…Велика баржа неквапливо підпливала до берега Дунаю. Люди, які стояли на суші, замерли в напруженому очікуванні. Острів Єрмаков, розташований у Кілійському районі, от-от мав прийняти нових мешканців — табун диких європейських коней породи коник. Тварин привезли майже за дві тисячі кілометрів із Латвії, щоб вони допомогли збереженню біологічного різноманіття острова через природній випас. І от, після обов’язкового місячного карантину, настав час випускати їх до дикої природи.

Шлях на свободу

Загорожа баржі зі скрипом відчинилася, даючи коникам шлях до волі. Здавалося, вони б мали рвонути, як шестикласники на велику перерву, але щось пішло не так. Тварини щільно стояли в загоні, як одесити в переповнених маршрутках, але виходити не поспішали. Чи то їм так сподобалось в неволі, чи то вони очікували якоїсь прикрої несподіванки від оточуючих людей, але на свободу тварини вийшли не відразу. Навпаки, тиснулись одна до одної, й по них зовсім не було видно, що це дикі істоти, які більш за все полюбляють воду. Раптом один з коників спіткнувся й шубовснув в Дунай. Його невдалий крок послужив прикладом для всього іншого стада і воно, стрибнувши в болотяне угіддя, попливло до суші.

Численні журналісти та природозахисники стали біля берега, знімаючи цю подію. Вони, звісно, дали диким тваринам простір для маневру, але в тих були свої міркування, куди і в якому напрямку їм рухатись. Коники попрямували прямо на людей. З-під копит летіли бризки води, табун стрімко наближався до берега, вже можна було побачити, як роздмухуються ніздрі на мордах непарнокопитних, і як важко вони дихають. Все відбувалось як в фільмі зі сповільненою зйомкою, коні були вже близько, але я відходити вбік не поспішала, намагаючись й собі схопити цікаві кадри. От ще б трохи, ще б ближче і тут пролунав чийсь крик:

- Тікайте звідси швидше, вони на вас біжать!

Мені та й багатьом моїм колегам двічі повторювати не довелось. Натовп людей хвилею гайнув в бік, даючи тваринам бігти туди, куди їм заманеться. На мить гайнула думка, що коники зараз помстяться невеличкій частині людства за гріхи проти планети. Але тварини побачили дещо цікавіше, ніж наляканих людей. Зарості комишу, водні угіддя, місце, яке ідеально підходить для домівки цим істотам. Частина коників пірнула в води Дунаю, відділившись від табуна, попливла в зарості шукати затінку. Але більшість, зрозумівши, що нічого їм не загрожує, неквапом почала вивчати нові території.

Відновлюючи екосистему

Коники з’явились в дельті Дунаю завдяки громадській організації «Rewilding Ukraine». Вона, співпрацюючи з європейськими партнерами, прагне покращити біологічне різноманіття флори та фауни на території Європи. В Україні організація веде роботу над проектом «Відновлення водно-болотних угідь і степів регіону дельти Дунаю». Це – наймасштабніший проект з рекреації природніх угідь, який коли-небудь впроваджувався в цьому регіоні. І коникам, які приїхали до нас із Латвії, у цій програмі відведена особлива роль. Вони можуть запливати глибоко в болота й виїдати рослинність там, де її не можуть дістати інші травоїдні. А ще їх не треба додатково адаптувати до навколишнього середовища, бо тварини ніколи не були свійськими.

- Ці коні багато поколінь жили в дикій природі самостійно, у них сильна імунна система, — зауважує виконавчий директор громадської організації «Rewilding Ukraine» Михайло Нестеренко. — Тварини знають, як оборонятися від хижаків і виживати взимку, тому не треба докладати практично ніяких зусиль, щоб вони адаптувалися до навколишнього середовища. Коники — водні істоти, їм підходить така обстановка, з територіями, залитими водою. Вони люблять, коли навколо багато вологи, тому острів Єрмаков — ідеальне місце для їхнього життя. Колись давно на цих землях жив вимерлий європейський кінь тарпан, і коники, яких ми завезли, на нього дуже схожі.

Великі травоїдні тварини сприяють формуванню ландшафтів у багатьох європейських країнах. Але це можливо лише в тому випадку, коли таких істот багато, і вони належать не до одного сімейства. Різні види харчуються по-різному, не заважають один одному, а навпаки — допомагають. Разом вони впливають на ландшафт сильніше, ніж поодинці, і досвід відновлення природи в європейських заповідниках це тільки підтверджує.

Не кониками єдиними

Гуляючи островом Єрмаковим, ми помітили ще одних жителів острова – водяних буйволів. Вони, на відміну від коників, людей не бояться, а працівників Дунайського біосферного заповіднику, здається, вважають чи не членами свого стада. Принаймні, природохоронці змогли вмовити буйволів вилізти прохолодної води та показатися перед журналістами. Все відбувалося на добровільній основі, бо позували рогаті недовго. Поважно продефілювали перед камерами і залізли в річку далі, ховаючись від спеки. До цього моменту я ніколи не думала, що заздритиму буйволам, але треба було працювати далі.

Коники, тим часом, швидко оцінили переваги нової домівки. Одні заховались в комишах та фирчали, якщо хтось близько до них підходив. Інші спокійно жували травичку на пасовищах, не звертаючи увагу на людей, що стояли неподалік. До речі, деякі з коників на волю вийшли вперше. З Латвії до України приїхали 23 особини, а ще четверо лошат народилися вже на Одещині. Дитинчата тулилися до своїх матерів а ті ж, в свою чергу, загрозливо дивилися навколо, будучи готовими захистити малят. Дорослі коники почувалися впевненіше. Двоє з них на радощах навіть встигли трошки побитися.

Тим часом табун просувався далі, вглиб острова. Раптом їм назустріч вийшли місцеві аборигени острова Єрмакова – здичавілі свійські коні, які давно живуть на цих територіях. Спочатку обидві групи непарнокопитних завмерли від несподіванки, підозріло вивчаючи невідомих їм особин. Такими поглядами, напевно, свого часу обмінювалась експедиція Джеймса Кука з аборигенами Нової Зеландії. Але за п’ять хвилин два табуни впізнали один в одному родичів, познайомились і разом зникли в хащах острова, ховаючись від набридливих камер та людей.