Майже 200 років тому молодий талановитий лікар-ентузіаст Ераст Андрієвський відкрив цілющі властивості лиманської грязі на околиці Одеси — так почалася історія бальнеологічного курорту «Куяльник».

Останнім часом навколо «Куяльника» постійно виникають різні неприємні історії, пов’язані з переселенцями-інвалідами з Донецької та Луганської областей, яких розмістили там, не надавши жодних державних гарантій.

Тиждень тому близько 400 переселенців-інвалідів, які проживають у санаторії, отримали дивного змісту повідомлення про те, що в даний час оздоровчий заклад відчуває гостру потребу в номерах, тому всім переселенцям із зони АТО необ-хідно до 31 липня зібрати речі та звільнити кімнати. У разі невиконання цих вимог адміністрація залишає за собою право на примусове виселення людей. Під документом стоїть підпис голови комісії з виселення В.А. Ремескова. А ще дирекція наполегливо вимагає сплатити всі борги за комунальні послуги, погрожуючи судом.

Люди забили на сполох. Одна з переселенок, мати дитини-інваліда пише у «Фейсбуку»: «Щойно вийшли з чоловіком по продукти, не встигли дійти до магазину, як зателефонувала моя дитина. Вона плакала у трубку і кричала, що їй страшно. Хтось стукав до кімнати і буркотів. Я все покинула і прибігла. Коридором ходила група осіб і вламувалася у кімнати, де нема людей. Я замкнулася у кімнаті і подзвонила всім, кому могла. Відповів лікар з КМЛ №18, котрий просив проконтролювати їхнього пацієнта-візочника, якому необхід-на госпіталізація, але він відмовляється і каже, що покінчить життя самогубством, оскільки адміністрація погрожує викинути його речі в коридор. Усі перелякані сидять у кімнатах і бояться адміністрації».

Люди — у стресі, адже більшість із них не готова до виселення. Увечері того ж дня вони разом із волонтерами, які ними опікуються, зібралися обговорити ситуацію, що склалася. Тут вирують пристрасті і виливається невдоволення.

Олена Ковальова, інвалід-візочник із зони АТО, що мешкає в санаторії, схвильована можливими змінами: «Мені навіть за хлібом доводиться їздити на таксі, інак-ше пересуватися нема можливості. Куди нам виселятися? Давайте мене просто умертвіть, щоб я нікому не заважала».

Переселенка Світлана Шадріна налаштована рішуче: «Нам нікуди їхати. Ми перекриємо дороги».

Волонтери, як завжди, стають на захист інвалідів. Так, Олена Кулагіна підтверджує, що моральний та фізичний стан переселенців-інвалідів сьогодні дуже важкий: «Люди в шоковому стані. Всі отримали листи про виселення. Були випадки, людина вийшла в магазин, а коли повернулася — пожитки лежали в коридорі, две-рі в кімнату були зачинені. Питання ускладнюється тим, що багать-ом з постояльців потрібна постійна медична допомога, а на Одещині місць, де інваліди могли б отримувати нормальну терапію, нема».

Волонтер Дмитро Вічик пише у соцмережах, що дирекція санаторію відключила на території банкомати, а після цього рішуче вимагає від переселенців сплати всіх боргів.

Ще місяць тому обласна державна адміністрація запропонувала інвалідам переїхати у соціальне житло, пристосоване для їх проживання. Але наразі зголосилася лише одна особа. Інвалід-візочник Олександр уже написав заяву і погоджується перебратися в геріатричний будинок на вулиці Паустовського в Одесі.

— Мені вже все обридло, ці нерви, крики, претензії... Люди штучно намагаються створити таку обстановку, щоб привернути до себе увагу, — вважає він. — Нічого, що ін-тернат закритого типу, головне — щоб там було з ким танцювати!

Олександр полюбляє танцювати, хоча має лише одну ногу. На своєму візку він хвацько робить усілякі па на прощання в санаторії перед тими, хто зібрався на збори.

До вечора ситуація змінюється. Переселенцям дозволяють залишитися у санаторії до кінця серпня. Головна умова — оплатити проживання і не залишити боргів. Таке рішення адміністрації озвучив на зборах начальник відділу поселення оздоровниці Севак Хачатрян. Але такі умови влаштовують не всіх переселенців — близько третини з них не платили і не зби-раються платити за житло.

Луганчанка Світлана Іванівна, інвалід першої групи, аргументує: «Не платила і не платитиму. У мене квартира в Луганську розбита вщент. Збираю на ремонт».

