У понеділок, 20 травня, на урочистому засіданні Верховної Ради обраний на посаду Президента України Володимир Зеленський склав присягу, отримав атрибути глави держави — посвідчення (яке підступно зісковзнуло з церемоніальної подушки на підлогу), печатку, нагрудний знак та булаву, виголосив промову і взявся за роботу.

Своє перше офіційне слово шостий президент країни промовляв у притаманній йому манері — з паузами, акцентами і шпильками (передусім, на адресу урядовців та парламентарів), й завершив його ефектно: «Я розпускаю Верховну Раду України 8-го скликання. Слава Україні! І наостанок. Дорогий народе! Протягом свого життя я намагався робити все, щоб українці усміхалися. Це була моя місія. Тепер я робитиму все, щоб українці принаймні більше не плакали».

«Пристебніть паски! Україна — у зоні турбулентності», — ця порада чи не найчастіше звучить з понеділка у коментарях на всіх рівнях, від фейсбучного до дипломатичного. І державу таки лихоманить — рапорти і заяви про звільнення посипалися, як то кажуть, пачками. А за ними пішли призначення. Про перші з них «Українська правда» (www.pravda.com.ua) написала так: «Ще у статусі кандидата в президенти Володимир Зеленський обіцяв, що коли стане головою держави, то в кадровій політиці не допустить «кумівства». Чи перебуває новий президент у родинних зв’язках з кимось зі своєї найближчої команди, даних нема, однак уже перші рішення після входження у головний кабінет на Банковій вказують на те, що при призначеннях дружніх стосунків Зеленський не уник...».

Отож.

На посаду очільника Адміністрації Президента Володимир Зеленський призначив свого політичного соратника, людину з багатим і неоднозначним політичним минулим Андрія Богдана.

«Богдан, — пише «УП», — відомий столичний адвокат, послугами якого користується, зокрема, олігарх Ігор Коломойський. У 2015 році Богдан також захищав у судах соратника олі-гарха Геннадія Корбана. Із Зеленським адвокат товаришує останні п’ять років.

Жорстка, незговірлива людина, професія якого — «рєшатєль». У виборчому штабі Зеленського мало хто був у захопленні від його людських якостей, проте багато хто віддавав належне його вмінню залагоджувати зовнішні конфлікти та «вирішувати» справи.

…Богдан стверджує, що саме він вмовляв Зеленського піти в президенти. «Володя, ти взагалі розумієш, що фільмом «Слуга народу» ти дав людям надію? І якщо ти навіть не спробуєш це зробити, то якимось моральним чином ти їх кинеш, підведеш», — переказував він свої розмови із Зеленським в інтерв’ю «УП».

Богдан — далеко не нова людина в українській політиці.

У 2007 році балотувався до парламенту під №93 списку блоку «Наша Україна — Народна самооборона» на чолі з нинішнім генпрокурором Юрієм Луценком, але не пройшов.

Того ж року встиг попрацювати помічником Андрія Портнова, а згодом став заступником міністра юстиції Миколи Оніщука (до речі, перший уже повернувся в Україну, де не був з часів Революції Гідності, про намір повернутися зайвили й деякі інші втікачі. — Прим. «ЧН»).

У березні 2010 року був призначений заступником міністра Кабінету Міністрів — урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики в уряді Миколи Азарова, однак у лютому 2011-го ця посада була ліквідована. У 2013 році Богдана призначили урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики після відновлення цієї посади. Саме за роботу на цій посаді у вересні 2014-го він потрапив під закон про люстрацію».

У тому таки 2014-у на дострокових виборах до ВР Богдан був у партійному списку БПП, але виявився не на прохідному місці. Міг потрапити у парламент у 2016-у, коли частина депутатів цієї політсили перейшла працювати в уряд та на інші посади. Але тоді, як зауважує «УП», для того щоб не пустити Богдана в Раду, коаліція навіть прописала окремий пункт у законі про так звану «партійну диктатуру», яким дозволила виключати людей зі списку партії уже після виборів. Відтак БПП зміг викреслити Богдана з претендентів на мандат.

