Напередодні Дня Конституції слід було б привітати населення не з прийдешнім святом, а з тим, що минуло. Днем дишла — куди повернеш, туди й вийшло. Конституційний Суд України 13 червня повернув Основний Закон так, що виборцям доведеться голосувати на дострокових парламентських виборах. Треба сподіватися, що віялове відключення мізків громадян, пов’язане зі спекою, не позначиться на результатах голосування 21 липня.

ОФІС В МУЗЕЇ, МУЗЕЙ В АДМІНІСТРАЦІЇ, ОЛІГАРХИ — НА ТОМУ Ж МІСЦІ

Поки що аномальна спека діє в основному на команду нових політиків і на її командира. Не дочікуючись, коли вся влада опиниться в їхніх руках, «слуги народу» вже почали радикальні реформи. Головна з них — перейменування Адміністрації президента на Офіс. Друга за значущістю — переїзд Офісу президента із Будинку з химерами та сусідніх будівель на вулиці Банковій на Європейську площу в Український дім, частину якого досі займає Музей Леніна.

Решта реформ (не враховуючи відмови від обов’язкової шкільної форми) зосереджені головним чином у скасуванні указів «папєрєдніков» і в кадровій політиці. Якщо не зраджує пам’ять, подібними реформами займалися свого часу після обрання Віктор Ющенко та Віктор Янукович, а слова «дерегуляція економіки» в Україні звучали з усіх прасок. Як цього разу звільнятимуть економіку від опіки держави, як реально підтримуватимуть малий і середній бізнес, побачимо після парламентських виборів.

Але вже зараз бачимо, що небеса на землю не впадуть. Монополісти на чолі фінансово-промислових груп збережуть свої позиції і, скоріш за все, навіть зміцнять. Під керівництвом «борця з олігархами» Володимира Зеленського пани Віктор Пінчук, Рінат Ахметов та Ігор Коломойський (який наразі про це не знає) відновлюватимуть зруйновану війною інфраструктуру Донбасу. І не варто допитуватися, за які гроші ці гідні люди відремонтують дороги, запустять розграбовані заводи і пофарбують лотки на базарах. Не наша, зрозуміло, це справа.

Як наполягають шанувальники шостого президента України, наша справа — підтримувати генеральну лінію нового керівництва. Оскільки цим ми підтримуємо нашу незалежну країну. Подібна точка зору зрозуміла. У ній — суть конформізму. Однак з генеральною лінією у політиці Зеленського добре було б ознайомитися бодай у загальних рисах.

Все, що нам повідомляє представник президента у Верховній Раді Руслан Стефанчук про ліберальні цінності, все, що розповідає сам Володимир Зеленський про незмінний курс до Євросоюзу, ми чули тисячу разів від його «папєрєдніків». Нове стосується тільки перезавантаження східної політики і війни, російської агресії, яку «слуги народу» дедалі частіше намагаються відсунути на другий план.

Якщо дивитися правді в очі, то горезвісне «нове» є зміною ідеології опору агресору на ідеологію капітуляції перед Росією. Як повідомляє міністр освіти і науки Лілія Гриневич, авторам підручників з історії України вже наполегливо пропонують слова «агресія» і «війна» замінити словом «конфлікт», мотивуючи це саме зміною установок. А ці установки — частина політичного реваншу. Який, мені здається, і є генеральною лінією «слуг народу».

РОСІЯ ВЗЯЛА СТРАСБУРГ

У ніч з 24 на 25 червня почала розсипатися дипломатична фортеця, яку впродовж п’яти років будував для України президент Порошенко. Фортеця була ненадійною, зведеною на піску, але треба розуміти, що у Петра Олексійовича не було під рукою цементу. У квітні-травні 2014-го України як держави, здатної протистояти загарбникам, фактично не існувало.

Можна сперечатися про те, наскільки успішною була внутрішня політика Порошенка, але його правильно вибудувана зовнішня політика, без перебільшень, врятувала країну. Пріоритетом у відносинах із Заходом стало збереження і розширення політичних та економічних санкцій, накладених на Росію у зв’язку з руйнуванням нею системи багатосторонніх і двосторонніх договорів, що разом формують міжнародне право.

Необхідно було переконати союзників, що такі дії (анексія Криму, окупація Донбасу) загрожують не тільки Україні, а всьому цивілізованому світу. Порошенко із завданням впорався. За п’ять років жодну із санкцій, накладених на Росію, попри зусилля Кремля, не вдалося скасувати або пом’якшити. І це при тому, що за ці роки країни Євросоюзу і (в меншому обсязі) США через накладені санкції зазнали відчутних збитків.

Тепер завдяки недалеко-глядній політиці низки держав «старої Європи» система санкцій дала тріщину в слабкій ланці. За доповіддю «Зміцнення механізму прийняття рішень у Парламентській асамблеї Ради Європи», представленою регламентним комітетом, ПАРЄ повернула російській делегації повноваження щодо голосувань у комітетах і виборів до керівних органів. Без виконання РФ умов, накладених у вигляді санкцій за анексію Криму та агресію на Донбасі.

До примітивного шантажу Кремля, який два роки тому припинив платити членські внески, погрожуючи взагалі покинути Раду Європи, у Страсбурзі додали уявну турботу про громадян Росії, яких вихід країни з РЄ позбавить можливості звертатися до Європейського суду з прав людини. І результат: за зняття санкцій проголосували 118 делегатів, проти — 62, утрималися — 10.

Делегати від правлячих партій в ПАРЄ, як правило, виконували інструкції своїх глав держав і урядів. З урядами та главами держав упродовж п’яти років працювали дипломати з українського МЗС та особисто Петро Порошенко. Багато хто у нас сподівався, що зміна влади в Україні не вплине на санкції ПАРЄ. Як бачите, вплинула. Президент Володимир Зеленський, який напередодні голосування у Страсбурзі відвідав Париж та Берлін, мабуть, не знайшов аргументів для впливу на Еммануеля Макрона та Ангелу Меркель. Він або не зрозумів свого завдання, або не доніс його до власного Офісу.

Українські делегати ПАРЄ перед поїздкою в Страсбург так і не змогли зустрітися з президентом своєї країни. Кажуть, в Офісі тема ПАРЄ нецікава так само, як тема російської агресії. Пріоритет «слуг народу» — вибори. А після виборів — хоч трава не рости.