Дирекцію оздоровниці, яка відмовляється надалі утримувати переселенців-інвалідів, можна зрозуміти. Адже санаторій ім. М.І. Пирогова («Куяльник») — приватна структура, на госпрозрахунку. Вже понад рік живе у борг.

«Підприємство — банкрут. Ми більше не в змозі утримувати таку кількість людей. Нема грошей ані на комуналку, ані на заробітну плату співробітникам. У нас колектив — 500 осіб, і вони працюють за копійки. Самі ж переселенці не хочуть допомагати — лише кілька сімей платять за комунальні послуги», — пояснює ситуацію директор закладу Араік Погосян.

— Ми не проти платити за комунальні послуги, але потрібно знати, кому і за що, — каже Олег Матвієнко, батько дитини-інваліда з Луганська. — Але будь-які оплати повинні здійснюватися на підставі договорів. Ми просимо їх оформити, а тут прийнято заносити гроші готівкою.

900 тисяч гривень на оплату боргів санаторію вже виділила Одеська обласна рада. Але цього надто мало. За словами директора, борги за спожиті послуги складають 11 мільйонів гривень. Окрім того, саме приміщення не підходить для такого масового проживання інвалідів. Якщо, не приведи Господи, виникне пожежа, людей важко буде евакуювати, і ДСНС уже надіслала припис: закрити корпус, виселити людей.

Переважна більшість переселенців-інвалідів не поспішають погоджуватися на переїзд в інші місця. Інтернат у селі Борщі неподалік від Подільська (колишній Котовськ) — це аж за 250 кілометрів від Одеси, доріжка з гравію і відсутність кваліфікованої медичної допомоги, нарікають вони. Геріатричний будинок в Одесі — це заклад закритого типу, який не підходить молодим інвалідам, що хочуть інтегруватися у життя міста. Татарбунарський та Арцизький район — також задалеко. Дехто з інвалідів шукає можливості перебратися в інші обласні центри. Скажімо, пенсіонерка Ірина Жиліна (візочниця), не витерпівши відключень світла та води, зібрала речі і цими днями подалася до Полтави.

Ситуація в «Куяльнику» вийшла далеко за межі області. Вона на контролі у віце-прем’єр-міністра Павла Розенка, який нещодавно надіслав на ім’я голови Одеської ОДА Міхеіла Саакашвілі листа з проханням не допустити виселення вимушено переселених осіб з інвалідністю із санаторію. Віце-міністра Степана Кубіва зобов’язали «визначитися з виконанням попередніх доручень щодо відшкодування витрат санаторно-курортним закладам Одеської області, в яких проживають ВПО з інвалідністю».

Інвалідів-переселенців у «Куяльнику» збирається відвідати й заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та ВПО Григорій Тука. Причому не сам, а разом із керівництвом Програми розвитку ООН, про що написав на своїй сторінці у Фейсбуці.

Наразі ситуація залишається невирішеною. Вона, ця ситуація, виникла не сьогодні. Спочатку цих людей, що потребують особливої опіки, не захистили від ворожого вторгнення, потім не евакуювали (вибратися їм допомогли волонтери), згодом не надали житла, не забезпечили іншими соціальними гарантіями. Тож нині, стерпівши за цих два з половиною роки багато всіляких поневірянь, ці стомлені, знервовані, хворі люди нікому не вірять і ні на що не погоджуються. Після всього, що з ними сталося, декотрі навіть висловлюють бажання повертатися додому, на окуповану територію.

Правозахисник, юрист ГО «Десяте квітня» Ельвіра Зейтуллаєва, яка впродовж тривалого часу надає правову допомогу переселенцям у санаторії «Куяльник», вважає, що ситуацію навмисне підбурюють люди та організації, які не хочуть мирного вирішення проблеми. На її думку, міська та обласна влада пропонує непогані варіанти розселення переселенців-інвалідів. Представники «10 квітня» виїжджа-ли на місця, які влада запропонувала для переселення і дали, загалом, позитивні відгуки та рекомендації інвалідам. Однак серед мешканців «Куяльника» чимало й таких, що можуть і повинні працювати, наприклад з 2-ю та 3-ю групами інвалідності, й вирішувати свої життєві питання самостійно. Особливу увагу потрібно приділити інвалідам-візочникам, матерям з дітьми-інвалідами, зокрема тим, у яких психічні захворювання. Для того, щоб справа рухалася далі, потрібно створити комісію з представників влади, адміністрації санаторію та громадських активістів і розглядати кожен випадок окремо. Тільки так можна розрубати цей гордіїв вузол.

Публікація здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади.