Сьогодні завершується VII Одеський міжнародний кінофестиваль — без сумніву, одна з найбільших культурних подій не лише нашого міста, а й усієї країни.

Здається, на жодному з попередніх фестивалів такої насиченості най-різноманітнішими подіями не було. Це, передусім, фільми, що беруть участь у кількох кон-курсних та позаконкурсних програмах, й не лише у фестивальних центрах, а також кіноринки, презентації, різноманітні пов’язані з кіно виставки, дискусії тощо. Незважаючи на спеку, всі фестивальні локації, як зараз кажуть, були переповнені від ранку до пізньої ночі. Доброзичлива та охоча до різних культурних розваг одеська публіка щирими оплесками супроводжувала кожну картину.

Про те, щоб потрапити на всі фестивальні події та описати їх, годі було й думати. Доводиться вибирати. І, мабуть, читачі наші розуміють, що вибір найчастіше падає на ту подію, у якій представлена Україна. Цьогоріч, до речі, похідні від цього імені слова «український», «українське» на цьому чи не найбільшому в нашій країні між-народному кінофорумі лунали найчастіше. Не-легко у цій нотатці віддати перевагу чомусь од-ному, тому — по порядку, й лише про деякі події.

Першим учасником національної конкурсної програми став фільм львів’янина Юрія Грицини, молодого, сказати б, не режисера — властиво, непрофесійного режисера — «Варта1». Дуже незвична за художнім і технічним вирішенням картина повертає нас у «Ніч гніву», себто до останніх днів Євромайдану, коли львівські активісти перебрали на себе обов’язки правоохоронців. У фонограмі стрічки використано телефонні розмови активістів.

На фестивалі, назагал, немало показано фільмів, зроблених нестандартно, по-новому, в оригінальній манері. Надто — у програмі короткого метра, або, як колись казали, короткометражок. Їхні автори — всуціль молоді люди, чий вік якраз і диктує експеримент, пошук нових, відповідних нашому часові, рішень.

Неабиякий інтерес викликала участь у фестивалі телевізійної діви Каті Осадчої. Якщо ви дивитеся телепрограму «Світське життя», то, безперечно, вам знайоме це ім’я. До слова: мабуть, таки далеко не всі наші читачі дивляться «ящик», і правильно. Часом гидко бачити на екрані деякі самозадоволені пики, які безтурботно веселяться в час, коли йде справжня війна. Та все-таки цю програму варто дивитися, бо Катя Осадча не з їхнього оточення, вона, як журналіст, щоразу дає нам вельми цікаву інформацію про ту публіку. Проте в Одесі вона разом з президентом ОМКФ Вікторією Тігіпко представляла фільм-відкриття славетного Каннського фестивалю «Світське життя» відомого в світі режисера Вуді Аллена.

Щодень на фестивалі можна було зустріти когось із світових «небожителів» від кінематографії — акторів, режисерів, продюсерів, без яких сьогодні не вийде на екрани жоден фільм. Та не лише кіномитців. В Одеському національному академічному театрі опери та балету співала Джамала. Про цей виступ переможниці цьогорічного конкурсу «Євробачення» особливо приємно говорити, бо виконувала вона власну версію відомої арії американського композитора Джорджа Гершвіна, котрий за основу для неї взяв українську колискову «Ходить сон коло вікон».

Повертаючись до кіно, всіх полонив столітній фільм «Шерлок Холмс», що вважався втраченим та був щасливо знайдений і поновлений. А на Ланжеронівському спуску публіка з цікавістю дивилася картину «У пошуках Бабеля», упізнаючи знайомі всім куточки Одеси.