Тож у свіжопризначеного керівника Адміні-страції Президента (а посада ця, знаємо з досві-ду його попередників, дуже впливова у нашій державній ієрархії) є за що «любити» колишню коаліцію ВР та Петра Порошенка і його партійних соратників.

Першим заступником голови своєї адміністрації Володимир Зеленський призначив Сергія Трофімова, донедавна — виконавчого продюсера студії «Квартал 95». Його називають людиною, «яка будь-якими шляхами добивається свого».

Першим помічником президента став Сергій Шефір, земляк Володимира Зеленського, його давній друг і бізнес-партнер (співзасновник «Кварталу», для якого писав сценарії і продюсував їх).

За припущенням журналістів Bihus.info, Сергій Шефір, ймовірно, вирішував у передвиборному штабі фінансові питання.

Сценарист та креативний продюсер серіалу «Слуга народу» Юрій Костюк призначений на посаду заступника голови АП.

Радником президента і його представником у Верховній Раді став доктор юридичних наук, проректор з наукової роботи вищої школи адвокатури Національної асоціації адвокатів України Руслан Стефанчук. Вони також знайомі ще зі студент-ських літ, обоє грали в КВК.

Серед уже призначених посадовців і радників є ціла низка й інших партнерів нинішнього Президента з його попередньої сфери діяльності.

Втім, бачимо у команді не тільки шоуменів та медійників.

Так, одним із заступників голови Адміністрації Президента став Руслан Рябошапка, юрист, експерт з питань антикорупційної політики.

Влітку 2010-го він очолив новостворене Бюро з питань антикорупційної політики при Кабміні, яке, втім, трохи більше ніж за рік тодішня влада ліквідувала. Після цього до жовтня 2013-го працював заступником голови департаменту юридичного забезпечення секретаріату Кабміну Миколи Азарова.

Перед Революцією Гідності перейшов на роботу в Transparency International Україна. Після зміни влади Рябошапка був якийсь час заступником міністра юстиції. Разом з ще одним нинішнім членом команди Зеленського — Олександром Данилюком — брав участь у розробці закону про створення НАБУ.

У 2016 році Руслан Рябошапка був обраний членом Нацагентства з питань запобігання корупції, але через конфлікт з очільницею НАЗК Наталією Корчак у червні 2017-го подав у відставку.

Згаданий вище Олександр Данилюк, за плечима якого чималий шлейф і досягнень, і скандалів, кого одні експерти бачили на посаді голови Адміні-страції Президента, інші — прем’єр-міністра, ще хтось — очільника зовнішньополітичного відомства, начебто (на момент здачі номера у друк відповідний указ ще не був оприлюднений) призначений головою Ради національної безпеки та оборони.

Ще одне важливе призначення (точніше, як для країни, проти якої ведеться війна, надважливе) — посада начальника Генерального штабу — головнокомандувача Збройних сил України. Тепер це відповідальність генерал-лейтенанта Руслана Хомчака. Частина ЗМІ називає його «генералом з орбі-ти Ігоря Коломойського, креатурою, близькою до колишнього заступника голови Дніпропетровської ОДА Геннадія Корбана». Він — професійний військовий із суперечливим ставленням з боку людей у погонах: одні називають його професіоналом вищого класу, інші звинувачують у провалі Іловайської операції з її страшними наслідками.

Призначення тривають.

Але й перші провали також є. Легкої перемоги над Верховною Радою, про розпуск якої з її ж трибуни оголосив у понеділок Володимир Зеленський, не вийшло: вчора парламентарі відмовилися розглядати запропоновані Президентом зміни до закону про вибори, а відтак чи відбудеться дострокове голосування 21 липня, як того прагне новий господар Банкової, а тим більше — за якими правилами (за відкритими чи таки закритими списками, з мажоритарними округами чи без, з яким прохідним бар’єром і т.д.), вирішуватимуть таки на Грушевського. Україна — парламентсько-президентська республіка, і голос народних депутатів нині набирає особливої ваги.