Дослідники присвятили чимало сторінок вивченню взаємин Кобзаря з автором першої української опери Семеном Гулаком-Артемовським. Музикознавець та композитор Леонід Кауфман (1907 – 1973 рр.) колись цікавився долею архіву автора «Запорожця за Дунаєм». Пошуки привели його до Франції. Один із нащадків композитора Микола Емануїлович Гулак-Артемовський відгукнувся з Парижа:

«Минуло багато часу… Дуже важко згадувати, але чітко пам’ятаю, що був у батька (Емануїла Авксентійовича Гулака-Артемовського – прим. С.В.) в столі архів Семена Степановича, нашого славетного предка. Пам’ятаю, що було багато листів, фотознімків, рукописів… Віршів, присвячених йому …».

Далі Микола Емануїлович повідомляв, що на тих світлинах були зображені Шевченко та його знаменитий предок, бачив нотні записи композитора.

Архів, ймовірно, було перевезено до Одеси, де мешкав Миколин брат Євген. Доскіпливий дослідник не припиняв пошуки. Та сліди Євгена Емануїловича Гулака-Артемовського стерла Друга світова війна. Доля архіву в Одесі залишилася нез’ясованою.

На підґрунті того, що збереглося в інших містах, ми розповімо про вірну дружбу Тараса Шевченка та Семена Гулака-Артемовського.

Спочатку про появу Семена Гулака-Арте­мовського у Петербурзі.

Узимку 1837 року капельмейстер Придворної вокальної капели Михайло Глинка вирушає до рідного краю, щоб поновити капелу голосистими земляками. Крім службового, було у композитора і особисте зацікавлення до поїздки на Україну. Він тоді працював над оперою «Руслан і Людмила». Хотілося розшукати співака, якому б до снаги були високі творчі завдання.

От і золотоверхий Київ. Під час богослужіння у Михайлівському монастирі столичний маестро звернув увагу на дивовижної краси баритон. Солістові йшов двадцять шостий рік – забагато для початківця у Придворній капелі. Вродливого юнака звали Семеном. А прізвище – Гулак-Артемовський.

– Чи не родич, бува, поета Петра Гулака-Арте­мовського?

– Це мій рідний дядько.

Збираючи здібних юнаків зі своєї батьківщини, він запропонував і Семенові спробувати щастя в столиці. Юнак погодився.

У Петербурзі Семен під контролем композитора вивчає французьку та італійську мови. А музикою займався із самим Глинкою.

Вечорами у Глинки та його друзів – М. Мар­кевича, І. Айвазовського, К. Брюллова – збирався цвіт тогочасної творчої інтелігенції. Карл Брюллов часто привозив на ці вечори свого підопічного Тараса Шевченка. Там, у Глинки, побраталися майбутній корифей оперної сцени Семен Гулак-Артемовський і майбутній Кобзар.

Дружбу не могли зруйнувати жодні злигодні. Гулак-Артемовський своїм моральним обов’язком вважав піклуватися про свого друга і земляка, якого віддали в солдати. Царські прислужники суворо забороняли пересилати гроші засланцеві. І Семену Степановичу доводилося усіляко хитрувати.

Прикладів безкорисливої допомоги можна навести багато. Так, якщо заглянути у 1852 рік, співак, скориставшись тим, що казанською комісією військового Міністерства керував знайомий генерал, переслав побратимові двадцять рублів сріблом, нібито борг за виконану колись, до солдатчини, роботу аквареллю.

Зворушений увагою поет відповів з цього приводу так: «Всякое деяние благо, тем более, если оно неожиданное. Благодарю тебя, искренний друже мой! Трижды благодарю… Только вот что: если я не ошибаюсь, у нас с тобой уговору не было, чтобы платить мне за работу. Кажется, так. Правда, давно это было, я мог и забыть…»

Через деякий час Гулак-Артемовський знову надсилає Шевченкові гроші, законвертувавши їх з листом на ім’я коменданта Новопетровського укріплення.

