, якій уже за 150 років. Ось — шевченківський «Кобзар» 1914 року видання...

Звертаю увагу на чималих розмірів молот на зразок киянки: «Для чого слугувала ця річ?»

— Це знаряддя бондарів, — пояснює Жанна Василівна. — З його допомогою вони насаджували обручі на великі бочки. Але діти певні, що цей молот зостався від Котигорошка, який колись боронив рідну землю від Змія-Горинича.

Що ж, нехай усі діти ростуть здоровими і міцними, як Котигорошко!

Роздільнянський район.

(Автор висловлює вдячність за сприяння в підготовці матеріалу депутату Роздільнянської районної ради Світлані Величко).