Депутат районної ради трьох скликань, голова первинної організації ветеранів війни та праці, член районної ради ветеранів, активна учасниця громадського життя Савранщини, член клубу «Затишок» Лідія Юхимівна Поліщук з Гетьманівки — неймовірно щира, привітна, доброзичлива, порядна, мудра жінка. Іноді дивуєшся, де в ній, тендітній і худорлявій, ховається стільки сил, енергії і творчої наснаги.

Лідія Юхимівна народилася 14 лютого 1949 року в багатодітній сім’ї колгоспників. Батько Юхим Степанович Журавський ще до революції закінчив 4 класи церковно-приходської школи, працював в колгоспі бригадиром, а згодом – головою сільради. Мати Дарія Венедиктівна була безграмотна. Та своїх шістьох дітей батьки виховували в любові, вчили їх, що досягти чогось в житті можна тільки наполегливою працею.

Для наймолодшої донечки Ліди працею було сумлінне навчання в Гетьманівській восьмирічній школі, яку вона закінчила на «відмінно» і вступила до Одеського нафтового технікуму. Коли Ліда ще навчалася в 5-му класі, в школу було призначено нового молодого директора Георгія Архиповича Поліщука. Йому була потрібна квартира. Знаючи про порядність сім’ї Журавських, відповідні умови проживання, Олексій Степанович Кузь (на той час інспектор райвно) запропонував Георгію квартируватися у батьків Ліди.

За п’ять років проживання в цій сім’ї Георгій розгледів у Лідії дівчину з великим, добрим серцем, невтомну трудівницю, старанну, відповідальну ученицю. Коли Ліда поїхала на навчання в Одесу, вчитель сумував за нею і не уявляв свого майбутнього життя без неї. В жовтні 1965 року приїхав до Ліди в Одесу, щоб сказати про те, що вона йому дуже потрібна, і запропонував приїхати на жовтневі свята з паспортом.

Так вони вирішили одружитися.

Батьки Ліди були стурбовані тим, що в них велика різниця у віці – 13 років.

Коли молодята приїхали до Саврані, щоб познайомитися з батьками Георгія, його мати зустріла майбутню невістку непривітно. Казала: «Мій син красивий, розумний, з вищою освітою, директор школи, а Ліда не має навіть середньої освіти, та ще й неприваблива».

Та хіба може бути негарною людина, яка має таке велике добре серце, щиру вдачу, такі прекрасні риси характеру як людяність, порядність, доброзичливість? Саме такій люблячій жінці треба було народитися в день Святого Валентина, в День закоханих.

В листопаді 1965 року Георгій і Ліда офіційно одружилися. Весілля відгуляли аж 1 травня 1966 року. За цей час молода дружина екстерном склала іспити в технікумі, щоб вже першого вересня приступити до роботи піонервожатою Гетьманівської школи. Зрозумівши, що робота з дітьми – її покликання, Ліда вступає на заочне відділення Одеського педагогічного інституту. Викладала хімію, креслення, працювала вчителем початкових класів. Чимало літ керувала районним методичним об’єднанням вчителів. Загалом вся її трудова біографія минула в рідній сільській школі.

У шлюбі зі своїм коханим чоловіком Лідія Юхимівна виховала трьох прекрасних дітей. Донька Ніна вчителює у м. Ямпіль Вінницької області. Син Володимир працював в Одеському обласному управлінні соціального захисту, нині – в обласному управлінні статистики. Син Олександр працював в університеті внутрішніх справ, нині полковник поліції, проректор цього закладу. Невістка Оксана – підполковник поліції, кандидат наук, викладач університету, зять Віталій — працівник центру зайнятості.

Багата Лідія Юхимівна й на внуків та правнуків.

Та в житті нашої землячки було багато і важких випробувань. Одне з найважчих — смерть 1 травня 2003 року коханого чоловіка. Лідію Юхимівну самотність змусила обирати: або піти в небуття, або взяти на себе відповідальність за все, чого не встиг зробити чоловік, і працювати за двох. І жінка з головою поринула в громадську діяльність.

Неодноразово брала участь в телевізійних передачах в м. Одеса та м. Києві (зокрема, ток-шоу «Червона лінія» та інших). За її сприяння у Саврані відбулися зйомки телепередачі «Надвечір’я». Трудова і громадська діяльність відмінниці народної освіти відзначена численними нагородами. У 2018 році її нагороджено іменним годинником голови Одеської обласної ради та відзнакою за громадську діяльність та волонтерський рух у конкурсі «Жінка року».

Працюючи на посаді голови комітету дітей війни і праці, голови районної організації ветеранів, Лідія Юхимівна переймається проблемами цієї категорії людей, надає посильну допомогу усім, хто до неї звертається. Два роки тому Лідія Юхимівна започаткувала традицію вітати з днем народження та святами мешканців будинку «Милосердя» с. Концеба та одиноких, самотніх мешканців району, відвідуючи їх вдома. За підтримки голови районної ради Олександра Хапатнюковського змогла відновити роботу денного стаціонару.

Як незмінний депутат районної ради (обирається з 2005 року) Лідія Юхимівна наймає приміщення за адресою: вул. Соборна, 2, у Саврані, щоб вести особистий прийом громадян, яких завжди зустрічає з посмішкою та великим бажанням надати допомогу.

Енергійна жінка ініціювала проведення яскравих як районних, так і сільських культурно-масових заходів: «Від усієї душі», «Козацькому роду нема переводу», Дня Покрови, «Великоднє диво», біля Гайдамацької криниці тощо.

Не залишає поза увагою Лідія Юхимівна і дітей, для яких спільно з Бузьким козацьким товариством організовує відпочинок.

Важко знайти людину, яка б так трепетно любила, обожнювала та вболівала за свою малу Батьківщину, захоплювалася і пишалася її дендропарком, причетністю предків до важливих історичних подій, закарбованих у топонімічних назвах: Гайдамацький яр і Гайдамацька криниця, тісно пов’язаних з Іваном Гонтою та Максимом Залізняком. Про давні історичні події і персонажі вона може розповідати годинами.

Кажуть: Бог дає кожній людині такий хрест, який вона може донести.

Тож ми бажаємо Лідію Юхимівні ще не одне десятиліття «нести свій хрест», даруючи людям зерна добра, любові, милосердя і турботи.