Ось текст із цього листа: «Любезный брат Тарас! Получил я от неизвестного подателя письмо с вложением 15 рублей серебром и с присовокуплением убедительнейшей просьбы переслать их тебе. Не зная достоверно твоего адреса, посылаю означенные деньги наобум, сердечно буду рад, если ты их получишь… Я, слава Богу, жив и здоров, жена моя тебе кланяется, девочка у меня только одна, – меньшая дочь моя Александра умерла на первый день Великого поста. Печаль и горе у каждого свое…»

Можна здогадатися, «подателя» автор листа вигадав для тих, хто перевірятиме пошту. І Шевченко посміхнувся у козацькі вуса.

Звільнений із заслання Тарас Шевченко по приїзді до Петербурга передусім поцікавився, де Гулак-Артемовський. Наступного дня вони зустрілися.

Друзі найчастіше збиралися на квартирі Семена Степановича. Тут стихійно зароджувалися літературно-музичні вечори. Либонь, після такого вечора Семен Степанович написав музику на вірші тепер уже забутого автора. Земляків у столиці було багато.

Стоїть явір над водою,

В воду похилився.

На козака недоленька,

Козак зажурився.

Свій твір композитор присвятив Тарасу Шевченку. Текст пісні з нотами був надрукований окремими виданнями 1860 року.

Принагідно хочу зауважити, що композиторські спроби С. Гулака-Артемовського були уже відомі в Петербурзі. Ще у травні 1851 року «Молода трупа» уперше поставила «Картину степового життя циган». Цікаво, що в цій «картині» виконувалася не ромська, а українська пісня з хором і танцями. Пісню заспівував сам автор С. Гулак-Артемовський. А ще були «Весільний поїзд в Малоросії», «Українське весілля» – творчі обробки українського фольклору, хорові пісні «На бережку, біля ставка», «Била жінка мужика», «Ой за гаєм, гаєм», «Гей посіяв мужик та й у полі ячмінь», пісня для голосу у супроводі фортепіано «Спать мені не хочеться», тощо.

Завжди тепло зустрічала Кобзаря дружина композитора Олександра Іванівна. Вона професійно грала на піаніно, арфі. Тарас Григорович згадував про неї в Оренбурзі, на Аралі, на півострові Мангишлак у листах до побратима й земляка. Він високо цінував її виконавські здібності, подарував їй автопортрет з написом: «Олександрі Іванівні Гулак-Артемовській на пам'ять 4 грудня 1860 року». Вочевидь, в день появи видання «Стоїть явір над водою».

…У ті дні, коли прах Тараса Шевченка перевозили на береги Дніпра, у Петербурзі готувався небувалий концерт, присвячений пам’яті Кобзаря України. Діяльну участь у цьому готуванні взяв і Семен Степанович Гулак-Артемовський. До програми концерту входили улюблені музичні твори народного поета.

А прем’єра опери «Запорожець за Дунаєм» відбулася через два роки. Вистава пройшла з величезним успіхом. С. Гулак-Артемовський грав роль Івана Карася. Публіка викликала автора й артиста після кожного акту.

У найвпливовішій столичній газеті «Санкт­петербургские ведомости» була надрукована розлога позитивна рецензія одеського музикознавця та композитора, автора кількох пісень на вірші Кобзаря, Петра Сокальського, присвячена першій постановці опери на сцені Маріїнського театру. А рецензент газети «Сын отечества» написав з цього приводу: «Главная заслуга г. Артемовского в том, что он положил начало комической опере, доказав, как хорошо она могла бы привиться у нас, и в особенности в народном духе; он первый ввел на нашей сцене родной нам малороссийский элемент… Опера эта всегда будет привлекать массы, и, я уверен, с каждым представлением успех ее будет расти».

Понад півтора століття на театральних афішах читаємо: «С. Гулак-Артемовський. Запорожець за Дунаєм. Опера на три дії». І сьогодні, у ХХІ столітті, оперу охоче відвідують. В Одесі ж вона особливо популярна.